Як помирають музичні журнали

Як помирають музичні журнали

00:00,
14 Липня 2012
5007

Як помирають музичні журнали

00:00,
14 Липня 2012
5007
Як помирають музичні журнали
Як помирають музичні журнали
Цього тижня виходить останній номер британського видання The Word, одного з кращих «товстих» музичних журналів десятиліття.

«Музичні журнали закриваються настільки часто останнім часом, що почути про зникнення ще одного – це вже звична справа. Більшість зацікавлених читачів тепер уже у онлайні, підписані на новини у Twitter, дописують чи дискутують на блогах і форумах. За останні десять років усе більше видавців журналів відчувають, що читачу стає нудно просто читати, тому він іде в інтернет, де в короткий текст вставлене відео з Youtube.

Але закриття The Word, який видавався протягом дев’яти років, це справді удар. Він робив те, чого не робив ніхто з його можливих конкурентів. Він дихав. У ньому не було нічого, схожого на конвеєрне виробництво. Коли вийде останній випуск цього тижня, найкращий музичний журнал останнього десятиліття буде офіційно мертвим» (The Atlatnic).

Британський музичний журнал The Word почав видаватися в Лондоні в 2003 році. На противагу популярній музичній пресі, він орієнтувався на найбільш якісний рівень, на кшталт раннього Rolling Stone. Його читачі – меломани середнього та старшого віку, які виросли на рок-музиці 7080-х рр.

www.theatlantic.com

Найбільше уваги на сторінках журналу приділялося стилю рок, як класичному, так і сучасним гуртам, а також старомодному соулу й авторам-виконавцям. Але журнал не ігнорував сучасних напрямів танцювальної музики й хіп-хопу. На обкладинках видання, як правило, були відомі персони світу рок-музики – Боб Ділан, Рой Девіс, Нік Кейв, Девід Боуі, Пол Маккартні. Особливість журналу – це поєднання інтерв’ю чи репортажів із авторськими детальними рецензіями на альбоми та концерти, у виданні поєднували інтелектуальність та іронію, давали висловлюватися музикантам і композиторам. До журналу також додавався безкоштовний диск із музичними новинками.

The Word належить компанії Development Hell Ltd, засновники видання і редактори – Девід Хепворт та Марк Елен (David Hepworth and Mark Ellen), які до випуску журналу близько 35 років працювали у сфері музичної та розважальної преси. Зокрема, в таких журналах як NME, Heat, Q, Smash Hits та Empire.

Марк Елен та Девід Хепворт / irkthepurists.blogspot.com

У 2007 та 2008 роках The Word переміг у номінації «Найкращий музичний журнал року» у Великобританії.

Цього тижня виходить останній номер видання. Про це ще 29 червня повідомив Девід Хепворт на сайті видання: «Ми з сумом повідомляємо, що серпневий випуск нашого журналу буде останнім. За девять років сталися кардинальні зміни в медіа і в музичному бізнесі. Ці зміни ускладнили виживання невеликого незалежного журналу... Ситуація не покращилася через загальний економічний клімат у світі».

Сайт  відкритий блог, який не містить матеріалів із видання  найближчим часом функціонуватиме як місце для контакту з читачами.

Закриття журналу, як зазначає Guardian, – це симптоматична подія на тлі складних умов, у яких виживають нині прибуткові журнали. Сьогодні вони стикаються з тим, що музична індустрія скорочує бюджети для реклами. Згідно з АВС, в останні півріччя 2011 року всі журнали рок-музики переживали зменшення тиражів.

Припинення випуску журналу викликало бурхливу реакцію серед читачів та журналістів, з’явилося багато дописів на сайті і Twitter. Шеф-редактор журналу Clash Симон Харпер зауважив, що «The Word став жертвою важких часів, які ми всі переживаємо. Світ друкованої преси сумує за дорогим другом». Ділан Джонс, головний редактор GQ, також написав: «R.I.P. The Word – це винятковий журнал, який видавали надзвичайні люди і за яким ми будемо дуже сумувати».

У виданні The Telegraph вийшла стаття на цю тему: «… Зараз ми чуємо, що наступний випуск буде останнім. Це просто неможливо пояснити. Власне, можна пояснити лише з точки зору бізнесу: The Word закривається, тому що недостатньо людей купують його. Чого я не можу пояснити – як настільки гарному й не схожому на інші журналу може не вистачати покупців? Чимало речей доступні безкоштовно в інтернеті, але розумної, простої, грамотної й захопливої статті на музичну тему там не знайдеш. Багато журналів читаєш, щоб убити час. А The Word – це був той журнал, для якого виділяєш час».

У журналі була особлива комунікація з читачем, поєднання як старих методів – організація зустрічей читачів, так і нових – подкастів. Про ці прийоми написав журналіст Guardian Джон Деніс у колонці «Чому я сумуватиму за The Word».

«Не пригадую іншого журналу чи веб-сайту, який мав би такі ж стосунки з читачем. The Word ставив своїх читачів – або, як нас зараз називають, “маси” – в центр свого змісту. Публікували рецензії від читачів, на їхні запитання відповідали в подкастах, були навіть спеціальні зустрічі, на яких читачі могли поспілкуватися з редакторами і менеджментом. Він видавався людьми і для людей. До нас ставилися з повагою.

Робити читачів головним “стовпом” ресурсу – це сучасна концепція, найбільш успішні сайти дають можливість користувачам спілкуватися між собою, ділитися і створювати контент. The Word це робив не на сайті, а на сторінках журналу. Він намагався заперечити думку, що друкована преса – це тип медіа, що помирає. Яким чином він це робив? Пропонував довгі статті від чудових авторів, натхненних прикладом видання New Yorker 70–80 років.

The Word також тримався довкола харизматичності Елена. Передплатники отримували лист від Елена щомісяця, і кожен випуск розпочинався з його щоденника, скрізь були репортажі з церемоній нагородження, з-за лаштунків (це було важливо для нас, кому вже 40 з гаком і хто вже не так часто ходить на тусовки).

Завжди відчувалося, що у The Word дуже обмежений бюджет, але нестачу інвестицій він заповнював ентузіазмом, дотепністю, шармом, кмітливістю. І чудовим стилем. Такі журнали як Mojo і Uncut – непогані джерела інформації, якщо говорити про спадщину року. Але The Word був тим журналом, який хотілося читати».

Останній випуск The Word містить інтерв’ю з Лу Рідом, Робертом Смітом, Мартіном Амісом, Міком Джагером, а також статтю від редактора Марка Елена про дев’ятирічну історію видання.

 

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: guardian.co.uk
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду