Як краще викладати медіаграмотність у школі? Думка вчителів

Фото: pinimg.com

Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич заявляла, що медіаграмотності необхідно навчати наскрізно на всіх предметах у школі. Під час Щорічної конференції з медіаосвіти та медіаграмотності (детально про конференцію тут), організованої Академією української преси, MediaSapiens поспілкувався з людьми, безпосередньо зайнятими впровадженням медіаграмотності в українських школах, та поцікавився, який підхід вони вважають ефективнішим — інтегрувати її в різні предмети чи впроваджувати як окремий курс.

Нагадаємо, що медіаграмотність в українських школах почали впроваджувати після ухвалення Концепції зі впровадження медіаосвіти в Україні у 2010 році. Після цього стартував експериментальний етап, який тривав із 2011 по 2016 рік. У цей період у десятих класах шкіл — учасниць експерименту почали впроваджувати факультатив «Медіакультура». Експериментом було охоплено понад 40 тис. учнів у 250 загальноосвітніх навчальних закладах.

2016 року було переглянуто головні завдання та принципи впровадження медіаграмотності й оновлено Концепцію. У новій версії враховується вплив інформаційної війни, медійна ретравматизація постраждалих від військових дій тощо.

Із 2017 року розпочався наступний етап експерименту з медіаосвіти, який триватиме до 2022 року.  На цьому етапі наявну наскрізну модель викладання медіаграмотності перевірять на ефективність і попрацюють над підвищенням рівня медіакомпетентності самих педагогів та студентів педагогічного і психологічного профілю. До речі, на брак компетентних та належним чином підготованих учителів часто вказували спікери, з якими поспілкувався MediaSapiens.

Перший день конференції з медіаосвіти 20 квітня 2018 року

Як виглядає сама модель наскрізного викладання медіаграмотності? Як пояснила наукова керівниця експерименту, завідувачка лабораторії психології масової комунікації та медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Любов Найдьонова, в цій моделі медіаосвіта в тій чи іншій формі триває на всіх рівнях освіти, від дитячого садочка до вишу.

Інше важливе в цьому контексті питання — чи варто інтегрувати навчання медіаграмотності в наявні предмети, чи викладати її окремим курсом. Окрім експерименту є й інші форми впровадження — так, цього року стартував проект «Вивчай та розрізняй (Learn to Discern)», під час якого буде апробовано навчальні матеріали, що згодом інтегруються в наявні навчальні програми 50 загальноосвітніх шкіл. Також медіаграмотність включено у стандарт початкової школи, за яким навчатимуться перші класи з нового навчального року.

Під час конференції ми зустрілися з чотирма її учасницями, які мають пряме відношення до медіаосвіти, та запитали про їхнє бачення процесу.

Ірина Попельницька, заступниця директора з виховної роботи НВК «Кремінська ЗОШ І-ІІІ ст. № 3» (м. Кремінна, Луганська область):

— Про те, як ефективніше викладати медіаграмотність. Запровадження медіаосвіти в навчальних закладах середньої ланки не може бути відокремлене в конкретні предмети, дисципліни чи факультативи. Наприклад, у нашій школі такі факультативи є у 8–11 класах, але ми зрозуміли, що дітям цієї інформації замало. Бракує годин, тому ми інтегруємо медіаосвіту і в інші предмети, переважно в гуманітарні дисципліни. Але маємо на меті інтегрувати її і в точні, технічні дисципліни. Ми поки лише перший рік в експерименті, але хочемо охопити в цілому навчальний процес.

Про виклики для медіаосвітнього процесу. Мабуть, ще не всі навчальні заклади готові до медіаосвіти. Ми звикли проводити районні заходи, залучати дітей не лише за віковим принципом, а робити це більш масово. Потрібно розуміти, що є школи, розташовані на околицях, є школи, ближчі до центру. Із нашого району лише одна наша школа є експериментальною. Ми не завжди можемо знайти достатню кількість учасників, якщо хочемо в нашому районі провести якісь заходи з медіаосвіти. Тому зараз працюємо над тим, щоб залучити до співпраці інші школи, які не в експерименті. Тут треба працювати через відділ освіти, щоб нам ішли назустріч, залучали більше учнів та педагогів до цього.

