Німеччина

Цього року Поліна Завадська стала студенткою Вільного університету Берліна (Freie Universität Berlin), де на магістратурі вивчає медіа та політичні комунікації. В Україні вона закінчила бакалаврат Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Міжнародна інформація». Свій шлях до вступу в німецький університет розпочала із пошуку стипендії. «Ще влітку минулого року я шукала стипендію — цим потрібно займатися дуже заздалегідь. Коли дізналася, що отримую фінансування, почала ретельно шукати програми, досліджувати всі вимоги і вже навесні цього року подавала документи у вибрані виші», — розповідає Поліна.

Пояснює, що навчання в Німеччині на більшості програм державних університетів безкоштовне, а стипендія неурядових організацій забезпечує можливість жити в Німеччині: винайняти житло, харчуватися і т. п. Університети стягують лише семестровий збір — від 200 до 300 євро, куди входить і вартість проїзного студентського квитка.

Своє фінансування Поліна Завадська отримала від Фонду Конрада Аденауера. Серед інших німецьких фондів та організацій, куди можна звертатися по фінансування навчання — Німецька служба академічних обмінів (DAAD) та Фонд імені Генріха Бьолля.

Щодо самого вступу в університет, то він для німецьких та іноземних студентів відбувається на однакових умовах, жодних квот для останніх не передбачено, розповідає Поліна Завадська. Вступних випробувань як таких теж немає: головне — мати високий середній бал бакалаврського диплома й мати достатню кількість кредитів за профільною спеціальністю (чим їх більше — тим більше в тебе додаткових балів).

«Для німецьких вишів характерно, що вступати на магістерку потрібно з тієї самої спеціальності, що й на бакалавраті. Якщо говорити саме про журналістську освіту, медіа і комунікації — всюди потрібно, щоб був якийсь бекґраунд, і це проявляється саме у кредитах (ECTS — MS). Вказується, що потрібно, наприклад, 40 чи 60 кредитів із комунікацій. Тобто якщо людина не вчила взагалі нічого, пов’язаного з комунікаціями, то вступити буде неможливо», — розповідає Поліна.

Обов’язковою умовою для подання на фінансування та для вступу в університети було знання німецької мови — потрібен був сертифікат рівня С1.

Австрія

Випускниця Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Юліана Матусова нині працює над дипломною роботою — завершує навчання на магістратурі з публіцистики й комунікацій у Віденському університеті (Univetsität Wien). Пояснює, що в Австрії на державних магістерських програмах журналістики в чистому вигляді, як в Україні, немає.

За словами Юліани, для іноземних студентів є два варіанти: їхати навчатися вже знаючи німецьку мову (на рівні принаймні B2) або скористатися правом упродовж двох років вивчати її на курсах при університеті. «Ти вже вважаєшся студентом, але ще не маєш права відвідувати лекції й семінари. Повноцінний навчальний процес розпочинається, коли здаєш тест на знання мови», — пояснює вона.

Коли Юліана вступала, навчання було цілком безкоштовним, тепер іноземним студентам треба сплачувати збір, сума якого різниться залежно від країни походження, для українців це 380 євро за семестр і, на відміну від Німеччини, це лише сплата університетові, яка не покриває проїзного квитка тощо. Стипендії на навчання Юліана не отримувала, та розповідає, що можливість отримати її від університету з’являється у студентів, які вже зараховані й успішно навчаються.

За словами студентки, при вступі на магістратуру в більшості випадків немає жодних вступних випробувань: потрібно лише мати попередню освіту, що відповідає певним стандартам, і правильно заповнити й подати всі документи. «Нині є багато агенцій, які роблять це за гроші, але все можна зібрати самому — просто потрібен час і терпіння. Мені це зайняло близько півроку», — розповідає вона.

Франція

Випускниця Лінгвістичного факультету Дніпропетровського університету Альона Сівкова нині живе і працює в Парижі. Після української освіти отримала два магістерські дипломи — із соціальної економіки у франкомовному університеті в Софії (Болгарія) — École supérieure de la Francophonie pour l'administration et le management та з медіа і комунікацій в Université Paris 13, що входить до Сорбонни. Серед вимог для вступу були мотиваційний лист, попередні дипломи й оцінки. «Щоб навчатися наступного року, треба подаватися вже зараз, восени. Університети відкривають свої набори ще до зими, але в деяких набір починається і в березні чи квітні — залежить від закладу», — розповідає Альона.

