Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter —
ми виправимo
Що відбувається на Сході України. Ще раз про термінологію
Будь-яка людина, котра намагається осмислити останні події в Україні, рано чи пізно визначає для себе термін, який, на її думку, найкраще характеризує те, що відбувається.
На судження людей, безумовно, впливають авторитетні думки та висловлювання експертів, політиків, громадських діячів, журналістів тощо.
Війна, «гібридна» війна, агресія, внутрішній конфлікт, громадянська війна... Таке різноманіття понять, які використовуються, думок та оцінок, часом діаметрально протилежних, ускладнює розуміння ситуації.
Особливою проблемою є те, що більшість українських органів влади не мають комплексного, стратегічного бачення ситуації. Нечіткість формулювань та «розмитість» оцінок свідчать про поверховість аналізу.
Агресія
Визначення агресії міститься в Резолюції 3314 Генеральної Асамблеї ООН 1974 року, що так і називається «Визначення агресії».
Відповідно до Резолюції, агресією є застосування військової сили державою проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої держави або в будь-який інший спосіб, несумісний із Статутом ООН, як це викладено в Резолюції 3314.
У Резолюції міститься перелік дій, які в будь-якому випадку вважаються актом агресії:
1. Вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави, або будь-яка військова окупація чи анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини.
2. Бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
3. Блокада портів чи берегів держави збройними силами іншої держави.
4. Напад збройними силами держави на суходільні, морські чи повітряні сили або морські чи повітряні флоти іншої держави.
5. Застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави згідно угоди з державою, яка їх приймає, в порушення умов, передбачених цією угодою, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди.
6. Дії держави, яка дозволяє, щоби її територія, надана нею в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави.
7. Заслання державою чи від імені держави озброєних банд, угруповань і регулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави настільки серйозного характеру, що це дорівнює перерахованим вище актам, або її істотна участь в них.
Лише після здійснення акту агресії держава, яка її зазнала, має право на самооборону.
Наявність факту агресії на міжнародному рівні та в міжнародних інстанціях має доводити сторона, яка її зазнала.
На теперішній час міжнародне співтовариство прямо не визнало факту агресії з боку Російської Федерації по відношенню до України. Не зробили цього в індивідуальному порядку й провідні країни світу.
«Гібридна війна»
Не так давно країна була здивована новим для неї терміном. Було заявлено, що проти України ведеться «гібридна війна». Далі – більше: «гібридна війна» начебто переросла в агресію (а не навпаки!)
Дивним в цій ситуації є не сам термін «гібридна війна», а те, що він не є офіційним. Тобто дві різні людини розуміють його зміст по-різному. Експерти з міжнародного права, політичні лідери інших держав, працівники міжнародних організацій не оперують поняттям «гібридна війна». Так що ж мають на увазі українські посадовці та звідки вони запозичили цей термін?
Визначення «гібридна війна» відсутнє в міжнародно-правових документах. Більше того, такого поняття не існує й у Воєнній доктрині України – документі, що є національною системою керівних поглядів на причини виникнення, сутність і характер сучасних воєнних конфліктів.
Не застосовується цей термін й у воєнних доктринах Російської Федерації та Сполучених Штатів Америки.
Його можна легко знайти в україномовній та російськомовній Вікіпедіях, але хочеться вірити, що не це джерело є основним для українських посадовців.
У Сполучених Штатах Америки на певному етапі окремі військові експерти почали вживати термін «hybrid warfare», що українською перекладають як «гібридна війна». Але в англійській мові є слово «war», яке якраз і перекладається на українську як «війна». Термін «warfare» означає дещо інше.
Отже, відповідно до Доктрини збройних сил США згадані терміни визначені наступним чином:
«war» (укр. «війна») – соціально санкціоноване насилля для досягнення політичної цілі;
«warfare» – механізм, метод або спосіб ведення збройного конфлікту проти ворога. Це те, яким чином ведеться війна.
Доктрина збройних сил США офіційно визнає лише два типи ведення війни: звичайний (conventional warfare) та нестандартний (irregular warfare).
Концепція «гібридного» типу не є офіційною та вживається американськими військовими для характеристики такого механізму, методу або способу ведення війни, коли має місце поєднання звичайного та нестандартного типів.
Отже, якщо термін «гібридна війна» вживається українськими посадовцями в аналогічному до американської концепції розумінні, а саме в сенсі «гібридне ведення війни», то, виходить, що Україна все ж таки веде війну, а не проводить Антитерористичну операцію (АТО).
Національна доктрина: війна чи збройний конфлікт
Уже згадувана Воєнна доктрина України, являючи собою національну систему керівних поглядів на причини виникнення, сутність і характер сучасних воєнних конфліктів, містить декілька визначальних понять, які мають певне співвідношення між собою.
Згідно з доктриною, «воєнний конфлікт» – це спосіб вирішення суперечностей між державами із застосуванням воєнної сили або в разі збройного зіткнення всередині держави.
Видами воєнного конфлікту, за тим же документом, є:
· збройний конфлікт на державному кордоні, а саме обмежене збройне зіткнення на державному кордоні між Україною та іншою державою;
· збройний конфлікт всередині держави, тобто збройні зіткнення всередині України за участю непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань;
· локальна війна, що виникає в разі збройної агресії проти України з боку іншої держави регіону;
· регіональна війна, що виникає в разі збройної агресії двох і більше держав проти України.
