Під час Восьмої щорічної конференції журналістів-розслідувачів ГО «Детектор Медіа» презентувала результати дослідження про потреби й проблеми навчання розслідувальної журналістики (повні його результати дивіться тут).

На основі цих результатів організація створить навчальний відеокурс із журналістських розслідувань. Під час конференції відбулося обговорення того, якою має бути ефективна система навчання журналістських розслідувань та чого бракує нинішнім тренінгам. У круглому столі взяли участь як журналісти-практики, так і медіатренери з цього напряму.

Дослідження виявило низку слабких місць, які треба врахувати при розробці курсу: це й базові знання щодо підготовки та планування розслідування, й комплексне розуміння вузьких спецалізованих тем, і загальна юридична підготовка розслідувачів.

«Виявилося, що найнижчий рівень знань у наших розслідувачів саме у спеціалізованих темах», — пояснила Ірина Негрєєва, незалежна консультантка з моніторингу та оцінки програм. Зокрема, це такі теми: енергоринок, екологія та надрокористування, охорона здоров’я та права пацієнтів, землекористування, освіта, публічні фінанси, політична корупція, система правоохоронних органів та правосуддя.

Утім, на думку журналіста «Схем» Михайла Ткача, варто розділяти навчання базової організації роботи розслідувача від знань спеціалізованих тем. «На мою думку, найбільшою проблемою журналістів є організація роботи, пошук тем, — зазначив він. — Мені здається, що на стадії навчання багато новачків-журналістів ламаються, тому що не можуть вигадати тему, для реалізації якої вони могли би використовувати вивчені інструменти. Тому в навчальному курсі важливо надати перелік тем для студентів, у яких може бути використана максимальна кількість прийомів, інструментів». Таким чином у слухача курсів буде більше шансів побачити результати своєї роботи й виникне мотивація вчитися далі.

Михайло Ткач, «Схеми», Анастасія Дроздова, SCOOP 

Визначитися потрібно і з цільовою аудиторією майбутнього курсу. Кирило Єсін, менеджер проекту Corrupt UA, звернув увагу на те, що досвідчених розслідувачів в Україні не так багато. Тому, готуючи навчальний курс, краще орієнтуватися на молодих журналістів.

Катерина Іванова, програмна менеджерка Інституту розвитку регіональної преси, запропонувала поділити курс на принаймні на два етапи — для початківців та для просунутих розслідувачів. «Попереднє дослідження виявило три чіткі групи з абсолютно різними потребами. Умовно кажучи, новачки, “середні” та досвідчені. І якщо для новачків є сенс розповідати про дуже базові речі — стандарти й етику, планування, пошук тем, — то для “середніх” можна готувати курс із напрацювання навичок, роботи з реєстрами, цифрової безпеки. Для досвідчених є сенс давати спеціалізовані знання з вузькопрофільних тем. Тому що не можна навчити людину бігати раніше, ніж ходити», — прокоментувала вона.

Катерина Іванова, Інститут розвитку регіональної преси, Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо»

Подібні тренінги ще й дають журналістам можливість зрозуміти, чи хочуть вони взагалі займатися цим напрямком роботи. «Я пам'ятаю яскравий приклад, після тренінгу підійшла дівчина, подякувала за навчання і сказала: “Мені це було дуже корисним, я зрозуміла, що ніколи в житті цим займатиcя не буду”. Треба визнати, що є люди, які не можуть робити розслідування, навіть якщо хочуть», — каже пані Іванова.

Обговорення виявило й іншу, досить поширену проблему — низьку віддачу після тренінгів. З одного боку, це може бути наслідком неефективних методів навчання. З іншого — низька результативність може бути зумовлена специфічними вимогами до розслідувачів: вони мають бути й наполегливими, і скрупульозними, й мати здібності до аналітичного мислення. Також багатьом студентам, особливо з регіональних видань, після тренінгів бракує спілкування з експертами та менторами.

«Досвід України показує, що класичні методи навчання журналістів-розслідувачів, такі як тренінги, веб-конференції тощо, не є настільки ефективними, як хотілось би тренерам. Навіть якщо це блискучі медіатренери, — розповів Олексій Шалайський, головний редактор проекту «Наші гроші». — Із 30 осіб, які приходять у середньому на тренінг, двадцять більше ніколи цим не займаються. Із решти десять — вісім одразу забувають, що їм розповідали. Через два дні вони можуть зателефонувати або написати в Facebook, питаючи про ту чи іншу техніку».