Про тренд на медіаосвіту за допомогою гуртків та позакласних занять. Позакласна робота й гурткова — це наша родзинка. Ми надалі будемо робити на це більшу ставку, тому що комусь предмет іде, а комусь не подобається, а в позакласній роботі можна виокремити тих учнів, які потім медіаосвіту будуть поширювати серед своїх однокласників, інших учнів. На мою думку, позакласна робота тут є невід’ємною частиною.

Світлана Боровкова, директорка КЗ «НВК-ліцей “Гарант” Лисичанської міської ради Луганської області»:

— Про те, як ефективніше викладати медіаграмотність. На мою думку, інтеграція медіаграмотності у шкільні предмети є ефективнішою. Вона охопить учнів із 1 по 11 класи. На жаль, ми не можемо, маючи такий навчальний план, запровадити окремі предмети в усіх класах. На сьогодні є програми в 10-х класах із медіакультури. І я вважаю, що це вже запізно. Першокласники вже володіють ґаджетами й можуть заходити до інтернету. Вони вже є споживачами інтернет-контенту. Тому треба інтегрувати медіаграмотність із першого класу в усі навчальні предмети. Дітей треба вчити, як працювати з інформацією і, що навіть важливіше, зберегти їхнє психологічне здоров’я. Аби вони вміли отримати інформацію й не реактивно на неї реагувати, а зрозуміти, що з неї потрібне, а що ні, проактивно реагувати на отриману інформацію від будь-якого медіа.

Про тренд на медіаосвіту за допомогою гуртків та позакласних занять. Я думаю, що тренд на розвиток позакласних гуртків та занять збережеться. Дітей це захоплює. У нашій школі діти люблять спілкуватися у віртуальному світі, а позакласна робота — це практичне опанування медіакультури, споживання інформації. У нас є й фотогуртки, й гуртки для блогерів, діти роблять газети, радіоподкасти.

Про виклики для медіаосвітнього процесу. Проблема для впровадження медіаграмотності, на мій погляд, у тому, що не всі вчителі готові до цього. Це найголовніша проблема. Лише тепер у педагогічних вишах починають займатися медіаосвітою. Для 99 % наших учителів це дуже важко. Проблема в тому, щоб навчити самих учителів споживати інформацію й передавати ці знання дітям.

Ми не почуваємося ізольованими від процесу, адже займаємося цією роботою вже сьомий рік, із 2011 року. Ми встигли бігти трошки вперед, тому в школі немає такої проблеми.

Про оновлену Концепцію зі впровадження медіаосвіти в Україні. Важливо, що елементи медіаосвіти увійдуть у весь освітній процес, згідно з оновленою Концепцією. Методи критичного мислення залишаються основними в Концепції медіаосвіти. Світ розвивається, тож ані методологія, ані технологія впровадження критичного мислення не може залишатися на тому ж рівні, що й у 2011 році. Дуже багато чого змінилося. Навіть коли ми відстежували наших дітей сім років тому, не в усіх були комп’ютери, а тепер усі мають ґаджети, всі члени родини. Зрозуміло, що медіаосвіта має бути на різних етапах життя людини й вона теж має змінюватися. Самі технології дуже швидко змінюються в останні роки.

Другий день конференції у приміщенні Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка

Валентина Олійник, методистка з біології, екології, основ здоров’я навчально-методичного центру освіти м. Львова, викладачка Львівської правничої гімназії:

— Про те, як ефективніше викладати медіаграмотність. З огляду на свій досвід методичної роботи й педагогічної діяльності, я бачу, що краще інтегрувати медіаграмотність у предмети. Для цього є декілька причин. Формат Нової української школи крокує до зменшення кількості предметів. І якщо ми будемо вводити нові предмети, навіть дуже важливі, такі як медіаграмотність, це може викликати негативний відгук із боку батьків та самих дітей. Якщо потрібно зменшити кількість предметів до мінімуму, то ми маємо йти цим шляхом, а не розпорошувати години. Тож нам треба все ж таки йти шляхом інтегрування.

Про виклики для медіаосвітнього процесу. Як на мене, найбільшим викликом є невеликий досвід учителів, їхня необізнаність у широкому сенсі. Все-таки у великому масштабуванні вони не навчені ні методик, ні змісту, ні форм (викладання. — MS). Більшість сама перебуває під упливом некоректної інформації, яка подається медіа, й не може розрізнити, де правда. Я би відштовхувалася тут від навчання педагогів.

