Тетяна Ворожко — журналістка, з 2007 року працює в українській службі «Голосу Америки» у Вашингтоні. Зараз вона є авторкою та ведучою нової щоденної програми «Голосу Америки» «Студія Вашингтон», що виходить російською мовою.

Під час візиту до Києва Тетяна розповіла MediaSapiens, як змінювалося висвітлення українських подій в американських ЗМІ, які переваги має Україна в інформаційній війні й наскільки великий вплив має російська пропаганда на американську аудиторію.

«У грудні американську пресу часом було неможливо читати»

Тетяно, розкажіть про нову програму «Голосу Америки» — «Студія Вашингтон». На яку аудиторію вона розрахована?

«Студія Вашингтон» — це щоденна 5-хвилинна програма, вона виходить на ICTV і на «24-му каналі», також ми ведемо перемовини з регіональними каналами на сході та півдні України. На ній, в основному, працюю я і моя колега Наталія Леонова. Було розуміння того, що «Голосу Америки» потрібно робити програму російською мовою і певною мірою протистояти російській пропаганді. Нашу аудиторію я бачу не як пропутінську — оскільки цій групі людей вже важко щось пояснити. Програма насамперед для тих українців, які звикли дивитися російське телебачення, українську мову сприймають гірше, а зараз — чи не мають доступу до російського телебачення, чи втратили до нього довіру.

Провідна тема програми — це міжнародна політика?

Так, у першу чергу це погляд Вашингтона на українсько-російські питання. На відміну від «Час — Time», ми трішки більше уваги приділяємо подіям у Росії й реакції російського суспільства на українсько-російську війну.

Які особливості висвітлення «Голосом Америки» українських подій останнього року? Які головні джерела інформації ви використовуєте?

У нас така структура роботи: є головна англомовна редакція, яка виробляє певний продукт, і він потім перекладається іншими мовами. Якщо наприклад, це матеріали про Ізраїль чи Пакистан, то наша служба може просто повністю їх використовувати. Якщо йдеться про Україну, то окремі матеріали ми використовуємо, а також знімаємо власні, збираємо коментарі, крім того, в Україні працює наш кореспондент. Звичайно, використовуємо відео від агентств, таких як Reuters. Але наша ніша, в тому числі при висвітленні нинішнього конфлікту, — це думка і кроки Вашингтона, настрої  американського суспільства, огляди американської преси. При цьому на нас не впливає американська адміністрація, ми можемо бути критичні і до позиції США, і до позиції президента. Існує хартія «Голосу Америки», яка захищає колектив від впливу американської влади.

У деяких міжнародних ЗМІ є таке правило, що конфлікти між країнами має висвітлювати кореспондент із третьої сторони — тобто, в даному випадку, не українець і не росіянин. Чи є щось подібне в «Голосі Америки»?

У наших службах розподіл не за країнами, а за мовами, хоча переважно він збігається, і більшість працівників із різних служб є вихідцями з відповідних країн. Якщо говорити загалом про американські ЗМІ, то, звичайно, є побоювання, що матеріал, написаний українським журналістом, може бути не об’єктивним, прихильним до України. Але є певний набір інструментів в журналістиці, який захищає тебе від власних симпатій. Це відомі стандарти: два і більше джерела інформації, обов’язково два погляди на подію. Не можна використовувати надто емоційних оцінок. Іноді американська преса комусь може здатися дуже сухою. Але це через те, що вона не користується прийомами російських ЗМІ — надмірною емоційністю, нагнітанням атмосфери.

Ось щодо другої точки зору, в українській медіаспільноті не раз виникали дискусії, чи потрібно подавати точку зору сепаратистів, пізніше самопроголошених «ДНР», «ЛНР» і, нарешті, терористів. Американські ЗМІ, очевидно, строго дотримуються цього правила про дві точки зору?