Учасники дискусії дійшли висновку, що потрібно або ретельніше підходити до відбору студентів тренінгів, або ж запровадити для них зобов'язання створювати фінальні проекти. «На тренінги, які проводяться в Києві, приїздить багато “туристів”: подивитися на столицю, випити кави з друзями. І вони цього не приховують. Я доволі часто проводжу тренінги і є з десяток осіб, яких я постійно бачу, але я не знаю жодного тексту, який вони написали», — розповів пан Шалайський.

Інший приклад «тренінгового туризму» навела Дарина Шевченко, керівниця Фонду розвитку ЗМІ. За останні три роки фонд організував та провів багато тренінгів за участю найкращих світових журналістів, однак віддача від них була низькою. «В нас був дводенний тренінг для початківців, розрахований на регіональних журналістів. Його відвідали 40 осіб. В учасників був доступ до бази даних Panama papers та кращі журналісти-розслідувачі, які займалися цією базою даних. Вони також могли протягом місяця писати цим п'ятьом тренерам та робити разом із ними розслідування. Як ви думаєте, скільки розслідувань потім зробили його учасники? Нуль. Це вражає», — розповіла директорка.

Дарина Шевченко, Фонд розвитку ЗМІ, Кирило Єсін, Corrupt UA, Анастасія Дроздова, SCOOP 

За її оцінками, принаймні 10 % від тих, хто проходить навчальний курс, мають потім використати отримані навички. «Мені здається, що питання стоїть навіть не щодо тем, яких варто навчати, а як саме навчати. Що ми пропускаємо щось важливе в методиках», — додала вона.

Зважаючи на це, Анастасія Дроздова з мережі журналістів-розслідувачів SCOOP та Кирило Єсін запропонували ввести обов’язкове виконання фінальної роботи. Таким чином, редакція, в якій працює журналіст, теж буде зацікавлена в його успішному навчанні, адже в результаті вона отримає готовий для публікації матеріал.

Учасники обговорення зійшлися на тому, що навчання має підтримувати два типи роботи: практичні заняття та менторську програму. «Найбільша проблема людей, які лише починають займатися журналістськими розслідуваннями в регіонах, полягає в тому, що практично всім немає з ким поспілкуватися на цю тему. Є сфери, в яких, умовно кажучи, навіть кінь не валявся», — пояснює Олексій Шалайський. Якщо ж студент не втрачатиме зв’язку зі своїми менторами, він зможе робити власні проекти і згодом приїхати на наступний, складніший курс занять.

Серед навичок, яким необхідно навчати розслідувачів, журналісти окремо винесли роботу з різними форматами. «Журналістів треба вчити, як із великих форматів робити маленькі. Адже чим більше інформації про резонансні розслідування у форматі новин потрапить в стрічки агентств та онлайн-видань, тим більше це покращить якість журналістики в цілому. А, по-друге, приверне увагу до великих форматів», — вважає Валентина Самар із Центру журналістських розслідувань. На її думку, є розрив у підготовці молодих журналістів та досвідченіших. Перші вміють працювати з електронними базами даних та великими обсягами інформації, а другі — краще справляються з живими джерелами інформації. «Ті частини розслідування, які стосуються інтерв'ю, провалюють матеріал, тому що журналісти не вміють ставити питання, витягувати зі співрозмовника потрібну інформацію. Ця частина журналістики перетворюється на коментаторську, тому що замість фактичної інформації отримуємо коментар спікера, який юридично не відповідає за те, що він каже», — зазначила пані Самар.

Валентина Самар, Центр журналістських розслідувань, Олександр Глушко, Інститут журналістики

Підсумовуючи дискусію круглого столу, виокремимо основні рекомендації для створення відеолекторію:

• врахування знань та можливостей цільової аудиторії курсу, поділ курсу на частини за рівнем складності;
• підготовка переліку тем, які студенти можуть використати в навчанні;
• підзвітність, запровадження фінальної роботи для студентів;
• зацікавлення та залучення редакцій до навчання журналістів;
• робота з різними форматами (великими та малими), в яких можна робити дослідження;
• використання нових методів та форм навчання.

Нагадаємо, раніше MediaSapiens писав про 16 правил журналістського розслідування від експерта Лондонського Бюро розслідувальної журналістики. Головне з них — не довіряти цитатам і звертатися до архівів та кешу пошуковиків.

Фото - Олексій Темченко.