«Журнал “Репортер” пригласил в редакцию Олеся Бузину и Егора Чечеринду, чтобы обсудить последствия Евромайдана для Украины». І опублікував результати дискусії на сторінках свіжого випуску та на веб-сайті. Що це було? Спроба відбити на сторінках видання «суспільну дискусію» чи чергова ін’єкція російської пропаганди від редакції тижневика на чолі з в. о. редактора Дмитром Люкайтисом та шеф-редактором проекту Ігорем Гужвою?

Чому не дискусія?

Зовні все виглядає пристойно. Редакція запрошує двох людей, які дотримуються різних поглядів на Майдан. Баланс думок, всіх почуто й наче ніяких претензій до редакції.

Але це лише на перший погляд. Тому що насправді питання наслідків Майдану — надзвичайно складне, і пофарбувати його в білий чи чорний колір більшість людей не змогла б — а тим більше коли ми говоримо про тих людей, які безпосередньо беруть участь у дискусії в медіа. Можна ставитися позитивно до політичних змін, але вважати економічну політику чинної влади провальною. Можна закидати владі її «олігархічну» природу, але не звинувачувати її у війні... І з цих різних елементів, які кожен з нас окремо оцінює як «чорне» та «біле», складається і наше ставлення до Майдану — якийсь відтінок сірого.

Так само і з Єгором Чечериндою: нова влада для нього корумпована, але бізнес «не віджимають»; влада зайнята «коаліціадою», Порошенка «переизберем», але в той же час демократичні свободи не притискаються. Інше в Олеся Бузини. Він є представником тієї групи, для якої Майдан негативний ледь не в усіх його наслідках, аж до причинно-наслідкового зв’язку між Майданом та війною.

Тому балансу в редакції не вийшло: його нема між чорним і сірим. Насправді, якщо б редакція мала на увазі рівну дискусію, опонувати Бузині мала людина з ідеалізованим поглядом на Майдан, а не з конструктивно-критичним підходом, який сповідує Чечеринда.

По одному опоненту на «чорну» та «сіру» сторону. Вони рівні в дискусії, отже презентують як мінімум рівні, однаково вагомі соціальні групи. А отже представляють дві половини українського суспільства: яка вже ненавидить Майдан і яка ще сумнівається (а отже, частково погоджується з першою). «Білу» сторону з дискусії виключено — мабуть, у суспільстві її немає. Таким чином, редакція як гравець на інформаційному полі посилює позиції категоричних критиків Майдану, штучно підвищуючи їхню вагу в суспільному діалозі.

Чому пропаганда?

Без сумніву: кожна людина має право на власні погляди. Не можна звинувачувати її в тому, що ці погляди збігаються з пропагандою ворожої держави. Так само не ставиться під сумнів її право вільно висловлювати свої погляди, де їй захочеться. (Принаймні це так доти, доки держава не усвідомлює себе в реальній небезпеці і не обмежує свободу слова в ім’я збереження свого існування і життя тисяч своїх громадян. Але це ще не про Україну, поки ми намагаємося створити прецедент і перемогти у війні демократичними методами.)

Тому ми ні в якому разі не даємо оцінку висловлюванням пана Бузини, поважаючи згадані вище права. Залишимо юридичну оцінку його слів правоохоронним органам, а моральну — нашим читачам. Зі свого боку ми лише вкажемо на ті його тези, які (ми переконані, що цілком випадково) збігаються, та навіть абсолютно ідентичні тій картині, яку змальовують російські пропагандисти.

Ми не будемо нічого вигадувати, просто подамо деякі його висловлювання в порівнянні з цитатами з російського телебачення.

При чому тут редакція?

Ще раз підкреслюємо: ми не звинувачуємо пана Бузину за висловлювання своїх поглядів. Водночас у нас є питання до редакції журналу, яка через це інтерв’ю виступила провідником пропаганди країни, що фактично перебуває у стані війни з нашою державою. Мало того: вона виступила на боці цієї пропаганди, допомагаючи їй і практично опонуючи іншій стороні.

