Саймон Котті — дослідниця соціології релігії Кентського університету й авторка книги «Апостоли: Коли мусульмани зрікаються ісламу» (TheApostates: WhenMuslimsLeaveIslam). В американському виданні TheAtlantic опубліковано її статтю, в якій авторка пояснює, що пропаганда терористів є ефективною та як США можуть протистояти їй. MediaSapiens публікує переклад цієї статті.

«Ми — учасники битви, і більш ніж наполовину вона точиться на медійному полі», — вважається, що цю фразу написав 2005 року Айман аль-Завагірі (Ayman al-Zawahiri). В той час він був другою особою «Аль-Каїди», й ці слова були написані в листі йорданцеві Абу Мусабу аль-Заркаві (Abu Musab al-Zarqawi), який командував цією терористичною організацією в Іраку. Торік мережа Заркаві, що була відома спочатку як «Тавхід і джихад» (Tawhid and Jihad), оприлюднила понад 10 відео, на яких демонструвалось обезголовлення заручників. На одному з них нібито сам Заркаві відтинав голову американському бізнесмену Ніколасу Бергу. То був поганий піар. Заркаві попереджував свого запального польового командира, щоб той не наражався на ризик, відштовхуючи мусульман.

Заркаві загинув 2006 року від американського авіаційного удару. Однак засновану ним гіпернасильницьку форму сектантського джихаду нині наполегливо втілює в життя безпосередня спадкоємиця «Аль-Каїди» в регіоні — «Ісламська держава в Іраку і Леванті» (ISIS).

Медійний центр ISIS «Аль-Хайят» (Al Hayat) випустив сотні фільмів, починаючи з трихвилинних відео, на яких зображено відтинання голів, закінчуючи повнометражними фільмами, що тривають годину. Вони неймовірним чином поєднують елементи подорожей, історичних документальних стрічок і порнографічних жорстокостей. Серед них — чимало високоякісних виробів із використанням прийомів та спецефектів у голлівудському стилі.

Одне з цих відео — «Дзвін мечей» (ClangingoftheSwords) отримало схвальну оцінку покійного медіакритика The New York Times Девід Карра. Він писав: «Кожному, хто сумнівається в технічних можливостях ISIS, варто подивитися документальний фільм про Фаллуджу, що демонструє чудову операторську роботу за допомогою дрон-камери».

«Успіх більш ніж наполовину створюють медіа». Таким було гасло заснованого 2010 року Центру Держдепартаменту США з питань стратегічних антитерористичних комунікацій (CSCC). Це перший у світі урядовий проект протидії онлайн-пропаганді джихадистів, який здійснює не розвідувальне відомство. Згадану фразу, як каже координатор Центру Альберто Фернандез (Alberto Fernandez), написано на перших слайдах усіх презентацій організації. Поряд із нею — друга цитата: «Війна наративів стала важливішою навіть за війну флоту, напалму й ножів». Її запозичено з мемуарів, нібито написаних американським джихадистом Омаром Хаммамі (Omar Hammami), який до загибелі 2013 року очолював у Сомалі ісламістське угрупування «Аш-Шабааб».

Тодішній держсекретар США Гілларі Клінтон озвучила подібну думку, характеризуючи місію Центру через рік після його створення. Життєво важливо, сказала вона, зменшувати привабливість тероризму. CSCC, за її словами, має зосереджуватися на тому, щоб «підривати терористичну пропаганду й переконувати у протилежному потенційних новобранців».

«Йдеться не про Луїса Армстронга, не про чудовий джаз і не про любов Америки до мусульман», — сказав координатор Центру Фернандез. Він схарактеризував зусилля Держепартаменту після вересневих терактів 2001 року у сфері зв'язків із громадськістю. «Мова не про те, щоб посилатися на держсекретаря. Це було б нудно й недолуго, — висловився він. — Ми зосереджуємося не на позитивних меседжах, а розповсюджуємо контрмеседжі. Ми — ті хлопці, які ведуть політичну кампанію й роблять негативну рекламу».

Хоча CSCC вступив у битву відносно пізно, нині він — на передовій того, що Фернандез і Хаммаміназивають «війною наративів». Центр Держдепартаменту випустив понад 50 тис. онлайн-продуктівчотирма мовами — арабською, урду, сомалійською та англійською.

Його участь, висловлюючись термінологією зовнішньополітичного відомства, різноманітна — від збірних відео, які компонуються з наявних кадрів, у багатьох випадках із відеоряду ISIS, до твітів і графічних зображень, що викривають жорстокі напади й лицемірство джихадистів. Крім цього, цифрова команда Центру — DOT — здійснює злами різних онлайн-форумів, тролить симпатиків ISIS і постійно чинить твіттер-шторми на хештеги її прихильників.

Наприклад, у квітні минулого року прихильник ISIS створив арабський хештег, що в перекладі звучить «досягнення ISIS» (#accomplishmentsofISIS). Майже одразу DOT арабською мовою використав його, щоб розмістити серію в'їдливих посилань на розмаїті псевдодосягненння «ісламської держави»: «мор голодом мешканців Алеппо», «знищення мечетей у Ріцці», «розп'яття молоді», «незаконні вселення, грабежі та пошкодження осель». Усі ці повідомлення містили лінки на відео YouTube із подробицями звірств, вчинених ISIS у Сирії. Центр Держдепартаменту навіть вступив у щось на зразок діалогу з реальними джихадистами, в тому числі з Хаммамі. Фернандез обмінявся з ним у Твіттері «шпильками» арабською мовою. «Мені стало його шкода, — каже очільник Центру. — Адже його вбили не американці, а бойовики “Аш-Шабаб”. Ми послалися на його смерть в одному з відео. Мовляв, погляньте, що на вас чекає, якщо зв’яжетеся з цими хлопцями».

