Євро-2012 як піар-катастрофа. Огляд німецької преси

Євро-2012 як піар-катастрофа. Огляд німецької преси

00:00,
14 Травня 2012
3273

Євро-2012 як піар-катастрофа. Огляд німецької преси

00:00,
14 Травня 2012
3273
Євро-2012 як піар-катастрофа. Огляд німецької преси
Євро-2012 як піар-катастрофа. Огляд німецької преси
Тимошенко, бойкот, страх терору, мафія, дорожнеча – ключові слова публікацій про Україну в німецькій пресі.

Огляд англомовної преси читайте тут.

За останні півтора місяці в німецькій пресі опублікована безпрецедентна кількість матеріалів про Україну. Так, починаючи з 1 квітня лише на сайті Spiegel з’явилося 63 публікації про Україну (новини і статті), у деякі дні публікувалося навіть по декілька новин з «українських фронтів». Близько 80 публікацій (новини і статті) – у Focus-Online. Більше 100 публікацій (також новини і статті) – у Welt-Online.

Так багато про Україну писали хіба під час Помаранчевої революції 2004-го. Але тепер радіти з цього приводу не доводиться, оскільки майже всі матеріали у році 2012-му - негативного характеру.  Україну, у якому б контексті не писали про неї, тепер називають країною, яка приймає Євро-2012. А Єврочемпіонат з футболу, на який покладали стільки надій щодо покращення іміджу України, став заручником політичних процесів як у самій країні, так і за її межами.

Справа Тимошенко і бойкот країни, яка приймає Євро-2012

Тему Євро-2012 німецькі журналісти розглядають у політичному контексті. Декілька потужних медіа хвиль у німецьких ЗМІ – реакція на реальні події, зокрема нові обвинувачення, висунуті Тимошенко, її голодування та оприлюднення фото із синцями на тілі (ці фото стали сенсацією у німецькій пресі, газета Die Welt навіть винесла їх на першу шпальту). І як результат – жорсткі заяви європейських політиків щодо необхідності бойкоту Євро. Кульмінацією, безперечно, стало порівняння України з Білорусією та Росією та заява про диктатуру в Україні, що прозвучали з вуст німецького канцлера Ангели Меркель. Це дало підстави заговорити політологам та журналістам про повернення до риторики (і не лише до риторики, але й методів тиску) часів «холодної війни». «Київ дорікає Берліну за методи “холодної війни”» - написав Spiegel.

Отже, частина публікацій присвячена саме Юлії Тимошенко. Німецькі медіа рясніють заголовками на кшталт: «Дочка Тимошенко просить підтримку в Берліні», «Тимошенко загрожує звинувачення у вбивстві ще до початку Чемпіонату», «Тимошенко закінчила голодування», «Дочка Тимошенко хоче зустрітися з Меркель та Гауком», «Посланниця» (про дочку Тимошенко), «Юля Тимошенко: боротьба її життя», «Прихильники Тимошенко блокують парламент» і т.д.

Навіть, здавалося б, у тих рубриках, де має йтися тільки про футбол, присутня політика. Так, наприклад, Welt-Online та Spiegel створили окремі рубрики (дивіться тут і тут), присвячені Євро-2012. Але левова частка матеріалів у цих рубриках присвячені політичним питанням, зокрема справі Тимошенко, а також темі бойкоту Євро- 2012.

Парадокс полягає у тому, що українська справа спричинила серйозні внутрішні дебати в самій Німеччині. Німецькі політики та німецьке суспільство розділилися на тих, хто вважає, як і Ангела Меркель, що якщо не буде поступок у справі Тимошенко, потрібно бойкотувати Євро-2012, і на тих, хто закликає розділяти політику та футбол.

Німецький телеканал ARD навіть провів опитування громадської думки на предмет того, які ж засоби мають бути застосовані щодо України. 74% опитаних вважають, що їхня канцлер та урядовці повинні проігнорувати цей чемпіонат і не їхати в Україну (23% цієї позиції не підтримують). 53% німців переконані, що проти України повинні бути застосовані економічні та політичні санкції (не підтримують цю думку 42%). І 30% опитаних вважають, що німецька збірна не повинна брати участі у чемпіонаті в Україні, проте більшість (67%) не поділяє такої позиції.

Welt-Online

Отже,  «українське  питання», яке спровокувало внутрішньонімецьку дискусію, спонукало німців ще раз розставити акценти щодо власних цінностей та євроінтеграційних пріоритетів.  Ризикнемо припустити, що підігріта політиками та медіа громадська думка у цій країні навряд чи була б у такій ситуації лояльна до євроінтеграційних прагнень України.

