«Ми живемо на “інформаційному фастфуді”, а треба переходити на “інформаційний ЗОЖ”» — дискусія про фейки

Unit.City

Що таке фейк?

«Це сфабриковані новини», — каже Ярина Ключковська, консультантка зі стратегічних комунікацій.  Є фейки спеціально зроблені, як-от на сайті The Onion чи UA.Review. Їхнє завдання — сатира, розвага, соціальний коментар. Проте значно більше фейкових новин є частиною стратегічних комунікацій державних і квазідержавних утворень. Так вони забезпечують свої інтереси.

Євген Федченко, співзасновник і головний редактор фактчекінгового сайту StopFake.org, зазначив, що вони працюють саме з фейками, які виробляють уряди для омани великої аудиторії. «Ми вважаємо, що вони є найбільш небезпечними. Фейкові новини не є чимось новим. Але це ніколи не відбувалося на індустріальному рівні. Також раніше уряди не використовували їх настільки широко, щоб впливати на громадську думку в інших країнах… Одна/дві фейкові новини не можуть це зробити. Але якщо «бомбардувати» людей регулярно з різних сторін і каналів, переконуючи в тому, що «чорне це біле», за чотири роки вони почнуть поділяти цю точку зору», — каже він.

Хто винен у тому, що фейків стало більше?

По-перше, журналісти, які часто не перевіряють слова політиків. Олена Шкарпова, керівниця й редакторка фактчек-проекту VoxCheck, вважає, що в неї стало би значно менше роботи, якби медійники «не видавали постійно за чисту монету» заяви чиновників у своїх повідомленнях.

олена-шкарпова

Олена Шкарпова

По-друге, змінилася сама природа медіа й того, як ми споживаємо інформацію. Від установлених моделей ми перейшли до досить хаотичного споживання. Як каже пан Федченко, із приходом нових технологій роль журналістики почала занепадати: в кожного є смартфон, можна знімати, вести блог писати про все на Facebook. До цього журналіст був одним зі стримувальних факторів, адже він перевіряв факти.

«Соціальні мережі створили можливість без перешкод рухати інформацію й дуже точно знати, для якої аудиторії та в якому вигляді її робити. Тобто замість однієї великої пропаганди з'явилося дуже багато маленьких, які можуть бути зроблені спеціально для вас... Проводити такі кампанії стало набагато зручніше, простіше й дешевше. Уряди використовують ці можливості — і не лише російський. Наприклад, зараз StopFake.org активно працює з урядом Сінгапуру. Вони бачать багато інших регіональних гравців, які намагаються на них впливати», — розповів Євген Федченко.

Проте Ярина Ключковська наголошує: в сучасному стані справ винні й самі споживачі інформації. Українське суспільство ще не навчилося «медійної гігієни», а коли є такі можливості для маніпуляцій, завжди буде той, хто цим скористається.

«Наш мозок погано пристосований до такої кількості інформації. Ми шматкам інформації приділяємо дуже мало часу... Для того, щоби перевірити інформацію, треба задіяти передні лобні долі кори головного мозку, які відповідають за раціональне мислення, але для цього витрачається вкрай багато енергії. Тому ми стараємося їх не використовувати. Проте це зміниться. Як людство навчилося чистити зуби й займатися спортом, рано чи пізно ми навчимося більш відповідально споживати інформацію. Тепер ми живемо на “інформаційному фастфуді”, а треба переходити на “інформаційний ЗОЖ”», — акцентує вона.

Як боротися з неправдивими новинами, які продукують російські медіа?

Любов Цибульська, представниця Ukraine Сrisis Media Center, підкреслила важливий момент: у боротьбі між правдою та переконанням переможе останнє. Особливо коли різні неправдиві новини пронизує один наратив — спільна історія. Крім того, вона зазначила, що в російських стратегічних документах інформаційні операції прописані скрізь (концепція зовнішньої політики, воєнна доктрина). Вони мають проводитися безперервно.

