Міфологічна страта особливо цікава саме тоді, коли вона має справу з живою міфологією, яка дає відповідь на запити сьогодення. Це не шкільна чи університетська антична міфологія, це розповідь про процеси, які ми маємо нині. Просто поступово ми перестали ставити питання, які весь час цікавили людство. Й тому статус міфології став падати.

Саме виконання прикладних завдань є цікавим для дня сьогоднішнього. На жаль, вивчення, наприклад, античної міфології відходить нині вбік, бо на це бракує грошей. Тому досить важко повернути нас до міфологічного напрямку.

Прикладне використання міфів, нині досить активне, можна побачити в таких професійних ділянках:

- бізнес, особливо брендування, реклама й піар,

- військова наука,

- політтехнології,

- економіка уяви/бажань (це в першу чергу індустрія кіновиробництва, телебачення і коміксів).

Усі ці прикладні сфери мають достатньо фінансування, щоб не лише знаходити й оновлювати старі міфи, а й творити нові. Саме тому вони здатні зробити крок у новому напрямку. Адже перед ними стоять нові завдання, виконання яких ще й підкріплюються матеріально. Тобто є всі умови для того, щоби зробити принциповий крок уперед.

Усі ці сфери намагаються вибудувати нематеріальні мости до матеріального світу. Потрапити в деякі точки цього матеріального світу можна лише за допомогою світу нематеріального. Саме тому полковники починають читати, приміром, Юнга, про що раніше не можна було подумати навіть у страшному сні. Тому сьогодні радше можна уявити не серію «Юнг для чайників», а серію «Юнг для полковників і підполковників», позаяк генерали вже книжок не читають.

Окрім достатнього фінансування, що само по собі є дуже важливим, ці сфери мають ще одну важливу рису. Ми бачимо її в тому, що до проблем соціальних залучено не працівників гуманітарної сфери. Пояснімо, чому вбачаємо в цьому позитив. Типовий гуманітарій багато в чому покладається на досвід минулого, оскільки він людина книги. Тому, до речі, оновлення літературної бази, на яку посилається гуманітарій, є дуже повільним. У природничих наук швидші темпи оновлення ідей і, відповідно, базової літератури. Умовний приклад: Аристотель може зберігати своє значення для гуманітарної науки, а Ньютон для природничої – вже ні.

Бізнес у сферах реклами, брендування й піару працює за моделлю приєднання своєї власної символізації до сильнішого символу. Такими були приклади, з яких починався піар, наприклад, коли Бернейс вибудовував конструкцію: що більше Гватемала продасть нам бананів, то більше вона зможе купити в нас зброї, щоб боротися з комунізмом. Тобто банани були прирівняно до антикомунізму. Так само в ситуації, коли треба було долучити жінок до вільного куріння в публічних місцях, він організував парад вулицями Нью-Йорка жінок, одягнутих як статуя Свободи, а замість смолоскипів вони несли над собою великі сигарети.

Так само міфологізують свій продукт і політтехнологи. 1991 року нам замінили символи соціалізму й комунізму символікою капіталізму й демократії. Більш «зношені» символи (які, відповідно, погано працюють) було замінено новими (хоча б для нас). Коли потреба в політикові-руйнівнику зникла, всі почали казати, що вони не політики, а господарники.

Військові, зрозуміло, виявилися слабшими в літературознавстві, але сильнішими в тому, що нині зветься нейропсихологією, нейрохімією і взагалі нейронаукою. Йдеться про вплив на прийняття рішень, наприклад, стресу, емоцій чи болю. Деякі типи наративів сприяють виділенню хімічних речовин, що створюють у людини позитивне відчуття, порівнюване з упливом невеликої дози кокаїну. Це американське дослідження, результатом якого стала співпраця гуманітаріїв і військових. Агентство Reuters сповістило про вихід відповідної англійської праці (Kelland K. Neuroscience the new face of warfare: experts), в якій теж досліджено можливий уплив нейронауки на проблеми національної безпеки. Один із авторів цієї праці, професор із міжнародної безпеки Дендо, каже: «Ми стоїмо на початку цілої серії застосувань нейронауки, і це відкриває нам вікно можливостей для оцінювання всіх за і проти». Трейсі теж є автором цього твору (див. про неї тут), і зрозуміло чому: вона очолює центр дослідження болю (сайт – www.fmrib.ox.ac.uk/pain).

Є ще один фактор нового застосування нейронауки. Двадцять років тому, коли ця наука зароджувалася, вчені працювали з мишами, тож не мали змоги вивчати такі складні проблеми, як політичне насилля чи наративи. Сьогодні ситуація виявилася принципово іншою.

