Особиста безпека журналіста

Особиста безпека журналіста є невід’ємною складовою провадження журналістом його журналістської діяльності. А в тій ситуації, яка склалася в сучасному медіапросторі (напади на журналістів, погрози вбивствами та розправами, побиття та перешкоджання професійній діяльності журналістів, а як наслідок – підвищена небезпека для життя журналіста), це питання є вкрай важливим.

Отже, особиста безпека журналіста залежить від:

-          його поведінки в тій чи іншій небезпечній для його життя та здоров’я ситуації;

-          можливості правомірного самозахисту від небезпек;

-          можливості забезпечення себе засобами самозахисту;

-          співпраці з правоохоронними органами.

Самозахист

Право кожного на самозахист закріплюється Конституцією України, а саме в ст. 27 («Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань»), а також визначено Кримінальним кодексом України (ст.ст. 36, 37) як обставини, що виключають злочинність діяння (необхідна оборона, уявна оборона).

Що стосується самозахисту, в кримінальному аспекті цього питання журналісти не мають жодних преференцій з-поміж інших осіб та є рівними з усіма особами у своїх правах, що стосуються питань захисту від протиправних посягань.

Захищати можна (й треба) не тільки свої права та інтереси, а й права та інтереси інших осіб, суспільства й держави.

Самооборона може здійснюватися лише від суспільно небезпечного посягання (діяння, ознаки якого чітко передбачені чинним Кримінальним кодексом). В КК України у випадку самозахисту таке діяння прямо не називається злочином, оскільки залежно від суб’єкта злочину не кожне суспільно небезпечне діяння було б злочином у правовому розумінні Кримінального кодексу України (наприклад, якщо довелося оборонятися від підлітка чи неосудної особи).

Також треба зазначити, що суспільно небезпечне діяння може бути не тільки нападом (намаганням заподіяти шкоду життю чи здоров’ю особи, як більшість собі це уявляє), а й іншими кримінально караними діями, такими як крадіжка, що переросла у грабіж, розбій, хуліганство чи зґвалтування.

Необхідна оборона та межі необхідної оборони

Необхідна оборона, за Кримінальним кодексом України, – це заподіяння особі, що чинить суспільно небезпечне посягання, необхідної та достатньої для негайного відвернення та припинення посягання шкоди, але при цьому не має бути перевищено межі необхідної оборони. Останній аспект є ключовим у застосуванні самооборони в критичній ситуації.

Згідно з ч. 3 ст. 36 КК України: «Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу».

Також КК України визначено: особа, яка оборонялася, не підлягає кримінальній відповідальності у випадку її сильного душевного хвилювання, викликаного безпосередньо суспільно небезпечним посяганням і у зв’язку з яким особа не мала можливості належно оцінити відповідність своїх оборонних дій тому небезпечному посяганню та обстановці захисту, які мали місце.

Крім цього, необхідна оборона має бути своєчасною – вона можлива в момент посягання (хоча існують винятки й відхилення від цього правила). Необхідна оборона має бути реакцією на реальне посягання, а не існувати лише в уяві особи, яка захищається. Втім, КК України передбачено таке поняття, як уявна оборона, за якої також виключається кримінальна відповідальність особи, що захищалася (ситуація, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, але особа, що захищається, помилково припустила наявність посягання, але за достатніх обставин для того, щоб вважати посягання реальним). Наприклад, хуліган чи розбійник, вчиняючи суспільно небезпечні діяння, застосовував муляж зброї щодо своїх жертв, який пересічний громадянин (і в тому числі журналіст) не в змозі відрізнити від справжнього.

Особам, що обороняються, важливо запам’ятати вимоги щодо такого гострого питання, як застосування зброї або інших засобів захисту при суспільно небезпечному посяганні. Отож, згідно з ч. 5 ст. 36 КК України: не є перевищенням меж необхідної оборони й не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від тяжкості заподіяної нападникам шкоди (тобто норма про перевищення меж необхідної оборони в цих випадках НЕ ПОВИННА ПОШИРЮВАТИСЬ відповідно до положень КК), у випадках:

-          захисту від нападу озброєної особи;

-          захисту від нападу групи осіб;

-          відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.

Засоби самозахисту

Засоби самозахисту для журналістів можна поділити на:

-          загальні (доступні всім особам);

-       спеціальні (доступні журналістам як спеціальній групі осіб, чия професійна діяльність пов’язана з небезпекою для життя та здоров’я).

До загальних можна віднести всі дозволені для цивільного обігу та використання засоби самозахисту, що є у вільному доступі для всіх осіб:

-      газові балончики (слід мати на увазі, що не всі газові балончики дозволені для загального використання; використання цивільними особами нервово-паралітичних ГБ є забороненим); ГБ є найбільш доступним та практичним засобом самооборони для пересічного громадянина, оскільки його застосування не веде до тяжких наслідків, що виключає можливість перевищення меж необхідної оборони, проте не у всіх випадках має достатню здатність зупиняти;

-         газові пістолети – мають здатність зупиняти, подібну до ГБ;

-        сигнальні та шумові «пугачі» – такий засіб самооборони не має жодної фізичної здатності зупиняти, проте може бути використаний для психологічного дезорієнтації та залякування нападника;

-      пневматична зброя – для пневматики з калібром кулі, що не перевищує 4,5 мм та (для заборони вільного цивільного обороту повинні порушуватися обидві вимоги одночасно) зі швидкістю польоту кулі, що не перевищує 100 м/с дозвільна система не поширюється (дозвіл не потребується, а отже перебуває у вільному цивільному обороті); такий засіб самооборони зазвичай не є достатньо ефективним та не має належної здатності зупиняти.

Електрошокери, засоби самозахисту у вигляді пістолетів та револьверів для відстрілу патронів несмертельної дії, споряджених гумовими або аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами (травматична зброя), нервово-паралітичні газові балончики Є ЗАБОРОНЕНИМИ для вільного цивільного обігу та використання.

Проте до спеціальних засобів захисту для журналістів відносяться вищезгадані пістолети для відстрілу гумових набоїв, більш відомі як травматична зброя. Журналісти є однією з невеликої кількості категорій осіб в Україні, у яких є право та можливість на отримання дозволу для придбання та володіння-носіння травматичної зброї. (Детальніше порядок отримання дозволу та застосування травматичної зброї буде висвітлено окремо.)

Співпраця з правоохоронними органами

У випадку необхідної оборони від протиправного посягання, ба більше – у випадку застосування засобів самозахисту доцільним є негайне повідомлення всіх обставин до відповідних правоохоронних органів, як для подальшої протидії особі, що скоїла суспільно небезпечне посягання, так і для убезпечення себе від карного переслідування з боку правоохоронних органів (та уникнення кримінальної відповідальності для особи, що захищалася), яке можливе за певних обставин (наприклад, якщо при нападі кількох озброєних осіб на себе, журналіст наніс травматичною зброєю тяжких тілесних ушкоджень нападнику, буде доцільним негайно повідомити правоохоронцям всі обставини того, що відбулося, (особливо це стосується випадків застосування засобів самозахисту, користування якими здійснюється на основі дозвільної системи).