Сайту приймання елекронних петицій до Президента трохи більше як рік. Як розповів на прес-конференції 15 вересня заступник Глави Адміністрації Президента України Дмитро Шимків, за цей час у системі зареєструвалося понад 700 тис. користувачів. Станом на 5 вересня 2016 року зареєстровано 25 953 електронних петицій. А сайт відвідало 6,3 мільйона користувачів.

За цей час найбільшу підтримку дістали петиції про дозвіл на вільне володіння зброєю та про скасування мит на ввезення вживаних авто. Також українці активно підтримували скасування грошової застави для корупціонерів, ухвалення законопроекту «Про професійну освіту».

Утім, окрім серйозних питань, сайт електронних петицій став і приводом для жартів. Наприклад, в одній із зареєстрованих петицій є вимоги побудувати «Зірку смерті», як у фантастичному Всесвіті «Зоряних воєн». Автором петиції названо Дарта Вейдера. Також вимагають легалізувати марихуану й транслювати мультфільм «Губка Боб» на «UA: Перший». А в іншому зверненні – запровадити тест на IQ для тих, котрі пишуть петиції. 

Діана Довгань, ініціаторка петиції «Місце технікумів та коледжів у системі освіти України», адресованої Президентові України, розповіла про свій досвід подання й підтримки петиції. За її словами, у петиції почали з’являтися «двійники» – звернення зі схожим змістом. На думку пані Довгань, це може бути наслідком широкого розголосу проблеми, і в такий спосіб люди хотіли її підтримати, або ж це цілеспрямована кампанія, щоб відтягнути та розпорошити голоси від основної петиції. «Якщо додати разом усі голоси під усіма цими схожими петиціями, ми б уже давно зібрали необхідні 25 тисяч», – прокоментувала Діана Довгань. Утім, заборонити реєструвати однакові чи схожі петиції не можна: це вже порушення законодавства. За словами пані Діани, після подання петиції з освітянами почали провадити конструктивніший діалог.

Хоч інструмент петицій за перший рік устиг себе дискредитувати в очах його творців та виконавців, усе ж процес іде не так погано.

Про перші підсумки роботи цього інструмента електронної демократії MediaSapiens поспілкувався з Андрієм Заблоцьким, модератором сайту електронних петицій до Президента. За його словами, велика проблема електронної демократії, та й демократії загалом, полягає в низькому рівні обізнаності громадян щодо того, як працює держава.

“Для пересічного громадянина надіслати листа чи петицію без розуміння компетенції установи, яка відповідає за порушені питання, – це обсолютно нормальна дія: “А що? Я Президенту надіслав, вони там розберуться”. І ось двадцять людей у приймальні Президента України створюють такий собі аналог поштового відділення з аналітичною функцією, щоб зрозуміти, до якої інстанції насправді хоче звернутися громадянин. Вони читають листи, пишуть на конвертах іншу адресу, укладають і надсилають на пошту», – розповідає пан Заблоцький.

Він зазначив, що на початку роботи електронних петицій Президент активніше звертав увагу на те, що там пишуть громадяни, а не лише читав звіти.

“Однак після змагань у почутті гумору цей інструмент за рік, із точки зору нас, як виконавчої влади, певним чином дискредотовано: велика кількість неактуальних, просто безглуздих дописів топить своєю масою важливі й нагальні для суспільства питання, і навіть самі підписанти не можуть серед великої кількості неважливих петицій знайти й підтримати суспільно значущі. Петиція, надіслана не за адресою, нівелює сам інструмент. Суспільні очікування завищені через нерозуміння того, як працює взагалі держава», – додає експерт.

– Пане Андрію, як збираєтеся далі розвивати інструмент, аби і вміли ним користуватися, і це не був конкурс гумору?

– За рік функціонування сервісу я не можу сказати, що все йде на гірше. Люди потрошку призвичаюються. У будь-якому суспільстві існують люди з альтернативним сприйняттям реальності, і ми не можемо їм заборонити існувати. Тобто нині відбувається поступове навчання і суспільства, і органів влади, як спілкуватися у відкритіший спосіб. Ми врахували певні застереження, зауваження, особисті помилки. Ми маємо велику кількість зауважень до законодавства, щоб унормувати роботу з петиціями. Ми існуємо лише рік, а такий потужний суспільний інструмент не формується в головах за рік.