Навчання у Франції, як і в Німеччині, безкоштовне. За словами українки, сплачувати потрібно лише «символічну» річну платню в 370–390 євро, що потім використовується за твій абонемент у бібліотеці та інші пов’язані з навчанням речі.

Для вступу на навчання у французькі виші, залежно від спеціальності, потрібен сертифікат про знання мови на рівні від B2 до С1. В Україні у пошуках франкомовної навчальної програми, за словами Альони, варто звернутися до організації «Альянс Франсез», що має представництва у великих містах України і де можна отримати консультацію щодо навчальних можливостей, здачі іспиту з французької мови тощо.

США

Журналістка даних Ярина Серкез (Михайлишин) має чималий досвід навчання за кордоном. Після закінчення у 2012 році бакалавратів із журналістики й англійської філології у Львівському університеті імені Івана Франка Ярина отримала два дипломи магістра за кордоном. У Польщі закінчила спільну англомовну магістратуру з медіа і соціальних наук Польської академії наук та Університету Ланкастера у Британії (Graduate School for Social Research), а у США — магістерську програму Університету Міссурі (Missouri School of Journalism).

Дворічна магістратура у США покривалася коштом програми імені Фулбрайта, яка забезпечує її учасникам оплату навчання в університеті, щомісячну стипендію, медичне страхування і квиток в обидва боки (з детальними вимогами програми можна ознайомитися на сайті).

Школу журналістики Міссурі, де навчалася Ярина Серкез, вважають однією з найкращих у Сполучених Штатах Америки. Щоправда, про свою галузь — журналістику даних, Ярина каже як про таку, що лише розвивається. За її словами, університети досі будують свої програми, адже для цієї сфери потрібні люди за специфічною кваліфікацією, знаннями в програмуванні, картографії і т. д.

«Свою програму я фактично створювала сама. Коли в мене закінчилися курси, які могла взяти на своєму факультеті, почала ходити на курси для програмістів, науковців даних, географів і так далі. Практично весь другий рік я вже ходила на курси з іншими факультетами», — розповідає Ярина. Оскільки студенти мали право працювати влітку, то подала заявку й отримала змогу пройти два стажування — в New York Times та Wall Street Journal, друге з яких закінчилося продовженням контракту.

Чим магістерка за кордоном краща за українську?

Усі співрозмовниці кажуть, що навчання на закордонних програмах дуже відрізняється від українського. «Порівняно з Україною тут дається багато часу на самоосвіту, на те, що ти повинен сам усе вчити, здавати. Система оцінювання — об’єктивна. В тебе є три спроби для здачі екзамену, якщо ти чогось не складаєш — тебе відраховують без права поновлення на всій території країни. У тебе майже немає контакту з викладачем, ти не можеш сказати: я не встигаю, пришлю роботу через тиждень», — розповідає про австрійські реалії Юліана Матусова.

Подібний досвід був у Франції в Альони Сівкової: «Тут ти більш самостійний. Тобі не будуть задавати багато домашніх завдань. Викладачі відчитують свій курс, дають посилання на літературу, і якщо хочеш, то будеш сам читати. Більшість часу проводиш в бібліотеці, а викладачі просто тебе орієнтують під час лекцій на те, чим ти можеш займатися».

За словами Ярини Серкез, американська освіта, особливо у прикладних спеціальностях, більше за українську зорієнтована на результат — кар’єру студентів. «В Америці щоб навчатися, студентові здебільшого треба брати кредит або ж сім'я повинна мати якісь заощаджені кошти, які батьки, можливо, збирали півжиття. Це супердорого, тому повинно мати якісь плоди, — розповідає вона. — У нас були ярмарки працевлаштування, у Школі журналістики постійно організовували зустрічі з редакторами відомих видань чи телеканалів, які розповідали про можливості стажування чи роботи. Була людина при факультеті, першочерговим завданням якої було надсилати нам інформацію про можливі стажування».

За словами Ярини, для факультету є важливим співвідношення людей, які випустилися і в перший рік після цього знайшли роботу за спеціальністю. «Загалом програма курси і будь-які заходи на факультеті зорієнтовані першочергово на це. Викладачі також зорієнтовані на те, що коли люди прийдуть у ньюзрум, знали, що робити, і щоб були хорошими журналістами. При факультеті є два видання, де студенти можуть здобути перший журналістський досвід і сформувати портфоліо», — каже Ярина.