У залежності від виду воєнного конфлікту відрізняється й мета застосування воєнної сили Україною.
Зокрема, в разі збройної агресії (та наступної війни) такою метою є примушення агресора до відмови від подальшого застосування воєнної сили з повним відновленням територіальної цілісності та суверенітету України, а також до надання гарантій щодо відшкодування завданих збитків.
У разі ж збройного конфлікту метою є досягнення згоди між сторонами конфлікту про відмову від вимог, що порушують конституційний лад і територіальну цілісність України, від подальшого застосування воєнної сили, а також про роззброєння незаконних воєнізованих або збройних формувань.
Оскільки, за твердженнями української влади, ми ведемо війну, то відповідно до української воєнної доктрини її можна класифікувати як локальну з країною агресором, себто Російською Федерацією, що діє проти України «гібридними» методами.
Воєнна доктрина України визначає перелік дій, які мають бути вчинені в разі збройної агресії:
· залучення Збройних сил України та інших військових формувань відповідно до планів їх застосування, не виключаючи при цьому перенесення воєнних дій на територію агресора;
· здійснення територіальної оборони та цивільного захисту України відповідно до законодавства;
· звернення до Ради Безпеки ООН, інших міжнародних організацій, впливових держав, держав-гарантів безпеки України відповідно до Будапештського меморандуму з вимогою визнання акту збройної агресії та примушення агресора до припинення воєнних дій, відновлення територіальної цілісності й державного суверенітету України, відшкодування завданих Україні збитків;
· активізація дії в міжнародному інформаційному просторі з метою визнання та засудження світовою спільнотою акту збройної агресії, роз'яснення несправедливого стосовно України характеру воєнного конфлікту, політичної позиції та дій України щодо його вирішення.
Міжнародне гуманітарне право: міжнародний збройний конфлікт vs неміжнародний збройний конфлікт
Міжнародне гуманітарне право має за мету обмеження наслідків збройних конфліктів у світі. Його важливим джерелом є Женевські конвенції 1949 року та додаткові Протоколи до них.
Особлива роль по забезпеченню реалізації норм міжнародного гуманітарного права під час збройних конфліктів відводиться такій відомій організації як Міжнародний комітет Червоного Хреста.
Відповідно до Женевських конвенцій, розрізняють два види збройних конфліктів: міжнародний (включаючи оголошену війну) та неміжнародний (внутрішній). У залежності від типу збройного конфлікту визначається правовий режим та обсяг правових норм, які підлягають застосуванню.
Основна відмінність між двома видами конфліктів – сторонами міжнародного збройного конфлікту завжди є держави.
Часом важко визначити вид збройного конфлікту. Той, який сьогодні відбувається в Україні, за зовнішніми ознаками нібито можна віднести до внутрішнього. Ознаками, що формально дозволяють віднести його до внутрішніх конфліктів є те, що він відбувається в межах території України, а його учасниками є урядові війська з одного боку та незаконні збройні формування з іншого. Тобто в даному випадку немає прямого збройного протистояння між військами двох різних держав.
Разом із тим міжнародні судові інстанції мають практику застосування норм міжнародного права, аналіз якої дозволяє зробити висновок про те, що, незважаючи на «зовнішні» ознаки, притаманні внутрішньому збройному конфліктові, він може бути визнаний таким, що носить міжнародний характер.
Для визнання конфлікту, що за «зовнішніми» ознаками нібито є внутрішнім, таким, що носить міжнародний характер, недостатньо просто наявності підтримки збройних формувань, що ведуть боротьбу з урядом всередині держави, з боку іншої держави.
Визначальними є рівень такої підтримки та одночасно наявність ефективного контролю з боку іншої держави за збройними формуваннями, що протидіють урядовим військам.
За таких умов держава має надати переконливі докази для того, щоби компетентні міжнародні урядові та неурядові організації, а також міжнародні судові інстанції вважали конфлікт в Україні міжнародним, тобто таким, який відбувається між державою Україна та державою Російська Федерація.
Натомість нещодавно стало відомо про те, що авторитетна міжнародна правозахисна неурядова організація Human Rights Watch вважає, що в Україні відбувається саме неміжнародний (внутрішній) збройний конфлікт. Це є свідченням неефективної діяльності державних органів, їхньої непереконливості на міжнародній арені.
Держава Україна повинна мати чітке розуміння процесів, які відбуваються на її Сході. Це дозволить розробити правильну та зрозумілу всім стратегію захисту територіальної цілісності та незалежності нашої держави, реалізувати її на практиці.
У рамках стратегії необхідно скоординувати всі державні органи на добування, отримання та фіксацію доказів, що дадуть можливість в повній мірі довести міжнародний характер збройного конфлікту, який нині відбувається в Україні. Також необхідно терміново переглянути Воєнну доктрину України, що є застарілою.
Вадим Черниш, керівник неурядової організації «Центр із вивчення проблем безпеки та протидії відмиванню коштів», юрист (закінчив Національну юридичну академію імені Я.Мудрого), був членом РНБОУ (2007), з 2010 року – член організації Assosiation of Certified Anti-money Laundering Specialists (ACAMS), США
Інші публікації на цю тему читайте за посиланнями:
«Словник термінів для ЗМІ щодо російсько-українського конфлікту»