Пентагон ставить завдання знаходити терористів, які пройшли індоктринацію за допомогою пропаганди (Lim D. Darpa wants to master the science of propaganda). Для цього треба вміти аналізувати наративи об’єктивними методами. Тож ця програма здобула назву «Наративні мережі». Дослідники, що мають стосунок до програми, вважають: розуміючи, як саме оповіді змінюють ваш розум, можна буде не лише знаходити терористів, а й упливати своїми контрмесседжами на потенційно вразливі цільові аудиторії.

Військові поставили перед дослідниками такі конкретні завдання:

- квантитативний аналіз наративів,

- розуміння впливу наративів на людську психологію та пов’язану з цим нейробіологію,

- моделювання того, як відбувається вплив, що дасть можливість передбачати вплив наративів.

Після вивчення наративів та їхнього впливу з точки зору нейрохімії на людину виникає потреба у виявленні цього впливу. Замість негативних наслідків у поведінці виникає потреба вміти породжувати позитивні наслідки. Тобто цілком зрозуміло, що реальною метою всіх цих досить складних нейродосліджень є не вивчення структури наративу, як це робило літературознавство, а вивчення поведінки і впливів на неї. Один із дослідників, що має стосунок до проекту, каже: «Уряд уже має змогу контролювати меседж, чому не мати науку, яка б дозволяла це робити систематично?».

І тут усі ці чотири професійні ділянки сходяться в своєму бажанні – мати науку, яка би дозволяла за допомогою контролю меседжу контролювати поведінку. А контроль такого базового меседжу автоматично повинен звернутися до протистояння добра і зла, наприклад, міфологічного рівня.

З яких іще причин ми намагаємося дивитися на все це з точки зору міфології? Відповідь проста, адже перед нами базовий рівень, який і дає відповіді на запитання, наприклад, таке: що ми вважаємо справедливим, а що – ні, й чому. Сьогодні американські військові перейшли до варіанту тривалої війни, що викликало цілу низку досліджень, адже у тривалій війні перемагають лише тоді, коли вона вважається справедливою. Тобто вже навіть цей концепт справедливості – саме з базових цінностей міфологічного порядку.

У справедливій війні перемагають, у несправедливій програють. А яка війна справедлива, доводиться не на полі бою, а за допомогою наративів. Ба більше: саме наративами військові намагаються руйнувати чужу модель світу і вводити свою. А оскільки ми частіше працюємо з наслідками, а вони з причинами, тому їх і цікавить модель світу радикального ісламу, яка дозволяє вербувати нових терористів. Якщо в такій моделі світу провина за погане життя лежить на США, то в новій моделі провину перекладено на уряди арабських країн. Робота з причинами трансформує соціосистеми методом еволюції, робота з наслідками веде до революцій.

І ще один аргумент: адже йдеться про оповіді. В ідеалі вони впливають на зміну поведінки. Але чому? Це не розповіді, скажімо, про роль холодильників у демократичному розвитку суспільства. Це розповідь про базові цінності і їх порушення, яке й викликає політичне насильство у відповідь. До речі, незалежно від того, чи реальним було це порушення, чи удаваним.

Наступним природнім кроком стало виділення такої наукової ділянки, як когнітивна семіотика. Тут традиційні семіотичні сфери підкріплюються більш об’єктивними методами дослідження, включаючи функціонально-магнітний резонанс. Датські вчені, наприклад, вивчали вплив казки «Гидке качення». Кожне речення за емоційним впливом студенти оцінювали за двома параметрами: валентність (позитивна чи негативна) та інтенсивність (велика чи мала). Друга незалежна група слухала цю казку з магнітно-резонансним скануванням та рівнем роботи серця. Виявилося, що емоційна інтенсивність першої групи співпадала з серцевими ритмами другої групи. Дослідники, до речі, починають свою статтю з фрази, що «Гидке каченя» – датська казка, хоча її й перекладено іншими мовами (Wallentin M. a.o. Amygdala and heart rate variability responses from listening to emotionaly intense parts of a story. – NeuroImage. – 2011. – Vol. 58.- P. 963 – 973).

Кейсбір у плані вивчення нейрохімії наративів висуває гіпотези, що різні оповіді викликають виділення різної кількості окситоцину, а це модулятор, що викликає довіру (Casebeer W.D. Stories, neurobiology and political violence: exploring the neural mechanisms of narrative psychology to develop war fighting tools). Вони також впливають на рівень допаміну, що викликає різні реакції подобається/ не подобається. Розповіді також по-різному впливають на сакральні цінності, розташовуючи їх по шкалі сакральні/несакральні.

