Всеукраїнський семінар, присвячений дитячим медіастудіям, відбувся 31 жовтня – на тлі політичної боротьби та виборчих пристрастей така подія виглядала як подих свіжого повітря. Під час семінару учасники кількох студій (зокрема, київська студія «Птахи», тульчинська «Фокус», «Відеопродакшн» із Вишневого) продемонстрували свої роботи – короткі мультиплікаційні відеоролики. Хоча їх зроблено дітьми, проте виглядають вони не по-дитячому, та й порушені в них теми однозначно актуальні для дорослих.

Мультфільми зроблено під час міжнародної медіашколи, що проходила в с. Космач у липні цього року. Учасникам запропонували створити мультфільм на тему свободи – хто як її відчуває та розуміє (тему свободи порушували і в попередній роботі студій, зокрема було створено мультфільм про свободу слова). В результаті вийшло 8 відеоробіт, виконаних у різних анімаційних техніках: пластиліновий, ляльковий, перекладка, тіньовий. Організатори медіашколи – Фонд «Відкрита політика», Дитяча медіастудія «Птахи» за підтримки Посольства Швейцарії в Україні. З дітьми працювали німецькі аніматори з Дрездена – проводили майстер-класи з розробки сценарію, режисури, анімації, монтажу.

Однак організувати майстер-клас чи поїхати з дітьми на міжнародний фестиваль вдається нечасто, причина цілком передбачувана – брак коштів. «Дитяча медіастудія потребує багато фінансів, не можна працювати з однією камерою і з одним комп’ютером, адже кожна дитина хоче сама зняти, змонтувати, озвучити», – розповідає Олена Зеленська, режисер, керівник медіастудії «Птахи», член Громадської ради при Національній раді з питань телебачення і радіомовлення. Тому проведення подібних заходів стає можливим завдяки ентузіазму керівників студій, перемог на міжнародних конкурсах. Техніку добувають у різний спосіб – купують у знайомих чи беруть ту, яка вже була у використанні.

Олена Зеленська, режисер, керівник медіастудії «Птахи», член Громадської ради при Національній раді з питань телебачення і радіомовлення

В медіастудіях діти займаються не лише анімацією: також знімають короткометражні фільми та репортажі, багато хто з учасників – юні кореспонденти. Під час семінару розгорнулася дискусія за участі дітей та дорослих, зокрема Миколи Княжицького, генерального директора телеканалу TВі, та Юрія Павленка, Уповноваженого Президента України з прав дитини. Як з’ясувалося, найбільше діти хочуть, аби їхні роботи демонструвалися на загальнонаціональних каналах.

Ірина Жданова, директор соціальних програм НГО «Фонд “Відкрита політика”» та Ігор Жданов, генеральний директор фонду «Відкрита політика»

«Цими мультфільмами тавідеощоденниками ми спростовуємо тезу медіаекспертів про те, що в Україні бракує дитячих телепрограм, бо, мовляв, бракує креативу та дитячих режисерів. Найкращі спеціалісти – юні журналісти, в яких вистачає креативних ідей», – вважає Ірина Жданова, директор соціальних програм НГО «Відкрита політика». Одним із варіантів наповнення контентом дитячих програм могли б бути фільми молодіжного фестивалю аудіовізуальних мистецтв «Кришталеві джерела», що лишаються лежати в архівах. Такі фільми та мультфільми вже неодноразово пропонували на різні телеканали, проте їх не беруть, кажучи, що це неформат. У високій якості фільмів, тим не менш, керівники студій переконані: «У всіх країнах, де ми їх показували – в Німеччині, Австрії – ці роботи взяли в ефір на телеканали, в нас же кажуть, що “нестандарт”», – розповіла Олена Зеленська.

Причини такої ситуації намагався пояснити Микола Княжицький: «За кордоном взяли – але ж взяли громадські канали. У нас не беруть, бо в нас таких телеканалів не існує». Без появи громадського телебачення змін у дитячому телебаченні можна не чекати, вважає пан Княжицький. Мова не лише про продукт, створений дітьми, а взагалі про контент, розрахований на дітей та підлітків.

«Я б не висував претензій комерційним каналам, бо зараз узагалі немає контролю суспільства над медіа, канали утримують олігархи заради політичного впливу, – сказав пан Княжицький. – Українська тематика не є актуальною, як і дитяча. Щоб телебачення було носієм культури, має бути громадське телебачення, тоді буде відповідальність». Тим не менш, поки його немає, каналам сьогодні варто в міру своїх сил підтримувати дитячі програми – сам Княжицький таку підтримку пообіцяв і сказав, що покаже на ТВі побачені мультфільми: «Бо мені це сподобалося, головне, що це українська продукція, і, як на мене, вона не лише для дитячої аудиторії».