– А за скільки він формується?

– Нормальний соціальний процес такого охоплення й такого гатунку – це три-п’ять років. Бо на початку це взагалі сприймалося як «пульт керування країною з дивану». Звісно, є дуже багато безвідповідальних закидів. Є багато звернень, які, за законом, повністю відповідають формулюванню законності петиції та водночас є інструментами інформаційної війни проти нашої держави. Наприклад, певна інформація публікується на сайті Президента, потім у новинах вона розганяється із заголовками: «Президент планує...» тощо, і це вже інструмент сучасної інформаційної війни. (Наприклад, було зареєстровано петицію на підтримку «спеціального економічного статусу Дніпропетровської області». – Ред.).

– Як журналісти можуть використовувати електронні петиції й не стати жертвами маніпуляцій?

– Тут, власне, відіграє роль досвід модератора. Я, напевне, найдосвідченіший модератор в Україні, який на сьогодні прочитав близько 29 тисяч петицій (сміється). Тому вже маю навички роботи із цими петиціями.

Як чітко відсікати петиції, які порушують законодавство або Конституцію України? Наприклад, у нас була велика дискусія через петицію про позбавлення Вадима Новинського громадянства (депутат від «Опозиційного блоку» російського походження. –  Ред.). Це була дуже популярна, розкручена петиція, але в той же час вона порушувала Конституцію. Тобто можна піднімати в петиції питання про розгляд законності надання громадянства, але в жодному разі не можна піднімати питання обмеження прав громадянина чи групи громадян.

До речі, є ще група петицій, які стосуються обмеження прав голосування за віком. У молодих людей створилося враження, що, коли обмежити пенсіонерів у праві голосу, держава почне просуватися вперед швидше або краще. Ні, це не так, це обмеження конституційних прав і нетолерантне ставлення за віковою ознакою.

Правила модерування всі викладено в статті 23-1 Закону України «Про звернення громадян». Це, власне, та стаття, яка регламентує петиції. У цій статті є підпункт, який їх описує, але він дуже загальний. Тобто ми не маємо великих можливостей для дії в межах закону. Будь-який, я перепрошую, непотріб, може бути розцінено як петицію. Єдине, що певні петиції, зміст яких незрозумілий, оскільки автор не дуже вдало формулює свої думки, я не можу випустити як петицію: у Законі «Про звернення громадян» є визначення, що звернення громадянина може бути повернуто, якщо зміст звернення незрозумілий.

Основний інструмент у разі модерування петицій – це Конституція України і Закон «Про звернення громадян», і вузька його частина – стаття 23-1.

– Чи є сенс запускати паралельні до петицій інструменти?

– Наразі відбувається інструментальна конкуренція між власне засобами електронної демократії й навчанням суспільства ними користуватися. Бо, наприклад, у перші місяці після Майдану було запропоновано дуже прогресивні, дуже радикальні інструменти електронної демократії, які суспільство не готове було зрозуміти.

У нас точилася цікава дискусія про людей, які не мають доступу до комп’ютера, але хочуть виявити свою волю. А це велике суспільно-філософське питання: якщо людина до користування петицією взагалі не мала досвіду взаємодії з інтернетом, то чи є це особисте волевиявлення, чи це є примус до волевиявлення, наприклад, керівником? Це дуже цікаве питання. Бо якщо людина ніколи не стикалася із цим сервісом, то вона взагалі першу свою взаємодію з інтернетом використовує в межах електронної демократії, не дуже розуміючи, що таке демократія та що таке електронна. Це питання має бути порушено. Ми, за законом, маємо забезпечувати особисте голосування. Так, це голосування особисте, але чи свідоме воно?

Нагадаємо, 29 серпня цього року Кабінет Міністрів запустив свою систему електронних петицій. Умови для розгляду ті самі: петиція має набрати не менше як 25 000 голосів протягом не більше як трьох місяців із дня оприлюднення.