Етрен присвятив вивченню сакральних цінностей багато робіт, включаючи монографію про релігію (Atran S. In Gods we trust. The evolutionary lanscape of religion. – Oxford, 2002), й чимало статей (див. тут, тут і тут). У статті в журналі Science він визначає сакральні цінності як такі, що відрізняються від цінностей матеріальних за рахунок включення морального компоненту. Такі цінності переважують інші, особливо матеріальні. В іншій своїй роботі він каже, що сакральні цінності визначають поведінку безпосередньо, поза якоюсь матеріальною ціллю. Досить часто вони вкорінені в релігії. Парадоксальним лишається факт, що до вивчення сакральних цінностей перейшли військові.

Слід додати, що і книга Етрена (Atran S. In Gods we trust. The evolutionary lanscape of religion. – Oxford, 2002), і дослідження Бойєра (Boyer P. Religion explained. The evolutionary origins of religious thought. – New York, 2011) намагаються зрозуміти релігійний меседж як поєднання інтуїтивних і контрінтуїтивних суджень, що створює умови для кращого запам’ятовування та трансляції.

Економіка бажань чи економіка уяви, так назвімо цю сферу, де люди заробляють на чужих бажаннях чи уяві, а точніше на продажу замінників у вигляді своїх власних бажань та уяви.

Всі ці сфери, розглянуті нами, працюють із нематеріальними об’єктами. Але є одна принципова відмінність сфери економіки бажань. В усіх тих сферах нематеріальний об’єкт є замінником об’єкту матеріального. Тому співвідношення «головний – другорядний» вирішується в бік матеріального об’єкту. В сфері економіки бажань саме нематеріальний об’єкт є основним. Тому тут співвідношення «головний – другорядний» акцентує саме нематеріальний об’єкт.

Магія є дозволеним ходом в економіці уяви і недозволеним в інших сферах. Наприклад, головний сценарист серіалу «Камелот» Чібнел каже: «Магія є частиною нашої розповіді, ті сили, які має Мерлін, наскільки він може їх контролювати і як це працює на його сутність насправді, є частиною історії, яку ви бачите в “Камелоті”».

Щоправда, актор, який грає роль Мерліна, зауважує: хоча в цих серіях буде магічний елемент, він не буде головним. Він каже (а це актор Фінес): «Магія лежить у політичній суті цього. Там справді будуть темні мистецтва – ви побачити, як зникають чи змінюють свою форму речі – але насправді це про народження легенди, про країну, роздерту війною і жадобою, про порозуміння чистого короля і шляхетних душ».

Цікавий і розподіл продукції економіки бажань за віком чи статтю. Наприклад, саме цей «Камелот» є дорослим, а не дитячим. Як розповідає Чібнел: «Я скажу, що це абсолютно драма для дорослих. Гадаю, там є аспекти, які можуть сподобатися старшим членам сім'ї. Ми розглядали це як драму для дорослих про героїв зі складними і конфліктними бажаннями. Там є і трохи сексу. Там є трохи насилля. Це фільм для дорослих».

Герой у реальному світі найбільш наближений до міфологічної поведінки. Він переходить межу можливого за рахунок раціональних сил. Але його завжди підтримують ірраціональні сили, наприклад, у героя країни це може бути патріотизм. Міфологічного героя, навпаки, підтримують ірраціональні сили, а раціональні є для нього другорядними.

Взагалі, не лише герой, а й сам сюжет може бути міфологічним. Не лише «Зоряні війни» базувалися на концепції міфологічної подорожі Кемпбелла, а й інші фільми теж. Ця потреба дала можливість навіть створити спеціальний порадник із трансформації сюжетів кіно у форму Кемпбелла. Формула переходів Кемпбелла застосовується для як аналізу «Матриці», так і для всього американського кіно (Lawrence J.S., Jewett R. The myth of the American superhero. – Grand Rapids – Cambridge, 2002). Існує версія, що ідея «Зоряних війн» належить також художнику коміксів Кьорбі. Кьорбі (див. про нього тут, сайт його музею – www.kirbymuseum.org) був автором багатьох відомих героїв коміксів, починаючи з Капітана Америка. У своєму інтерв’ю він каже, як на нього в дитинстві вплинуло кіно: «Я був людиною кіно. Я думаю, що це стало однією з причин, чому я почав малювати комікси. Вони гальванізували мене. Коли з'явився Супермен, це гальванізувало всю індустрію. Це частина американського життя. Супермен житиме вічно. Вони читатимуть Супермена в наступному сторіччі, коли не буде ні вас, ані мене. В цьому відношенні я робив те саме. Я хотів стати відомим. Я не хотів продати комікс, який міг швидко померти».