Однак у сфері «війни наративів» у жорстокому фіналі битви проти ISIS американські піхотинці порівняно з джихадистами перебувають у невигідному становищі.

ISIS має велику мережу «хлопчаків-фанатів», як насмішкувато називає цих віртуальних прихильників широкий загал. Вони поширюють пропаганду угруповання в мережі. Щоб облагородити фанатів, ісламісти називають цю категорію «лицарями завантаження».

Вони віддані, самодостатні і, як висловився Фернандез, іноді справляють кумедне враження. У Твіттері вони повсюди, незважаючи на зусилля соціальної мережі заборонити доступ. Очільник Центру Держдепартаменту схарактеризував охоплення ісламістським угрупованням соціальної мережі як «геніальний хід». У CSCC «фанатів-хлопчаків» немає.

Ще важливіше те, що ISIS має свій наратив. Супротивники угруповання часто характеризують його як поверхове та збанкрутіле. Однак це не так. Насправді він надзвичайно насичений. За даними Міжнародного центру досліджень радикалізації та політичного насильства (The International Centre for the Study of Radicalisation and Political Violence), серед 20 тис. джихадистів, які поїхали воювати до Сирії та Іраку з-за кордону, — близько ста вихідців зі США. Можливо, ці бойовики з-за кордону наївні чи дурні. Однак вони не пожертвували б усім заради пустого місця. Директор Центру досліджень тероризму й безпеки при Університеті штату Массачусетс (the Center for Terrorism and Security Studies at University of Massachusetts Lowell) Джон Горґан (John Horgan) поділився зі мною з цього приводу думками. Він вважає, що ті, хто приєднуються до таких груп як ISIS, «намагаються знайти свій шлях, відповісти на заклик, виправити те, що сприймається ними як хибне та зробити у своєму житті щось справді значуще».

CSCC не має свого наративу. Принаймні такого, який можна було б хоча б якоюсь мірою порівнювати за емоційним впливом і резонансом із наративом ISIS. Ніхто не усвідомлює цього гостріше, ніж сам Фернандез. «ISIS надсилає меседж, що мусульман убивають і вирішити все мають вони самі, — каже він. — Лунає відвертий заклик до насильства і водночас він зачіпає краще в людях, їх бажання, надії та мрії, глибинні прагнення до самобутності, віри та самореалізації. Ми ж не подаємо протилежної версії подій, не ведемо про це мову. Наш месседж половинчастий: “Не роби цього”. Та йому бракує повідомлення, що ж робити замість “цього”. Такий підхід не дуже стимулює. Позитивний заклик завжди справляє глибше враження, особливо коли йдеться про те, щоб одягнутися в чорне, як ніндзя, розмахувати класним прапором, з’являтися на телеекрані й боротися за свій народ».

У біографії Людвіга Вітґенштайна (засновник аналітичної філософії та один із найяскравіших мислителів XX століття. — Прим. MS) Рей Монк (Ray Monk) обмірковував його рішення піти під час Першої світової війни на військову службу в австро-угорську армію. Насправді ним володіло не почуття патріотизму. Вітґенштайн радше «відчував, що перебування віч-на-віч зі смертю певною мірою вдосконалить його». Він прагнув, щоб війна повністю трансформувала його особистість, розмаїтий релігійний досвід, безповоротно змінила його життя.

Сьогодні один із найбільших викликів у боротьбі з тероризмом полягає в тому, щоб виробити наратив, який би зачіпав таке прагнення, але спрямовував його на ненасильницький шлях. Американець Скотт Атран (Scott Atran) у книзі «Розмови з ворогом» доводить: «У довгостроковій перспективі, можливо, найважливішим з усього в боротьбі з тероризмом стане поява альтернативних героїв і сподівань, які будуть більш спокусливі, ніж помірковані уроки та матеріальні вигоди».

Найближче і не менш складне завдання — змінити становище в Сирії та Іраку. Йдеться про те, щоб наратив ISIS щодо переслідування сунітів режимом Асада і підтримуваних Іраном шиїтських бойовиків знаходив менший відгук у їхньому середовищі. Проблема в боротьбі з наративом ISIS — у тому, що мусульмани сунітського віросповідання насправді зазнають утисків у цих країнах.

Цей реальний факт, успіх ISIS на полях битв та перебільшення цього успіху через пропаганду, пояснюють, чому ISIS так ефективно залучає на свій бік бойовиків за кордоном.

Завагірі був правий: половину битву виграють медіа. Однак інша половина — реальність на місці подій — важливіша частина рівняння. Тож допоки реальність підтримує наратив ISIS, їхні повідомлення знаходитимуть відгук поміж невдоволених сунітів та за межами мусульманського світу. Цього не оминув увагою Фернандез. «Казати, що ISIS погана, недостатньо, — каже він. — Потрібно, щоб змінилося становище на місці подій. Меседжі можна формулювати, змінюючи відтінки. Та від цього чорне не стане білим».

Джерело: The Atlantic

Переклад: Аркадій Сидорук