У Києві нещодавно відбувся 5-й Форум управління інтернетом. У ньому взяли участь представники ІТ-галузі, державних структур, юристи, медійники, а також експерти Ради Європи. Під час заходу обговорювали зміни у глобальному управлінні інтернетом за останній рік, питання кібербезпеки та зміцнення демократії через інтернет.

Зокрема, йшлося про те, що в березні 2014 року Національна адміністрація з телекомунікацій та інформації США (NTIA) оголосила про намір передати «ключі інтернету» глобальному співтовариству зацікавлених сторін. Під «ключами до інтернету» маються на увазі повноваження з присвоєння доменних імен DNS. Детальніше про наслідки цієї реформи можна почитати у презентаціях з форуму.

Окрема дискусія була присвячена правам людини в інтернеті, в тому числі свободі слова. «Жодні правозахисні рухи не зробили стільки для свободи слова, скільки зробили інженери, які займалися розвитком інтернету», — наголосив Олександр Баранов, голова консультативно-дорадчої ради ІнАУ. Він зазначив, що Україна, безумовно, має спостерігати за світовими процесами і брати в них активну участь, однак сьогодні головний акцент має бути на розвитку телекомунікацій всередині країни: «Державні органи повинні зробити все, щоб забезпечити доступ до інтернету по всій території країни, а IT-технології мають бути впроваджені не лише в державні органи, а в усі сфери, особливо в освіту».

Безперешкодний доступ до інтернету — одне з прав людини. Про інші права розповідав експерт Ради Європи Танел Танг: він презентував «Посібник прав людини для споживачів інтернету від Ради Європи», що базується на європейському законодавстві.

У переліку прав зазначено, що доступ до інтернету не може бути обмежений за жодними ознаками (такими як стать, раса, релігія, мова, місце проживання); позбавити людину доступу до інтернету можливо лише за рішенням суду. В посібнику зафіксовано, що громадяни мають право створювати та приєднуватися до соціальних груп в інтернеті, «мирно протестувати в онлайні», а також брати участь в Е-врядуванні. Третє фундаментальне право — свобода висловлювань. Однак при цьому накладається заборона на ті висловлювання, які закликають до ненависті та насилля. Інші права, на яких акцентує Рада Європи, — приватність в інтернеті та захист особистих даних, доступ до освітнього, культурного й наукового контенту (детальніше з посібником можна ознайомитися за посиланням. )

Блокування шкідливого контенту

Одне з найважливіших питань — як знайти баланс між забезпеченням свободи слова і інформаційною безпекою. Українські та європейські експерти зазначали, що головна складність полягає в тому, щоби боротьба зі справді шкідливим та незаконним контентом не перетворилася на цензуру та необґрунтоване закриття сайтів.

Ів Саломон, експерт РЄ, зауважила, що дитяча порнографія — це той тип контенту в інтернеті, заборона якого не підлягає сумніву, так само як і кримінальна відповідальність за його поширення. Internet Watch Foundation (Великобританія) — одна з перших організацій, що почала боротися з поширенням дитячої порнографії. Заснована в 1996-му, ця недержавна організація створила гарячу лінію для повідомлення про незаконний контент. Згодом було створено міжнародну мережу гарячих ліній INHOPE, до якої сьогодні входить 43 країни. Завдання організації — вживати заходів для блокування та видалення такого контенту. Україна не є членом цієї мережі, на її території — 70% світового платного хостинга дитячої порнографії (серед країн, які не є членами INNOPE), зазначила Ів Саломон. Крім того, Україна входить у першу десятку країн за поширенням дитячої порнографії.

Пані Саломон зауважила, що один із методів боротьби з дитячою порнографією — блокування такого контенту. Однак він не завжди ефективний, оскільки, по-перше, користувачі можуть знаходити способи обійти ці блоки. По-друге, вимога блокувати викликає протест у провайдерів, які побоюються, що об’єктом блокування можуть стати й інші сайти, які не містять шкідливого контенту. Тому важливо, щоби ці законодавчі норми були прописані максимально чітко. «Дитяча порнографія — це той тип контенту, який є кримінально караним в усіх країнах, і для боротьби з нею потрібна широка міжнародна співпраця», — зазначила пані Саломон.

