Рекомендації призначені для державних органів, ЗМІ та громадських організацій і спрямовані на  протидію пропаганді у трьох сферах - на територіях, підконтрольних українській владі, на окупованих територіях та за кордоном (з повним текстом рекомендацій можна ознайомитись тут).

Рекомендації є частиною ширшого документу – аналітичного звіту, над яким працювали експерти ГО «Телекритика» та учасники круглого столу «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії».  Більше  року «Телекритика»  моніторила російські ЗМІ щодо висвітлення подій в Україні, а також відстежувала, як російська пропаганда впливає на український медійний простір та на свідомість українських громадян – результати цієї діяльності викладені в аналітичному звіті, який буде оприлюднено найближчими днями.  

«У звіті ми представили зріз того, які стратегічні цілі переслідували технологи російської пропаганди, висвітлюючи події в Україні, репрезентативний зріз впливу російської пропаганди на населення  та проаналізували державну інформаційну політику  України за останній рік», - зазначила Наталя Лигачова, голова правління ГО «Телекритика».

Незважаючи на критичну оцінку інформаційної  політики, не можна стверджувати, що Україна програла інформаційну війну, наголосила Діана Дуцик, виконавчий директор ГО «Телекритика»: «Процес інформаційного протистояння все ще триває. На даному етапі ми розуміємо, що Росія зіграла на випередження – оскільки підійшла до питання комплексно: інформаційний вплив розпочався ще багато років тому. В той час як в Україні впродовж усіх років незалежності питання інформаційної безпеки залишалось маргіналізованим».  Тому  одним із першочергових завдань для державних органів має бути створення модерної доктрини інформаційної безпеки та удосконалення правової бази, наголосила пані Дуцик.

Інформаційну політику 2014-2015 рр. можна охарактеризувати як пошуки балансу  між свободою слова та інформаційною безпекою, зауважили  експерти. Часто державні рішення викликали неоднозначну реакцію – зокрема, заборона трансляції російських каналів та заборона російських серіалів. «Ми б хотіли, щоб держава рухалась  не шляхом заборон, а шляхом стимулів, - сказала Діана Дуцик. –  Під політикою стимулів мається на увазі підтримка власного інформаційного продукту  - художнього та документального кіно, серіалів, літератури».

Серед факторів, які сприяли перевазі Росії в інформаційній війні, можна назвати олігархізацію медійного середовища України  і його нездатність до саморегуляції, наголосила Наталя Лигачова: «ЗМІ, зокрема топ-менеджмент, не змогли виробити єдину політику та систему кроків щодо протидії російській пропаганді. Якби телеканали консолідувались та самі відмовились, наприклад,  від трансляції російських серіалів (принаймні тих, які прославляють силові структури країні-агресора), то, можливо, державі не довелося б здійснювати цю заборону у нормативний спосіб».  

Наталя Лигачова

Ще одним із першочергових завдань для влади має бути  підтримка аналітичних та науково-технічних розробок  в галузі інформаційної безпеки, та найголовніше  - створення єдиного державного центру, який би здійснював аналіз інформаційних  загроз. «Функції управління державною політикою були розпорошені між декількома структурами – РНБО, СБУ, Держкомтелерадіо. В умовах кризи ми маємо диверсифікацію управління інформаційними процесами замість об’єднання», - зауважив Роман Шутов, програмний директор ГО «Телекритика», експерт з моніторингу пропаганди.  

Щоб протистояти інформаційним впливам, необхідно розуміти, які цілі переслідує  російська пропаганда на окупованих територіях та загалом в медійному просторі України. Як зазначив Роман Шутов, на окупованих територіях Східної України меседжі російської пропаганди спрямовані на легітимацію квазідержав «ЛНР» і «ДНР»,  виправдання дій їх маріонеткових урядів,  а також на дегуманізацію  українців, зображення українських реалій у максимально негативному контексті. В Криму ситуація інакша – його цілеспрямовано   відрізають від українського контексту, і події з України взагалі замовчуються.  Щодо впливу на весь інформаційний простір, то російська пропаганда має на меті дестабілізувати ситуацію в Україні, формувати протестні деструктивні настрої, активізувати втому від економічних проблем,  дискредитувати Майдан тощо.

«Щоб запобігати цим впливам, українські ЗМІ мають нарешті говорити не лише  про Донбас і Крим – а для Донбасу і Криму, - наголосив Роман Шутов. – Стати засобами масової інформації всієї України, створювати такий інформаційний продукт, який відповідає потребам громадянам на цих територіях». Експерт також підкреслив, що журналісти мають позбуватися мови ворожнечі у своїх матеріалах, припинити давати емоційні оцінки на адресу жителів сходу та запобігати формуванню невиправданих стереотипів щодо них.

Держава, в свою чергу, мала б покращувати свою політику комунікації, в тому числі із жителями цих регіонів. «Люди відчувають брак інформації про діяльність органів влади – центральної та місцевої, - зазначила Діана Дуцик. -   Влада має доносити чіткі меседжі, при цьому розуміючи, що самопіар  не є ефективною комунікацією». 

Наталя Лигачова додала, що ці меседжі мають бути обов’язково правдивими,  в іншому разі вони зіграють в результаті проти влади: «Державні органи мають розуміти, що  російська пропагандистська машина побудована на тому, щоб  використовувати деякі елементи правдивої інформації  (наприклад, про хибні кроки української влади, про які вона не повідомляє), та потім навішувати на них свої маніпулятивні прийоми. Тому необхідно, аби влада навчилась правдиво та чесно говорити про свої дії та пояснювати їх».

Проект представлених рекомендацій буде розіслано представникам громадських організацій (у першу чергу медійних), органам державної влади, засобам масової інформації з пропозицією продовжити дискусію, щоб виробити єдині правила роботи в умовах російської інформаційної агресії.