цибульська

Любов Цибульська та Євген Федченко

«Боротися з ними [російськими медіа] в одній лізі неможливо. У нас зовсім інші ресурси, приміром, у StopFake працює 40 людей. На одному рівні з ними не можуть бути ні європейські агенції, ні американський уряд. Тому що впущено час, не ті ресурси,й ніхто не може настільки брутально використовувати недемократичний дискурс та інструменти. Що можемо робити? Дискредитувати їх як систему, якій не можна довіряти. Це те, над чим ми працюємо. Українській аудиторії ми даємо альтернативні джерела. Також дискредитуємо російську медіасистему, тому що ми її щодня ловимо на тому, що вона виробляє фейки... І це не помилки (misinformation), а свідомо створені неправдиві повідомлення (disinformation), які мають визначену аудиторію», — розповів пан Федченко.

Найбільша проблема від неправдивих новин навіть не у викривленні фактів, а в їхньому згубному впливові на довіру до будь-чого. Без цієї довіри суспільство атомізується.

Чи псує імідж українським політикам те, що їх ловлять на брехні?

Ні. Олена Шкарпова переконана: українська політика настільки цинічна, що про підтримку хорошої репутації тут не йдеться. На роботу VoxCheck почали зважати лише нещодавно, але це може бути викликано наближенням виборів.

Як показують дослідження, коли люди дізнаються про спростування слів улюбленого політика, вони все одно не змінюють свого політичного вектора. Проте факт, який був спростований, вони запам'ятовують.

«Згідно з нашими даними [Voxcheck], найбільше з українських політиків маніпулює Юлія Тимошенко. Вона бере правильні факти і вписує їх в абсолютно некоректний контекст. Або замовчує частину факту. Вона робить це у складних темах, таких як медицина, пенсії, енергетика, земля. Вона, як на мене, головний маніпулятор України. Найбільше каже неправди, коли факт не збігається з дійсністю, — Вадим Рабінович. Він веде політичне шоу на 112-му каналі та “ріже” великою кількістю неправдивих фактів», — розповідає спікер.

дискусія-fake-news

Чи правильно вибудувані комунікації української влади?

На рівні держави спікери по-різному оцінили боротьбу з фейками. Ярина Ключковська зазначила, що державні комунікації тільки формуються. Проте поки що вони подібні до шланга, з якого громадян поливають величезною кількістю повідомлень. Прикладом є урядовий портал, де на день може виходити по 50–60 приблизно рівноцінних новин. Потрібно ж, навпаки, будувати наративи, історії, які суспільство могло би сприймати.

Євген Федченко каже, що декілька років тому навіть такої комунікації не існувало. Крім того, в боротьбі з фейками уряди скуті «інституційною незграбністю, рамками та політичною культурою». Він розповів про колегію ЄС East StratCom, яка також займається протидією неправдивій інформації. Але останнім часом на організацію дуже тиснуть європейські урядовці, оскільки, згідно з базовими цінностями ЄС, уряди не можуть вказувати громадянам, що їм читати, кому вони можуть вірити, а кому ні.

Два простих правила, щоби самому почати протидіяти фейкам

Пані Ярина поділилася двома правилами, які вона виробила для себе:

1) не лайкай, якщо не прочитав матеріалу;

2) не поширюй інформації в соціальних мережах, якщо не загуглив її й не перевірив.

Ярина-Ключковська

Ярина Ключковська та Олена Шкарпова

Проте, мабуть, не всі візьмуть собі ці правила на озброєння. Тому Ярина Ключковська вбачає велику роль держави у впровадженні медіаграмотності у шкільну освіту.

«StopFake разом із Міносвіти розробляє курс із медіаграмостності для шкіл. Із вересня він буде викладатися для восьмикласників і старше. Можливо, є сенс розповсюдити його й на молодші класи. Але це все час: потрібно розробити програму, домовитися з міністерством, навчити вчителів, як це правильно викладати», — додав Євген Федченко.

comments powered by Disqus