Як бачимо, ідея Супермена заполонила багатьох. Саме вона створює в результаті новий вигляд індустрії коміксів, що потім переходить і в кіноіндустрію.

Запропоновано нову версію мономіфу Кемпбелла (Lawrence J.S., Jewett R. The myth of the American superhero. – Grand Rapids – Cambridge, 2002, р. 47). Висхідна ситуація полягає в райські ідилії, порушеній чужинцями. Супергерой приходить на порятунок, але він не є частиною цього суспільства. Його мотивацією є справедливість. Він нічого не шукає для себе. В результаті він повертає щастя в цей райський куточок.

Успішною формулою останнього часу стала формула «хлопчик-чарівник», під яку підпадають і Гаррі Поттер, і Мерлін в останніх екранізаціях, що починаються з його дитинства і паралельного розвитку майбутнього короля Артура. Це підлаштовування під юнацьку аудиторію дає можливість викликати більшу емпатію в цільової аудиторії.

До речі, і Гаррі Поттер, і кіно-Мерлін виявляються з різних причин відірваними від своєї сім’ї. Цікаво, що нині встановлено: 50 відсотків виховання дає сім’я і 50 – вулиця. У такому вигляді ми маємо всі сто відсотків виховання поза сім’єю.

Сам Кемпбелл каже про фільм Лукаса: «Це те, що Гете сказав у Фаусті, але що Лукас одягнув в сучасну мову – меседж про те, що технологія нас не врятує. Наших комп'ютерів, наших інструментів, наших машин недостатньо. Треба покладатися на нашу інтуїцію, на нашу реальну сутність».

Ці слова свідчать про інше. Вони підкреслюють необхідність звертатися до базових цінностей людини, від яких ми відходимо все далі. Зруйновано зв’язки людини зі своєю локальною спільнотою. Замість цього людину «підключили» до глобальних новин. У результаті ми активно обговорюємо те, про що дізнаємося не від наших контактів чи досвіду, а з досвіду телевізійного. А це сконструйовані кимось смисли з чітко заданим програмуванням нашого реагування. Й інтернет лише підсилив цей тип «механічних» контактів.

Раніше реагування було реагуванням на живі події, нині ж ми реагуємо на події телевізійні. Зрозуміло, що вони будуть яскравішими, здаватимуться важливішими. Причому систему побудовано так, що ми не можемо не знати про ці події: їх нам подаватимуть із усіх боків. Новини інтернету ввечері буде повторено телебаченням, а зранку повтор прийде в газеті. Така інтенсивність дозволяє швидко створювати нову міфологію, коли це потрібно.

Кемпбелл у бесіді з Мойєрсом каже про втрачений інтерес до духовної літератури: «Нас цікавлять новини дня і проблеми години». Відбулася заміна: ми втратили міфологічну інформацію, яка була в Греції й Римі, в біблійній літературі: «Ці біти інформації з давніх часів, які мали стосунок до тем, що підтримували людське життя, будували цивілізації, формували релігії тисячоліттями, мають стосунок до глибинних внутрішніх проблем, внутрішніх таїнств, внутрішніх переходів. Якщо ви не знаєте дорожніх знаків на цьому шляху, ви повинні виробити їх самі».

Тобто це не просто той чи інший успішний хід сценаристів, який привертає увагу. Це серйозна дорога, яку має проходити людство, але воно її не проходить. Кемпбелл вважає, що міфи є ключем до духовного потенціалу людини (див. також тут і в праці: McDowell J.C. The Gospel according to Star wars. Faith, hope, and the force. – Louisville, 2007). Є чітке відчуття того, що для Кемпбелла міфи виступають у ролі якоїсь мирської релігії. Вони сакральні за своїми функціями, але стоять поза релігією чи церквою.

Єдиною людиною, яка серйозно займалася буденною міфологією, був Ролан Барт (Барт Р. Мифологии. – М., 1996). Він декодував багато образів сучасного йому суспільства, як реалізацію певних сучасних міфів. Він працював із живими міфами, які утримуються суспільством сьогодні. Їх не вивчають у школі, як міфи античні. Вони теж декодуються споживачем інформаційної продукції. І саме вони дозволяють утворювати й утримувати модель світу даного суспільства.

