Людмила Панкратова має дванадцятирічний досвід адвоката з питань інформаційних спорів та захисту прав людини, а також великий досвід тренерської роботи, провела більше 100 семінарів, тренінгів, конференцій, круглих столів для журналістів, юристів та суддів України з питань міжнародних стандартів свободи слова. Медіаюрист веде справи у Європейському суді з прав людини та в рамках діяльності Інституту розвитку регіональної преси (ІРРП) надає правову допомогу журналістам.

Пані Людмило, з якими юридичними проблемами зазвичай стикаються журналісти?

Останнім часом почастішали випадки тиску на журналістів під час здійснення їхньої професійної діяльності. Наприклад, буває, що журналіст проводить фото- чи відеозйомку і в нього забирають апаратуру. Згідно з законом, це є перешкоджанням професійній діяльності журналіста. Але потім, коли журналіст звертається з відповідною заявою про порушення кримінальної справи до прокуратури, там не особливо поспішають це робити. По суті, хоча карати осіб, які перешкоджають журналістській діяльності, і передбачено законом, але цього не відбувається. Кількість подібних випадків постійно зростає. Якщо є якась резонансна подія, то під час неї, ймовірно, порушуватимуться права журналістів. Можна згадати, скажімо, випадок із пані Наталією Розинською, яку після заяви про те, що вона не висвітлюватиме в хорошому світлі певні події, побили. Думаю, все це не прив’яжуть до її професійної діяльності – мовляв, хуліганське побиття. Хоча простежується чіткий зв’язок подій із її заявами.

А як щодо моральних відшкодувань?

Позовів до журналістів із великими сумами моральної шкоди також побільшало останнім часом. Суми компенсацій сягають 500–800 тисяч гривень. Вже сама така сума для журналіста є стримувальним фактором, це демотивує журналістів і плекає самоцензуру. На щастя, судді, керуючись принципом справедливості й розумності, ухвалюють набагато менші суми відшкодування. Але ось один цікавий приклад: у лютому цього року проти газети «RIA Вінниця» подав позов бізнесмен Ельдар Назаров, який вимагав 500 тисяч гривень відшкодування моральної шкоди. Суд швидко постановив ухвалу, якою заборонялося згадувати ім’я позивача до розгляду справи по суті, що також є обмежувальним фактором. Другою ухвалою було накладено арешт на рахунки газети, а це, звісно ж, перешкоджає її діяльності. У рішенні суд скоротив суму відшкодування до півтори тисячі гривень, але постановив спростувати ту інформацію, яка не стосується позивача і яка є достовірною. І якщо на цьому етапі газета перестане оскаржувати рішення, ця практика може закріпитися і в подальшому суди з легкістю задовольнятимуть подібні позови саме спростуванням достовірної інформації. Таким чином журналіст губиться, адже інформація наче достовірна, але її потрібно спростовувати. Це також негативно впливає.

Як журналіст може попередити такі проблеми?

Найперше, журналіст повинен знати свої права під час здійснення професійної діяльності. Якщо в нього щось забирають чи застосовують проти нього силу – це кримінальний злочин, і він повинен одразу про це попереджати. Часто фраза «Я журналіст такий-то, а ви хто?» зупиняє неправомірні дії й викликає настороженість. Якщо ж порушення вже сталося, варто фіксувати його перебіг на будь-які засоби. Треба знімати на відео й фотографувати побиття. Наступний крок – звернення до прокуратури. Хоч там і не особливо хочуть доводити справи до суду, але якщо залишати подібні факти без реагування, ці випадки не припиняться. Тому на кожен випадок має бути написано заяву до прокуратури.

Чи може журналіст сам написати цю заяву та й загалом захистити себе юридично?

Журналіст може сам скласти заяву, але потім він повинен таки звернутися по юридичну допомогу. Адже подальша фіксація подій, які відбуваються, зіграє на користь журналіста. Наприклад, журналіста інтернет-видання Tochka.net Віталія Лазебника побили 4 травня, коли він фотографував у парку «Перемога», як невідомі почали руйнувати тимчасові релігійні споруди. Він звернувся до прокуратури із заявою про порушення кримінальної справи і, згідно з процедурою, мав отримати направлення на проведення обстеження для зняття побоїв. Це направлення йому видавали тижнів два. Лише після того, як підключилася адвокат ІРРП Людмила Опришко, справа зрушила з місця.

Наскільки юридично грамотними є журналісти?

Загалом журналістам не вистачає впевненості через брак правових знань. Але, приміром, ведуча програми «Ревізор» на Новому каналі Ольга Фреймут добре знає свої права. Вона, скажімо, часто викликає міліцію, коли її не пускають на кухню якогось закладу харчування, адже це перешкоджає її професійній діяльності. Інший журналіст, Дмитро Гнап, який нещодавно працював на телеканалі ТВі, завжди робить репортажі з місць, куди важко потрапити. Я вважаю, що ці та інші журналісти, які користаються своїми правами, можуть бути взірцем.

Як саме ви допомагаєте журналістам в ІРРП?

Ми допомагаємо їм правильно оформити інформаційні запити. Також проводимо допублікаційну експертизу матеріалів, надаємо консультації журналістам із багатьох питань. Наразі юридична служба Інституту розвитку регіональної преси надає близько 20 консультацій на місяць. Питання, чи надавати фінансову підтримку правовому захисту журналістів у судових справах, вирішує правозахисна рада, яка складається з авторитетних журналістів та досвідчених медіаюристів. На розгляд правозахисної ради пропонується в середньому п’ять справ на місяць. Ми зацікавлені в тому, щоб таких звернень було більше, аби серед них можна було відбирати стратегічні справи, рішення по яких були б показовими для інших.

Крім того, ІРРП досить часто проводить семінари та вебінари з правових питань для журналістів. Якщо журналіст не зміг потрапити на захід, він може подивитися вебінари на сайті інституту.