«У конфлікті з Україною йдеться не просто про долю політика Юлії Тимошенко, – зазначено у статті Süddeutsche Zeitung «Як Меркель може вплинути на Україну». – Йдеться перш за все про майбутнє України як суверенної держави. Особливо вирішальною є позиція Німеччини, чи Київ рухатиметься у напрямку демократії, чи він повернеться назад до Москви». Автори публікації вважають, що Німеччина не повинна дозволити Путіну здійснити його імперські мрії, бо це матиме негативні наслідки і для самої Німеччини. «Це означатиме не лише дратівливе підвищення ціни на газ для Німеччини, але й кінець будь-якої демократизації цієї частини Європи» - пише SZ. А також про те, що не можна допустити передачі великих промислових концернів під контроль Кремля. Саме тому, вважає Süddeutsche Zeitung, Меркель повинна продовжити тиск на Януковича.

Проте не всі вважають, що бойкот може бути добрим засобом. Так, в передостанньому номері друкованої версії журналу Spiegel (07.05.12) опубліковане інтерв’ю з директором Варшавського центру міжнародних відносин Янушем Райтером. Він вважає, що бойкот матиме негативні наслідки. «Більшість українців можуть бути розчаровані Європою» - вважає він. «Коли ми забудемо Україну, політичні наслідки можуть бути такими, які потім нелегко буде ліквідувати» - додає Райтер. Він також не вважає, на противагу Меркель, що в Україні сьогодні є диктатура.

У цьому ж номері (і це безпрецедентно для Spiegel, який дуже рідко помічає таку країну як Україна) вміщено ще дві публікації про Україну: одна – про Віктора Януковича – «Боксер з Донецька», інша про FEMEN – «Два добрих аргументи» з підзаголовком «Молоді дівчата з України демонструють голі груди у знак протесту проти проституції та корупції» і, звичайно ж, із фото оголених дівчат.

У дискусію про санкції щодо України після політиків включилася громадськість. Не залишилися осторонь навіть футболісти німецької збірної. Велика кількість публікацій у німецьких ЗМІ присвячена саме заяві капітана німецької збірної Філіппа Лама (Philipp Lahm), який виступив на захист Тимошенко та розкритикував режим Януковича за жорстоке поводження з колишнім прем’єр-міністром («Філіпп Лам критикує український уряд» (Süddeutsche Zeitung)). 

Тероризм у країні, яка приймає Євро

У країні, яка прийматиме Євро, лунають вибухи – приблизно так описували теракти в Дніпропетровську більшість німецьких ЗМІ. Ось лише деякі заголовки: «Диверсія проти цілої країни» (FAZ), «Страх терору в країні, яка приймає Євро»( Spiegel), «Страх терору в Україні» (Welt-Online), «Бомби і протести в Україні» (Welt-Online).

Готельна мафія у країні, яка приймає Євро

Чи не найпозитивнішим (та і чи не єдиним свого роду) з переглянутих мною матеріалів виявився фоторепортаж  «Кращі визначні пам’ятки України» у Focus-Online. Всі інші неполітичні матеріали були також критичного характеру – німецькі журналісти критикували Україну за високі ціни у готелях, неможливість забронювати онлайн квитки на літак, поїзд чи автобус та на ті ж готелі, а українських громадян – за незнання мов.

«За 20 годин до Євро» - так називається емоційний репортаж Юрна Крузе (Jürn Kruse) у Welt-Online. Саме стільки часу потратив він на те, щоб дістатися на автобусі з Берліна до Львова – міста, в якому гратиме німецька збірна. Юрн Крузе яскраво змалював усі перипетії своєї подорожі, починаючи з бронювання квитків на автобус (наприклад, така деталь, як відсутність єдиної латинської транслітерації міста Львів – чи-то Lemberg, чи-то Lviv, чи-то Lvov, чи-то L'viv – створила чимало проблем), незнання українськими водіями ні німецької, ні англійської мов, і закінчуючи українськими митниками, які не відомо скільки б тримали автобус на кордоні, якби не рятівні кілька пляшок шнапсу. Але й українські пасажири, схоже, справили на німецького журналіста не найкраще враження. Четверо попутників-українців практично всю дорогу грали в дурня та лише на відрізку між Берліном та Дюссельдорфом встигли випити пляшку горілки. Львів запам’ятався Крузе плакатами групи Scorpions та відсутність практично будь-якої реклами чемпіонату, що наближається.

«Жадібні готельєри підносять ціни на 1000 відсотків, мафіозні групи забирають готелі під свій контроль» - так починається стаття у Focus-Online «Українська готельна мафія готується до футбольного фесту». В Україну стікаються мафіозні потоки, «замасковані групи бійців, відомих підтримкою злочинного синдикату з Лужників, забирають силою готелі в українській столиці Києві і оголошують контракти з німецькою туристичною фірмою Tui недійсними», йдеться у матеріалі.