Барт має багато прикладів міфологічного аналізу сучасності. Наведімо один із них. Це обкладинка Paris Matc, де зображено юнака-негра у французький військовій формі, що салютує вгору, де повинен бути державний прапор. Барт передає такий зміст цього образу з обкладинки журналу: «Франція – велика імперія, що всі її сини, незалежно від кольору шкіри, віддано служать під її прапором, і краща відповідь критикам так званого імперіалізму – це те завзяття, з яким цей чорношкірий солдат служить своїм "пригноблювачам"» (Барт Р. Мифологии. – М., 1996, с. 241).

Якщо не масова культура, то масова комунікація несуть у собі сучасні міфи, здатні підтримати модель світу, яку також тримають на собі освіта, література, мистецтво. Але базовою залишатиметься масова культура, бо вона:

- охоплює все населення, а не якісь його сегменти,

- має за базис динаміку, а не консерватизм,

- «приваблює», як і інша розважальна сфера, тому легше поширюється,

- спрямована на розважальність, її смисли не наражаються на той критичний спротив, який існує в інших сферах.

Є ще одна сфера функціонування розважальності, на яку ніхто не звертає уваги. Розважальність є сферою змінного, динамічного контенту, чого немає ані в освіті, ані в науці. Контент розважальності є сюжетним, він весь час перебуває в динаміці. Якщо в науці чи освіті двічі по два завжди дорівнює чотирьом, то в сфері розважальності це може бути і три, і чотири, і п’ять. Міліцейський протокол не може писатися в жанрі детективу.

Тобто при цьому підході найголовнішими міфотворцями повинні стати «Файна Юкрайна» чи «95-й квартал» для України або «Прожекторперісхілтон» чи «Наша Russia» для Росії. Бо вони спираються на невідповідності моделі світу, які завдяки цьому коригуються в правильний бік. Вони є справжніми творцями міфів, бо вони їх активують у масовій свідомості. А велика кількість глядачів якраз і підтверджують саме спирання на наявні міфи.

Коли американські військові під орудою наукового агентства DARPA звернулися до нейронауки, щоби перевірити можливості наративного дискурсу, одна з реакцій акцентувала спізнення цього повороту військової науки: «DARPA вже спізнилася, оскільки маркетингові фірми й корпорації вже витрачають мільйони на перевірку нейробіологічної важливості майже всього, з чим ми стикаємося протягом дня».

Вивчаючи як приклад сучасної міфології супергероїв коміксів, Рейнольдс сформулював сім характеристик, які повинні мати супергерої (Reynolds R. Superheroes. A modern mythology. – Jackson, 1992). Тобто перед нами знову досить конкретне «технічне завдання», як можна побудувати супергероя в сучасних умовах. На жаль, розважальна індустрія ще недостатньо вивчається в системі академічних підходів.

Моррісон, який відроджував образи Супермена й Бетмена для нового покоління, розповідає про історію коміксів: «Після Другої світової війни популярними коміксами були розповіді про кримінал, війну, любов і жахи. Супергерої зникли, бо їх було створено з єдиною метою – слугувати героями під час депресії. Вони доглядали за бідними і захищали немічних. Під час війни вони стали патріотами, але після неї вже не було причин для їх існування. Ми тільки що вели війну без супергероїв, і вони стали виглядати трохи смішними. Супергерої не повернули своєї популярності аж до кінця 50-х, коли виникло відродження духу піонерів. Америка стала знову дивитися вперед завдяки Кеннеді й космічній гонці. Супергерої були правильними хлопцями. Вони спокійно увійшли в цей новий оптимізм».

Тут також наведено уривок із книги «Супербоги», в якій Моррісон озповідає, що після того як його не взяли вчитися в Школу мистецтв Глазго, батько подарував йому друкарську машинку, де було написано: «Синку, світ чекає на те, щоб почути тебе».

В іншому своєму інтерв’ю, яке він дав, до речі, одному з блогів, Моррісон наголошує на суттєвій характеристиці, яка може бути відомою тільки йому: «Ми працюємо з дуже обмеженим набором образів. Тому, я думаю, не повинно дивувати те, що деякі теми подаються так само людьми, які працюють у тій же індустрії і мають справу з близькими героями». Тобто це засвідчує, що повтори, які можуть траплятися, не є результатом недостатньої розробки теми, а з’являється через подібність жанрових вимог.

Міфологія утримує на собі трансцендентальне, тобто те, що виходить за межі раціонального розуміння і пояснення. Але так і має бути з аксіомами, які не вимагають доказів. Міфологія виступає в ролі базової матриці, яку можна наповнювати іменами нових героїв нового часу. Але сюжет боротьби за справедливість буде зберігатися у всі часи.