Відразу впадає в око, що всі питання модератори ставлять Єгорові Чечеринді. Олесь Бузина контраргументує Чечеринді, і за цим не завжди слідує контраргументація у відповідь. Жодного питання не було поставлено Бузині, натомість майже всі починалися з конкретного звернення: «Егор, вопрос к вам». Так модератори (неумисно? через брак досвіду модерації? незнання її правил?) давали фору в дискусії Олесю Бузині. Формулюючи запитання, вони самі вказували на негативні наслідки Майдану, пропонуючи учасникам обговорити саме їх:

• «Сегодня мы отмечаем годовщину Майдана, и у многих людей, которые изначально выходили на площадь, появились сомнения: а стоило ли? Ведь мы сейчас оказались в очень сложной экономической ситуации».
• «Многие считают, что Майдан спровоцировал гражданскую войну. Считаете ли вы так же?»
• «Олесь сказал, что в случае Колиивщины Украина может расколоться окончательно. Вы с этим согласны?»

При цьому модератори часто вдавалися до різних маніпулятивних прийомів, зокрема до невиправданого узагальнення:

• «у многих людей, которые изначально выходили на площадь, появились сомнения: а стоило ли?»
•  «То, что они по-настоящему чувствуют сейчас, — это глубочайший экономический кризис.»
• «Многие считают, что Майдан спровоцировал гражданскую войну…»
•  «Почему люди на востоке страны стали думать, что их не устраивает Украина?»

Ви помітили? Модератори не просто називають війну на сході «гражданской войной», а й кажуть як про доконаний факт, що в основі конфлікту — незадоволення місцевого населення українською державою. Це в той час, коли весь світ говорить про вторгнення Росії на українські території…

Єдиний згаданий модераторами позитивний наслідок Майдану був успішно контраргументований ними самими:

• «Благодаря Майдану сейчас у нас есть свобода и возможность переизбирать президента. Но этого мало».

Жодних інших позитивних наслідків Майдану самі модератори не назвали. Натомість відкрито опонують Чечеринді, фактично вступаючи в дискусію на боці Бузини:

• «Как вы думаете, что сейчас чувствуют матери, родственники тех, кто погиб тогда на Майдане, слушая о том, что мы будем жить в лучшей стране?»
• «Егор, а считаете ли вы, что после Майдана Украина может потерять еще большую часть территорий?» (тобто вони погоджуються з тим, що ці території втрачені «після Майдану»).
• «“Репортер”. Почему вдруг люди на востоке страны стали думать, что их не устраивает Украина, и почему именно украинцы стали думать, что эта страна их не устраивает? Майдан в этом виноват?
  Егор Чечеринда. Опять-таки как гражданин я говорю: рабы больше всего ненавидят рабов, которым удалось освободиться от рабства. Вот такой ответ.
  “Репортер”. То есть в Донецке люди, по вашему мнению, рабы?»

А в цьому запитанні вони відверто поставили себе по один бік барикад ыз опонентами Майдану:

• «Егор Чечеринда. …Конечно, всем хочется жить лучше, но главным мотивом были все же не деньги, а свобода.
  “Репортер”. А сейчас вы получили эту свободу?»

І що в результаті?

На жаль, ми можемо лише констатувати, що:

в українських ЗМІ — і це після двох революцій — продовжуються відверті відходження від стандартів журналістики, і ЗМІ продовжують маніпулювати свідомістю громадян.

в Україні — і це після року потрясінь і 9 місяців війни — через шпальти газет і сторінки журналів продовжується поширення пропаганди ворожої сторони.

І так залишатиметься доти, поки ми не вирахуємо середнього арифметичного між своїми демократичними свободами і безпекою суспільства. Поки не навчимося жити під час війни, коли вбиває двозначне й приховане, а рятує чесність і прямота. Поки не назвемо речі своїми іменами і не знайдемо мужність діяти так, як вимагає життя. І чим швидше ми мобілізуємо в собі ці сили, тим менше наших громадян загинуть, вбиті кулею спереду і словом — ззаду.