Першу статтю до української «Вікіпедії» 30 січня 2004 року написав користувач із Японії – стаття називалася «Атом» і складалася лише з двох речень, або 714 знаків. За дев’ять років цей текст розрісся аж до 55 тис. знаків і тепер є повноцінною енциклопедичною статтею з фізики, яка комплексно тлумачить поняття. До її створення долучилося понад 50 людей, які здійснили більше 500 редагувань.

«Інформації у “Вікіпедії” можна довіряти. Кожну статтю, особливо ту, яка вже є достатньо об’ємною і детальною, перед вами прочитали мільйони разів, сотні раз перевірили і виправили всі помилки», – переконував Юрій Пероганич, виконавчий директор фонду «Вікімедіа Україна», під час прес-конференції з нагоди 9-річчя української «Вікі».

Перевіркою статей займаються так звані патрульні – активні дописувачі «Вікіпедії», які добре зарекомендували себе у спільноті. Вони відстежують усі зміни, що вносяться у статті, і відкидають ті з них, які є недостовірними, містять посилання на сумнівні джерела або порушують інші правила «Вікіпедії».

Щоправда, патрульних не вистачає – наразі лиш 200 користувачів мають такий статус. Тобто ці дві сотні людей мають встигнути відстежити правки у всіх 427 тис. статтях, що, звісно, нереально. Через це деякі матеріали тривалий час лишаються неперевіреними.

«На жаль, одна з проблем нашої “Вікіпедії” в тому, що кількість активних редакторів зростає дуже повільно – за минулий рік додалося лиш три людини. В грудні 2011-го ми мали 126 користувачів, які зробили за місяць більше ста редагувань, у грудні 2012-го – 129», – додав Юрій Пероганич.

Серед інших чинників, що сповільнюють розвиток «Вікіпедії», він назвав побутування стереотипу про те, що створювати чи редагувати нові статті складно. Мовляв, новачків лякає вікі-розмітка, вони бояться зіпсувати вже наявні матеріали. Аби розвіяти це упередження, фонд «Вікімедіа» видав у травні 2012 року посібник «Як редагувати Вікіпедію: довідник для новачків».

Друк посібника оплатив благодійний Фонд Богдана Гаврилишина. Власне, ця організація була однією з небагатьох, хто минулого року жертвував гроші «Вікімедіа Україна» – вони виділили 8 тис. гривень. Ще 10 тис. «Вікіпедія» отримала від Фонду благодійників. Пожертви ж від звичайних українців – узагалі рідкість.

«Українці вважають, що якщо пожертвувати кудись гроші – ці гроші обов’язково вкрадуть. Тож ніхто нічого не жертвує. Іноземні ж “Вікіпедії” в такий спосіб збирають пристойні суми, які вкладають у свій розвиток. Нам цього дуже бракує», – пояснив Юрій Пероганич.

Напевне, через таке упереджене ставлення, на його думку, в Україні ще й досі не існує закону про відсоткову благодійність. Це коли при сплаті податку на доходи кожна фізична особа може у своїй декларації вказати, якій громадській організації вона хоче пожертвувати певний відсоток від суми утриманого державою податку. Подібна система вже діє в Польщі й Румунії – їхні громадяни можуть жертвувати національним вікіпедіям 1–2% податків.

Українська ж держава не підтримує «Вікіпедію» ані в такий, ані в жодний інший спосіб. Щоправда, минулого року все ж стався перший крок у цьому напрямку – Інститут історії України Національної академії наук надав у вільне використання створену ним Енциклопедію історії України. Це означає, що будь-яку статтю звідти можна повністю скопіювати у «Вікіпедію» без ризику порушити авторські права упорядників.

За кордоном подібне сприяння вікіпедіям – достатньо поширена практика. Приміром, Національний архів Німеччини виклав у «Вікіпедію» понад 100 тис. історичних фотографій, а працівників Британського музею зобов’язують писати і доповнювати статті про експонати, виставлені в них.

«Ми з групою науковців працюємо над концепцією першої Національної енциклопедії. У її створенні орієнтуємося на те, що вже існує “Вікіпедія”, і плануємо, аби в перспективі статті з нашого видання були розміщенні там. Цю ідею підтримують усі розробники», – розповів інший учасник прес-конференції, Максим Стріха, віце-президент Академії наук вищої школи України.

Загалом науковці чи не найкраще розуміють необхідність розвитку «Вікіпедії» й активно до цього долучаються. Як ми вже писали, одним із найактивніших вікіпедистів України є 62-річний доктор технічних наук Володимир Білецький, який створив понад 12 тис. статей і виклав на «Вікіпедії» кілька томів енциклопедії з гірничої справи, автором якої він є. Завдяки цьому український розділ, присвячений цій темі, став найбільш повним і ґрунтовним серед усіх вікіпедій світу.

«Особисто я не уявляю своєї професійної роботи без використання “Вікіпедії”. Продуктивність роботи будь-якого сучасного вченого, який не звертається до “Вікіпедії”, суттєво знижується», – наголосив під час прес-конференції 75-річний Віктор Грінченко, академік НАН України.

Два роки тому він опублікував наукову роботу «Вікіпедія як елемент культури інформаційного суспільства», яка спровокувала сплеск уваги українських вчених до цієї онлайн-енциклопедії. У своєму дослідженні пан Грінченко наголошує, що розвиток українського сегменту «Вікіпедії» відіграє велику роль у процесі самоідентифікації нації. Адже у такий спосіб Україна показує світові своє національне обличчя – колективна енциклопедія певним чином відображає рівень освіченості нації і світогляд суспільства на даному етапі його розвитку.

Також, на думку пана Грінченка, надзвичайно важливо почати активно використовувати можливості «Вікіпедії» у навчальному процесі – навчати студентів редагувати «Вікіпедію» і замість рефератів задавати їм написання матеріалів до неї. У Великобританії, Німеччині і навіть Росії вже розроблено навчально-методичні посібники для викладачів щодо інтеграції «Вікіпедії» у навчальний процес. Україна ж лиш починає працювати в цьому напрямку – у листопаді 2012 року «Вікімедіа Україна» підписала меморандум про співпрацю з Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, а в грудні – з Переяслав-Хмельницьким університетом. Студенти цих вишів замість рефератів наповнюватимуть «Вікіпедію».

І насамкінець, підіб’ємо статистичні підсумки 9-річного існування «Вікіпедії». За цей час в українській «Вікі» створили 427 тис. статей і зробили 11 млн 880 тис. редагувань. Нині в ній з’являється в середньому 140 нових статей щодня. Щосекунди інтернет-користувачі переглядають 29 сторінок, 100 тис. сторінок – щогодини, 2,5 млн щодня і 75 млн за місяць.