Звісно, завжди подають дві точки зору. Я помітила таку тенденцію, що у грудні американську пресу часом було неможливо читати, саме через ці дві точки зору. Наприклад, коли писали про мітингувальників, то наводили, з одного боку, їхню позицію — що вони проти корупції і свавілля влади, а з іншого боку — позицію їхніх опонентів — що це насправді фашисти, які ходять по своїм фашистським справам. І у читача складається враження, що правда начебто десь посередині. Отже, американська преса застосовувала цей механізм балансу, але він не спрацював, бо кремлівська пропаганда ламає такі журналістські інструменти.

Однак в американському суспільстві є поняття довіри. Американців обманути дуже легко — але один раз. Коли ти втрачаєш довіру, відродити її дуже важко. І зараз я часто зустрічаю такий прийом у ЗМІ: журналіст наводить точку зору української влади, точку зору російської влади, а потім нагадує — Путін колись казав, що в Криму немає російських військових, а Крим у результаті анексувала Росія. Тобто читач замислиться, чи можна йому вірити. Але точка зору Путіна, терористів, безумовно, подається — хоча в західній пресі термін «терористи» в описі українських подій рідко застосовується.

Які тоді терміни використовують, щоб назвати їх?

Зараз це вже «російські військові», «проросійські сепаратисти». Або insurgents (заколотники. — MS), інколи, на жаль, rebels (повстанці. — MS), ці терміни близькі, але rebels має радше позитивне значення. Погано, якщо такі терміни використовують інформаційні агентства, оскільки інші ЗМІ потім так само пишуть. Мені відомо, що одного разу український посол навіть дзвонив в Associated Press і пояснював, що це ніякі не rebels.

«Після падіння Боїнга був переломний момент у ставленні до російського народу»

Можете розповісти, як змінювалося висвітлення американськими ЗМІ українських подій? Наскільки впливали тези російської пропаганди про фашистів, бандерівців?

Найгірше висвітлення було в грудні, потім почало вирівнюватися. Закиди щодо бандерівців тут точно не спрацювали. Що працювало, так це звинувачення в антисемітизмі — абсолютна штучна теза, однак згодом і цей міф розвіявся. В січні  виходило багато статей на кшталт «Десять міфів про Майдан», які, до речі, часто писали українці. Для балансу думок американські телеканали шукали експертів, які б виступали на прокремлівських позиціях. У США таких експертів небагато, але один із них — нью-йоркський професор Стівен Коен (Stephen Cohen) — був дуже популярним. За один день він міг побувати на трьох каналах і при цьому повторював всі тези, які говорив Кремль: про фашистів, антисемітизм, утиски російськомовних. Ми переживали через це, писали листи в організацію, де він працює, в журнали, де він публікувався. Але згодом в американський пресі почали з’являтися статті типу «Хто такий містер Коен?», де вказувалося на його заангажованість.

Тобто я можу сказати, що американські ЗМІ вчаться — вони роблять помилки, але виправляють їх. Зараз, на мій погляд, на 90% висвітлення подій в Україні об’єктивне. Нещодавнім прикрим випадком були додатки до газети Washington Times, де події в Україні висвітлювалися з суто кремлівських позицій. Але можу заспокоїти, що ця газета не є вже такою популярною — набагато менш популярною, ніж, скажімо, Washington Post, що уважно стежить за подіями в Україні і, на мій погляд, об’єктивно їх висвітлює.

Які були переломні моменти у висвітленні подій?

Думаю, ті ж самі, що й в українських ЗМІ. По-перше, це розстріли людей у лютому, по-друге, це вторгнення в Крим. До речі, під час висвітлення подій у Криму були важкі моменти. Наприклад, таке потужне ЗМІ як телеканал Fox, говорячи про референдум, часом забував казати, що це «так званий референдум». Робили це й інші ЗМІ, особливо ті, що використовували матеріали агентств та, щоби зекономити площу, опускали ось такий важливий момент. Хоча влада США дуже швидко висловила офіційну позицію, що цей референдум порушує всі міжнародні норми. Безумовно, переломним був момент падіння малайзійського «Боїнга». Тоді українська сторона в перший же день оперативно подала переконливу інформацію про те, що трапилось, і хто, найімовірніше, міг бути причетним до збиття літака. Тому американські ЗМІ швидко зреагували і правильно розставили акценти. Коли Путін почав говорити, що Україна винна, бо літак впав на її території, для американця це звучало дивно, оскільки вони згадували 11 вересня — тоді що, теж американці були винні, бо літак впав на території США?

До речі, після падіння «Боїнга» був переломний момент у ставленні до російського народу загалом, а не тільки до позиції Кремля. Публікувалися матеріали про те, що думають росіяни по катастрофу — і виявилося, що вони вірять у теорії заколоту, це звучало просто як божевілля. У західному світі вважається, що ті, хто вірять у такі теорії — це неосвічені люди, маргінес. А тут з’ясовується, що ціле суспільство так мислить. Тому ставлення до росіян суттєво погіршилося. Про це свідчать опитування громадської думки — так, у цьому місяці було представлено дослідження «Німецького фонду Маршала у США», згідно з яким негативно до Росії ставиться 71% американців (і 68% європейців такої ж думки). До України 44% ставиться позитивно, 32% негативно, 24% не знають (серед європейців 43% позитивно, 42% негативно).

Отже, російська пропаганда й кремлівські агенти зараз не дуже впливові у США?

Дивлячись про яку пропаганду йдеться. Якщо казати про вплив кремлівських ботів у мережі — то тут, на мою думку, немає через що переживати. Вони пишуть поганою ламаною англійською, їх дуже легко вирізнити. Наведу такий приклад: кремлівські боти лишали багато коментарів до статей про загиблих у авіакатастрофі, вони писали, що мовляв, це винні українці, що літак вже летів із трупами чи що насправді хотіли збити літак Путіна. І ось ці коментарі викликали великий подив в американців, тому що в західному цивілізованому світі в першу чергу треба було б висловити співчуття щодо втрат, а потім уже можна писати свою точку зору. В Росії на такі трагедії зовсім інакше реагують, і це вражає американців. Тобто люди задавалися питанням — нехай ці росіяни вірять у пропаганду, але чому ж вони поводяться не по-людськи?

Якщо казати про такий телеканал як Russia Today, то в нього є своя аудиторія, і на їхню пропаганду справді ведеться частина населення, я би сказала, лівацька частина. Хоча їхня ідеологія прямо протилежна правій ідеології, яка сповідується Кремлем. Але я думаю, це можна пояснити тим, що ця частина населення не довіряє західним ЗМІ і власній державі, тому вони вірять в те, що каже Russia Today. Але я б не переоцінювала їхнього впливу. В нашому кабельному пакеті, наприклад, понад тисячі телеканалів, і навіть не в усіх кабельних пакетах є Russia Today. В американському мовленні цей канал представлений набагато скромніше, ніж, мені здається, тут про це думають.

Чинники «за» і «проти» України в інформаційній війні

Як ви вважаєте, що має зараз робити Україна, щоби протистояти інформаційній війні?

Закрити такі ЗМІ як Russia Today навряд чи вийде. До нового каналу Ukraine Today, на мій погляд, буде інтерес, тому я бажаю їм успіху. Хоча, звісно, було б добре, якби такий телеканал з’явився ще в листопаді [минулого року], тоді він був дуже потрібний. Я не можу сказати, що зараз Україна погано виглядає в цій війні. Є чинники, які грають на користь України. Так само є ті, які грають проти неї. З негативних — у Європі та США існують певні ідеологеми, меми щодо України, які важко зруйнувати. Перший мем — переконання, що деякі території України таки можна вважати російськими. Тобто, навіть ті європейці чи американці, які підтримують незалежність України, думають, що «Росію можна зрозуміти», бо тут начебто була її територія. Складається враження, що де-юре Росія не має права на Україну, але де-факто має. І таке уявлення глибоко вкорінене в іноземців, його необхідно подолати. Я вважаю, що українські історики, особливо ті, які володіють англійською, мають активніше доносити свою позицію, розповідати історію України, Київської Русі, пояснювати, чому ми не є частиною Росії. Другий мем — це міф про антисемітизм в Україні. Потрібно бути дуже обережним із цією темою, бо найменший прояв можуть підхопити і роздути.

Як ви оцінюєте діяльність українського посольства в США та українських відомств щодо інформування про події?

Цілком позитивно, вони активно працюють: якщо виходить якась негативна заангажована стаття, посол може подзвонити цьому виданню, пояснити реальну ситуацію, обговорити термінологію, якщо її використовують неправильно. Позиція влади доноситься чітко, й це один із чинників, які грають на користь України. Багато корисної роботи щодо інформування здійснює Український кризовий медіацентр, вони готують англомовні матеріали на провідні теми з офіційними коментарями, статистикою, які теж Посольство активно використовує — розсилають в американські університети, ЗМІ, організації української діаспори, бізнесові структури, тощо.

Хочу окремо відзначити, що у США живе величезна кількість адвокатів України. Це дипломати, які колись працювали в Україні, це сенатори й конгресмени, експерти. Так, серед них — колишній голова Офісу зв'язку НАТО в Україні Джеймс Грін, колишні посли США в Україні Стівен Пайфер, Вільям Тейлор та Джон Гербст, голова комітету із зовнішніх зв'язків Сенату США Роберт Менендес, сенатори Джон Маккейн, Боб Коркер, конгресмен Марсі Каптур, президент Freedom House Девід Креймер та багато інших.

Вони активно пишуть про українські події, беруть участь у телеефірах. Це справді потужна когорта впливових американців, які виступають і в пресі, і за лаштунками, активно лобіюють інтереси України. Я думаю, якби якась піар-компанія найняла таку кількість людей і просила би гроші за все те, що вони роблять, це коштувало б Україні мільйони, якщо не мільярди доларів. Фактично, Україна зекономила на піарі завдяки волонтерській дипломатичній сотні :)

Як можете охарактеризувати ставлення американських ЗМІ до Петра Порошенка?

Загалом позитивне ставлення. Насправді це велика честь, якщо іноземного президента запрошують виступити на засіданні обох палат Конгресу США, це рідко трапляється. А те, що в нього є свій бізнес — то якраз тільки йому на користь, бо це ж Америка, де бізнесовий успіх дуже цінується.

Отже, після подій цього року американці вже точно знають більше про Україну — а не лише про Кличка та Чорнобиль?

Звісно, більше. Американські знайомі часто ставлять мені питання про українські події, й це дуже конструктивні питання — наприклад, скільки газу в українських газосховищах, чи вистачить його на зиму?

А що, на вашу думку, зіграло головну роль у покращенні ставлення до українців? Той факт, що люди вийшли на протест чи зміна влади?

Безумовно, Майдан справив величезне враження. В Україні був не лише протест, що довший час залишався мирним, а й швидка передача влади, але найголовніше, що вона була дуже цивілізована. Адже протестні рухи були скрізь, але влада здебільшого змінювалася в інший спосіб. Також протести часто супроводжувалися вуличними погромами. В той період Україна з ранку до ночі була на всіх телеканалах. Зараз через мусульманський тероризм ця тема вже не є такою актуальною. Фактично у США зараз триває власна війна, й Україна, на відміну від зими чи весни, відтиснена на другий план. І треба розуміти, що тоді підтримати, підписатися за Україну було легко, а зараз важче. Тому що є побоювання щодо Росії, так, за даними опитування журналу Politico, американські експерти найбільшою зовнішньою загрозою вважають саме Росію. Спочатку підтримка України нічого не коштувала. А зараз американці вже будуть замислюватися — чого це буде їм коштувати.