Не оминули і обговорення шкідливих програм для дітей та способів захисту від них. Керівники медіастудій вважають, що допомагають дітям виховувати критичне мислення та формувати планку смаку. Це відбувається завдяки медіатворчості, коли сама дитина має можливість побувати «за кадром» – власне, на важливості творчості наголошують і фахівці з медіаосвіти.

Юрій Павленко, Уповноважений Президента з прав дитини, також казав про державну підтримку дитячого телебачення, з його слів стало зрозуміло, що принаймні російський досвід у цьому питанні держава оцінює як негативний: «Найголовніше зараз – не повторити невдалого російського досвіду по захисту дітей від шкідливої інформації, бо він не приніс потрібного результату. Україна пішла іншим шляхом, європейським, але складнішим». Мається на увазі план ввести систему телепозначок, яка має виконувати регуляторну функцію та встановити вікові обмеження (засідання міжвідомчої робочої групи з цього питання вже відбуваються майже рік).

Як ставляться самі підлітки до бажання чиновників захистити їх? З одного боку, учасники медіастудій скаржаться на нестачу цікавих передач по телебаченню, зокрема, запитують, чому показують зарубіжні мультфільми, а інших – таких як «Ну, постривай», «Козаки» («на яких росли наші батьки»), не показують? Крім того, діти кажуть, що їм уже набридла одноманітна реклама на телебаченні й радіо.

З іншого боку, деякі учасники в системі обмежень не бачать сенсу і вважають, що відгородити дитину від сучасних програм – все одно що одягти рожеві окуляри. «Якщо до 16 чи 18 років дитині не можна буде дивитися більшість сучасних програм чи фільмів, а потім у 18 все стане дозволено – в неї ж буде шок», – вважає Олеся Мазур, учасниця фотогуртка з м. Чернівці. Дівчина розповідає, що в дитинстві їй нічого не забороняли дивитися, але, тим не менш, смак до якісного кіно сформувався: «Зараз я сама обираю, що дивитися, поступово в інтернеті передивилася “найкращі фільми всіх часів” із XX століття, це гарні якісні фільми», – розповідає Олеся Мазур.

Олеся Мазур

Богдана Биченко, учасниця дитячої медіастудії «Птахи» зазначила, що не бачить великої проблеми в низькій якості контенту на телебаченні і все можна вирішити дуже просто: «В нас немає телевізора, але я переглядаю фільми чи передачі онлайн, і сама обираю, що дивитись, тому не дивлюся жахливої реклами і не скаржуся».

Богдана Биченко, дитяча медіастудія «Птахи», корпункт Природничо-наукового ліцею №145 м. Києва та Ярина Жданова, дитяча медіастудія «Птахи»

Дискусії підлітків засвідчили, що зрештою не всі з них заглиблюються в суть пропозицій по маркуванню контенту чи замислюються над впливом телебачення на дітей молодшого віку. Адже більшість із присутніх уже старшокласники.

Але очевидно й інше: чи то через те, що всі вони учасники медіастудій, чи через виховання батьків – але вони вміють критично аналізувати медіапродукцію. Обговорювали й різницю між фестивальним та масовим кіно, і методи впливу на телеканали, і свободу творчості на телебаченні. Деякі учасники медіастудій точно не живуть у рожевих окулярах, і мислять досить радикально. «Ви на цій конференції порушуєте такі питання – хочете змінити стереотипи дуже великої кількості людей. Зараз ті ж оголені тіла в рекламі – це норма, якщо це не буде присутнє, продукт не буде популярним, – вважає 16-річний Арсеній Жданов. – Зараз телевізор – засіб для розваги, вам потрібно зробити так, щоб люди повірили, що це засіб для освіти – з цього потрібно починати медіаосвіту».

Тож діти більше сконцентровані на глобальних та ціннісних речах. Педагоги їх у цьому підтримують, хоча наразі вони більше переймаються практичними питаннями – зокрема, шукають шляхів для показу медіатворів на телеканалах. Також учасники дискусії вкотре наголосили на важливій проблемі – хоча хронометраж дитячих фільмів чи мультфільмів збільшується, однак час показу досі надто ранній – 5-та чи 6-та ранку.  

Фото – Євгена Куксіна