Слово «мафія» у різних контекстах зустрічається і в інших німецькомовних публікаціях. Але дуже дивно, адже півроку чи рік тому таких публікацій не було. Чи-то тому що мафії не було, чи тому що про неї було невідомо, чи-то просто була інша політична кон’юнктура?

В іншій публікації  «Україна – не найкраща країна для життя» Focus-Online пише, що «Україна сподівалася завдяки Євро отримати гроші та симпатію. Натомість увага привернута до українських темних сторін: тортур, корупції, політичних проблем, радіактивно зараженої землі». Як і в багатьох інших публікаціях, тут ідеться про тортури у місцях позбавлення волі, про жорстоке поводження з тваринами, про корупцію, а також згадується Помаранчева революція та те, що Україна – транзитер газу.

Менш песимістичною є стаття у Süddeutsche Zeitung «Львів перед Євро-2012: зроблено ще не все». Хоч тут і звучить критика місцевої інфраструктури та незрозумілої цінової політики в готелях, проте відчувається певна симпатія до міста. «Втомлена краса» - саме такий романтичний образ підібрав Львову автор публікації.

Хто ж такі жителі країни, яка приймає Євро?

Робить спробу пояснити світові, хто такі українці сьогодні і що за країну вони творять , автор статті «Homo Ukrainicus – невідома істота» у Focus-Online. Брати Кличко, футболіст Андрій Шевченко, топ-модель Міла Йовович та політик Юля Тимошенко – саме цих відомих персон асоціюють з Україною, але «де Україна знаходиться, і, перш за все, що вона думає, знають напевне одиниці», йдеться у публікації. Авторка Ольга Лугова виділяє декілька основних характеристик. По-перше, хоча Україна рухається в Європу, але разом з тим вона переповнена ностальгією за радянським минулим. По-друге, український народ розмовляє двома мовами. По-третє, в Україні панує глибока недовіра до уряду, а корупція є повсякденним явищем. По-четверте, релігія та церква відіграють велику роль. По-п’яте, українці не люблять пристібатися пасками безпеки під час їзди на автомобілях. По-шосте, в Україні багато свят і українці люблять святкувати. І нарешті, сьоме, українці люблять футбол, німецьке пиво і німецькі авто так само, як і німці.

Українські письменники захищають країну, яка приймає Євро

«Залиште футбол у спокої!» - саме з таким емоційним заголовком і не менш емоційним наповненням вийшла в Süddeutsche Zeitung стаття українського письменника Сергія Жадана, який є ще й щирим футбольним вболівальником. «Західні політики використовують Євро-2012 як арену для морального само представлення. Цим бойкотом вони не лише відбирають можливість обговорити проблеми з правами людини самостійно у країні. Вони перекладають свою політичну відмову на плечі мільйонів українських футбольних фанів» - критикує позицію європейських політиків українських письменник. Він вважає, що коли європейські політики говорять про бойкот євро, вони в останню чергу думають про футбол, а все переводять у площину політики. «У результаті йдеться про пропаганду, спекуляції, блеф і погрози» - вважає Жадан. Він вважає Євро зручною подією для інструменталізації партіями власних партійних інтересів – і тут ідеться як про українських, так і про західних політиків. Також Сергій Жадан задає у цій публікації питання, яке часто можна зустріти в українській пресі: «Що заважало вашому канцлерові висловити свою позицію щодо корупційного українського режиму два роки тому? Як можна пояснити попередні спроби європейських політиків покращити контакти з режимом Януковича?».

Інший український письменник Андрій Курков в інтерв’ю газеті Die Welt також критикує спробу спортивного бойкоту Євро. Він вважає, що ізоляція України та її уряду може  призвести до білоруського сценарію. Але він також і звертає увагу на певний парадокс. «Ми маємо радянського президента , але наш народ є пострадянським» - зауважує письменник. Андрій Курков також полемізує з оглядачем Die Welt Герхардом Гнауком, який написав статтю «Від ляльки Барбі до Жанни Д’Арк України». Курков вважає, що після того, як були опубліковані фото із синцями на тілі колишньої прем’єрки,  «Тимошенко програла свої шанси знову стати Жанною ДАрк України». За його словами, вона постійно постає в образі жертви – «спочатку вона була жертвою президента Кучми, потім жертвою президента Ющенка, тепер є жертвою президента Януковича».

Очевидно, що Україна залишатиметься в епіцентрі уваги, принаймні німецьких медіа до завершення Євро-2012. Країна під керівництвом  Януковича зазнала величезних репутаційних втрат, які важко буде чимось компенсувати найближчим часом.

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
"Вона не здається", Die Zeit, 3 травня 2012
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду