Молоді люди, які опановують журналістську професію, мають вивести свободу слова з ґетто – обмеженого простору з декількох платформ, за межами яких в Україні безкомпромісним журналістам не знайти роботи. Їм слід шукати свій шлях, що зробить їх незалежними від нездорової системи. Факультети журналістики Львівського університету імені Франка й Таврійського національного університету імені Вернадського разом готують своїх студентів до цієї місії в рамках межрегіонального проекту «Майстерні громадської критики». Проміжні підсумки цього проекту підбили 19 грудня у Львові на круглому столі «Українська журналістика: криза жанру?».

Ініціювали співпрацю між півднем та заходом України доцент кафедри зарубіжної преси та інформації факультету журналістики ЛНУ Наталія Габор та медіакритик, дослідник і викладач ТНУ Юлія Голоднікова. В інтерв’ю MediaSapiens пані Голоднікова вже розповідала, що «Майстерні громадської критики» були присвячені критичному мисленню як засадничій рисі будь-якого журналіста-професіонала. До організації проекту також долучилися FulbrightUkraine та Запорізький національний університет, а підтримав його Фонд розвитку українських ЗМІ Посольства США в Україні.

Наталія Габор, Богдан Тихолоз та Андрій Куликов

За словами Наталії Габор, співпраця між Кримом і Львовом у рамках цього проекту почалась із прагнення налагодити містки порозуміння між різними частинами України. Медіа виконують у цьому процесі важливу роль, а молодь, на думку організаторів, найменше чіпляється за стереотипи. Тому львівських студентів почали відправляти на стажування до Криму, а кримських – до Львова. За словами Наталії Габор, її потаємним мотивом було показати студентам із Криму Львів таким, яким він є, а не таким, яким вони його бачать крізь призму страшилок антиукраїнської пропаганди. «Коли 2007 року кримчани приїхали до нас уперше, вони казали, що бояться ходити Львовом і розмовляти російською, – згадує пані Габор. – Бабусі й дідусі деяких студентів плакали й просили не їхати, не наражатися на небезпеку».

Безпідставні стереотипи швидко руйнувалися. Студенти відвідували редакції різних ЗМІ, зустрічалися з журналістами й на два тижні занурювались у редакційну роботу. За результатами проекту організатори видали журнал «Медіакритика», у якому львів’яни писати про Крим, а кримчани – українською мовою – про Львів. «Я дуже сподіваюся, що, серйозно прийшовши у професію, вони ніколи мовчки не заковтнуть тенденційних суджень про захід України», – каже Наталія Габор.

У рамках «Майстерень громадської критики» з Криму приїжджали студенти 3–4 курсів, у Львові ж у проекті були задіяні переважно першокурсники. Рішення залучати майбутніх журналістів до розвитку критичного мислення з перших місяців навчання було свідомим. «Нам важливо дати ази професії, теоретичні та базові практичні навички, підказати напрямок думання, і, щонайважливіше — заохотити до пожиттєвої праці, не вбити інтересу до професії, – пояснює Наталія Габор. – Майбутні журналісти повинні знати не тільки про законодавчу відповідальність журналіста за написане, але й про моральну, соціальну. З цим простіше на перших курсах, і складно на останніх, коли більшість молодих людей почали працювати у ЗМІ чи співпрацювати з ними. Тоді вони кажуть: для чого нам знати про моральну відповідальність, якщо нам власник/редактор каже, що і як робити, і ми або виконуємо, або втрачаємо роботу. Саме тому нам потрібні такі зустрічі з практиками, які власним прикладом демонструють як відповідальність у професії, так і те, що компроміси з власною совістю одного дня можуть дати несподівано для них негативні результати».

До проведення майстер-класів, відкритих лекцій та експертної оцінки творчих робіт, які представляли студенти, залучали журналістів і медіаекспертів Вахтанга Кіпіані, Андрія Куликова, Діану Дуцик та інших. До участі ж у підсумковому круглому столі запросили також львівських журналістів, викладачів журналістики й просто небайдужих до проблематики проекту людей.

Медіакритик, викладач Школи журналістики УКУ Отар Довженко зазначив, що проблема українського медіаринку не в грошах, а в людях та ініціативі. Якісна журналістика опинилась у своєрідних ґетто – кількох ЗМІ, де зібрались усі журналісти, не згодні йти на компроміси з власниками. І біда в тому, що їм, журналістам, там комфортно, тож поширювати високі стандарти журналістики й контент за межі резервації вони не поспішають. Обдаровані люди варяться у своєму соку, накопичують злість, і це шкодить якості їхньої творчості. Як приклад було наведено різницю між важкою, надміру серйозною критикою влади на ТВі та елегантністю, з якою викриває зловживання сайт «Наші гроші».

Отар Довженко та Діана Дуцик

Тому, на думку Отара Довженка, молоді журналісти повинні шукати способи, аби бути самостійними – «щоб ніхто не міг нав’язати тобі стандарти, нижчі, ніж ти маєш у голові і в серці». Це означає бути не лише професійними, але й піприємливими – шукати власні моделі самодостатніх медіапроектів, що зможуть не бути залежними від великого капіталу.

Заступниця директора Могилянської школи журналістики, головний редактор сайту MediaSapiens Діана Дуцик згадала, що попереднє покоління журналістів виростало на дещо романтичних традиціях. «Люди, на яких я рівнялася – Сашко Кривенко, Сергій Набока та інші – були еталонами професії, але вони не були підприємцями», – сказала вона. Й висловила думку, що, якби те покоління переймалося не лише творчістю, але й організацією праці, воно могло б досягти в незалежній українській журналістиці значно більшого. На думку Діани Дуцик, необхідно внести на медіаринок цивілізовані правила гри передусім саме в економічній площині.

Професор кафедри нових медій факультету журналістики ЛНУ імені Франка Борис Потятиник нагадав, що криза жанру в журналістиці є явищем не суто українським, а всесвітнім. Закриваються дуже якісні видання, які були еталоном стандартів, зокрема й для низки українських ЗМІ. Україна за роки незалежності намагалася рухатися до західних взірців, але лишалася на периферії. Тепер, коли кризу переживає цивілізаційний центр, окраїна отримує шанс стати новим осердям. Тож експерт порадив не дивитися на механізми роботи західних медіа, які нині дають збій, а створювати альтернативу, шукаючи абсолютно нові шляхи.

Алім Алієм та Борис Потятиник

Ведучий програм «Свобода слова» (ICTV) та «Пора року» (радiо «Ера») Андрій Куликов попередив: студентам варто задуматися, чи готові вони працювати якісно, коли після вишу їх чекає скалічена професія, неякісний ринок і спотворені редакційні відносини. Тим, хто ризикне, порадив набратися терпіння і працювати за стандартами, навіть якщо цього від них ніхто не вимагатиме. Адже колись ситуація зміниться, й тоді ті, хто не навчився якісної журналістики чи відучився від неї, можуть опинитися за бортом. Тому, каже пан Куликов, варто «…лупати цю скалу – співпрацювати з різними редакціями, відстоювати стандарти й право працювати якісно; дивитися телевізор, слухати радіо, читати газети й інтернет. І вимагати, випрошувати, провокувати аудиторію на зворотний зв’язок».

Доцент кафедри нових медій ЛНУ Юрій Залізняк заступився за ґетто. А точніше, порадив молодим створювати таких ґетто якомога більше, аби кількісно вони перевищили неякісні ЗМІ. Тоді, на його думку, ЗМІ з нижчим рівнем професійних стандартів самі опиняться на маргінесі. Можливість створювати альтернативу, за його словами, дає інтернет, а майбутні журналісти повинні вже тепер, опановуючи ази професії, розглядати себе як своєрідний стартап, вкладаючи якомога більше у свій фаховий та особистісний розвиток.

Натомість шеф-редактор журналу «Універсум», доцент кафедри української преси ЛНУ Олег Романчук застеріг молодь від користування інтернетом без належного рівня вмінь і знань. На його думку, всесвітня мережа – «смітник, де багато непотребу», а молодь може сприймати все, що знаходить так, за чисту монету. Через низький рівень шкільної освіти молодим людям бракує інформації для критичної оцінки матеріалів у мережі, що робить їх потенційними жертвами в інформаційних війнах. У спроможність журналістів-ентузіастів створити альтернативу в умовах ворожої до них системи та байдужого суспільства пан Романчук не вірить.

Студенти та Олег Романчук

Аналітик і медіаконсультант із компанії Pro.mova Алім Алієв зробив наголос на значенні аудиторії. Орієнтуватися слід передусім на неї, й такий підхід може допомогти вирішити низку сучасних проблем журналістики. «Аудиторія, на мою думку, це першочерговий фактор, від якого ми починаємо відштовхуватися, коли робимо матеріал, – сказав експерт. – На жаль, деякі видання в нас відштовхуються від інтерсів власників або рекламодавців. Тому контент формується за принципом “що цікаве керівництву” й без урахування того, що цікаве аудиторії». Алім Алієв застеріг від гегемонії рекламних відділів, які «починають диктувати умови редакціям – про що пишемо, про що не пишемо». Якщо інтерес читача буде на першому місці, цієї біди також удасться уникнути.

Отримавши поради від експертів, студенти, що брали участь у «Майстернях громадської критики», мають змогу далі розвивати свої авторські проекти. «Хоч я й не люблю патетики, але найважливіший результат мав би залишитись у них у голові та душі. Це враження від почутого, від думки авторитетних людей; від обговорення непростої ситуації в українському інформаційному просторі; від аналізу конкретних прикладів, які вимагали неоднозначних рішень; від спроб експертів пояснити, що важливо розуміти не тільки те, що говорять, але й те, про що вперто мовчать. І ще мені хотілося б бодай частково позбавити аргументів тих студентів, які по завершенні навчання стверджують, що не мали змоги слухати практиків, а тільки теоретиків», – каже Наталія Габор. За її словами, дати однозначну оцінку результатам проекту нелегко, одначе його завдання, без сумніву, важливі для майбутніх журналістів.

І справа тут не лише у вмінні критикувати. «Думаю, що навіть ліниві нині критикують сучасні ЗМІ, це навіть вже не мода, а якась несмачна традиція, – каже пані Габор. – Суть не в самій критиці як процесі, який мав би пропонувати варіанти розв’язання медійних проблем, а в тому, що студенти мали змогу почути різні погляди на ту саму проблему, аргументи чи небайдужі міркування вголос людей із великим досвідом у журналістиці. Якщо вони (студенти) розумні й хочуть вчитися, то це були добрі нестандартні уроки, які не просто щось вкладали у їхні голови, а, насамперед, змушували думати – аналізувати – вирішувати. А досвід їм треба не стільки перебирати, скільки накопичувати власний, беручи до уваги, звісно, досвід попередників, як позитивний, так і негативний. Кажу так, тому що вже не перший рік на українських каналах спостерігаю, як одні й ті самі журналісти в різні роки під різним керівництвом на тих самих каналах дуже по-різному (в сенсі якості) подають українські проблеми. І досвід у них той самий, чи з роками став більшим, а от якість висвітлення погіршилася. То чи проблема в тому, що нема високоосвічених професіоналів? Як на мене, варто, щоб майбутні журналісти прагнули багато знати, вчилися думати, аналізувати, зіставляти факти, багато працювати — тоді й досвід прийде, а основне — розуміння, як його застосувати».  

За підсумками цьогорічного раунду проекту «Майстерні громадської критики», зокрема й цієї дискусії, співорганізатори готують спеціальне число друкованого часопису «Медіакритика». До нього ввійдуть матеріали авторства викладачів, експертів і студентів. Наступного року проект планують продовжити, можливо, в дещо зміненому форматі.

Фото надані Юлією Голодніковою