Про розвиток медіаграмотності на вищих рівнях. Промоція медіаосвіти має початися з керівних кадрів (у школах. — MS). Можна провести для них декілька тренінгів, які «чіпляють», так само провести тренінги для батьківської громади. Показати цим двом дорослим аудиторіям, що це є першочерговим і дуже важливим, а потім, переконавши їх у цьому, виходити на учнівську аудиторію.

Про тренд на медіаосвіту за допомогою гуртків та позакласних занять. Я прихильник того, що якщо є обов’язковий предмет, то всі присутні на уроках, усі мене чують, бачать і слухають. Позакласні заходи часто не охоплюють усієї учнівської аудиторії й ми знову повертаємося до того, що фрагментарно даємо окремим учням цю інформацію, а деяким — ні. У нас є окремі предмети, але із залученням і позакласної роботи. І потрібно складати окрему програму для гуртка, факультативу чи курсу за вибором. Відібрати форми роботи, які будуть ефективними, і потім це впроваджувати.

Олена Бурім, старша викладачка кафедри управління освітою Луганського інституту післядипломної педагогічної освіти (м. Сєвєродонецьк):

— Про те, як ефективніше викладати медіаграмотність. Звісно, в ідеалі хотілося б, щоби медіаграмотність була окремим предметом. У тих школах, де вона є як окремий урок, ми бачимо геть інше ставлення до нього. Але ми розуміємо, що в даній ситуації такої можливості немає. Й ми згодні з тим, що тепер озвучується на всіх рівнях — що має бути інтеграція всюди, де це можливо.  Але тут теж виникають питання, адже для цього потрібна величезна армія вчителів. Я цим і намагаюся займатися в інституті післядипломної освіти, закликаю вчителів опановувати нове, інтегрувати це у предмети.

Моя тема — розвиток медіакомпетентностей педагога, я всім категоріям слухачів про це розповідаю. Пояснюю, що медіаграмотність — це основна, базова грамотність, необхідна людині в ХХІ столітті. Також показую вчителям, як її можна інтегрувати на будь-яких уроках чи годинах виховної роботи. Хотілося б, щоб ми могли приділяти цьому більше часу. Вчити людину працювати з медіатекстом треба з того моменту, як вона вперше бачить ґаджет.

Про виклики для медіаосвітнього процесу. Ми працюємо в особливому регіоні, тому й проблеми в нас специфічні. Школи відгукуються на наші ініціативи, якщо в них є можливість, вчителі приїздять до нас. Або ми їдемо до них із тренінгами. Інша справа, що наш інститут вважається евакуйованим. Буває таке, що люди мають приїздити до нас зі Щастя, Станиці Луганської, Попасної. Деяким потрібно подолати 13 блокпостів дорогою. Для того, щоби приїхати на заняття в інституті до 8-ї чи 9-ї ранку, їм потрібно виїхати о 5-й ранку. Іноді, якщо збирається група вчителів, то ми виїжджаємо на місця — все ж команді з чотирьох осіб усе це подолати простіше, ніж великій групі. Більшість цих міст залишається гарячими точками й буває таке, що вчителі приїздять у стані, який не дуже підходить до занять, тому що в них могли стріляти.

Про оновлену Концепцію зі впровадження медіаосвіти в Україні. В оновленій Концепції медіаосвіта розглядається вже як стратегічний напрям захисту держави, й це дуже правильно. Але ми про це говоримо, а люди все одно дивляться російські канали. Тут близькість (до Росії. — MS) дуже сильна, я можу увімкнути кабельне телебачення й подивитись усі ці канали.

Після Шостої міжнародної науково-методичної конференції з медіаосвіти в мене склалося розуміння, що медіаосвіта вийшла геть на новий рівень. З’явилося абсолютно нове розуміння підходів до того, чим має бути медіаосвіта сьогодні. Усе стало більш зваженим, ґрунтовним, спокійним. Справді настав час зібрати весь досвід за останні сім років, розкласти його по полицях і користуватися цим. Але робити це спокійно й усвідомлено. Не так, як це було на початку: «О, медіагарамотність, давайте робити!» І хтось розуміє, а хтось не розумію. Тепер з’явився новий, глибокий і навіть філософський рівень. Це приємно помічати.

З іншого боку, ми цим активно займаємося і здається, що про це знають усі. Але якщо вийти за межі цієї «бульбашки», то виявляється, що люди можуть уперше про це чути. У такі моменти отримуєш легкий шок. Іноді людина може навіть не відповісти на запитання про те, що таке медіа.

comments powered by Disqus