Нагадаємо, що в Україні діє електронна гаряча лініяз протидії дитячій порнографії в інтернеті, створенаМіжнародним жіночим правозахисним центром «Ла Страда-Україна». Якщо користувач побачив шкідливий контент в інтернет, він може надіслати запит із вимогою його заблокувати.

У випадку з дитячою порнографією можна чітко визначити, чи є цей контент незаконним, але в низці інших випадків не все так однозначно. Так, Діана Дуцик, головний редактор сайту MediaSapiens (ГО «Телекритика»), розповіла, що в часи воєнних дій перед українською медіасферою постали нові виклики, в тому числі в інтернеті. Йдеться про лист СБУ до Інтернет-асоціації України з проханням обмежити доступ до інтернет-ресурсів, які ведуть пропаганду війни, тероризму та національної ворожнечі. Цей випадок набув широкого резонансу. «Поки що питання знялось, але проблема залишається, — зауважила пані Дуцик. — Ми  здійснюємо моніторинг сайтів, які представляють терористичні організації “ЛНР” та “ДНР”, і на них справді є агресивний і маніпулятивний контент, заклики до повалення конституційного ладу».

Танел Танг зазначив, що в таких ситуаціях справді складно встановити критерії блокування контенту: «Перш ніж забороняти сайти, я б радив державі подумати двічі. Обмеження повинні стосуватися виняткових випадків, оскільки не можна обмежувати права громадян на свободу слова та доступ до інформації».

Відомо, що саме «ДНР» обмежує право громадян на доступ до інтернет-сайтів. У вересні так зване міністерство інформації та зв'язку терористичної організації «ДНР» надіслало провайдерам підконтрольного регіону листа, в якому вимагає заблокувати 27 сайтів, які публікують новини Донеччини (зокрема, «Новости Донбасса, «Громадське телебачення Донеччини»). У листі зазначено, що ці ресурси підлягають блокуванню за результатами «експертної оцінки», а в разі невиконання вказаних вимог справу буде передано в органи правоохорони «ДНР».

Приватні дані

Ще один виклик — захист приватності та персональних даних. Марі Жорж, експерт Ради Європи, нагадала, що кардинальна зміна в розумінні приватності відбулася після того, як у 2013 році Едвард Сноуден викрив стеження АНБ за громадянами. Тоді стало відомо, що американські спецслужби збирають дані не лише про американських громадян, а й про європейських. Пізніше почала з’являтись інформація, що комунікаційну приватність порушують й інші держави — Великобританія, Франція, Німеччина. Марі Жорж зазначила, що сьогодні це питання обговорюється на рівні вищих європейських структур, так, Європарламент опублікував звіт, у якому сказано: в деяких європейських державах прослуховуються телефонні розмови та перехоплюються інтернет-повідомлення громадян. Пізніше Європарламентом було прийнято законопроект про захист персональних даних. Хоча ЄС і робить якісь кроки в захисті приватності, не всі країни готові брати участь у цьому діалозі та щось змінювати.

Про українську ситуацію щодо захисту персональних даних розповів Маркіян Бем, представник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. По-перше, він наголосив, що зараз контролем за дотриманням законодавства про захист персональних даних займається саме Уповноважений ВР, а не інші структури. Це положення набуло чинності в січні 2014 року, але громадяни продовжують надсилати скарги в інші органи, зокрема в прокуратуру. «Важливо відразу звертатися до Уповноваженого, оскільки термін розгляду справ у цій сфері короткий — три місяці, й тому може зменшуватися можливість притягнення до відповідальності осіб», — зазначив Маркіян Бем.

Він розповів, що отримані скарги можна поділити на кілька категорій. По-перше, це скарги на розміщення інформації про особу на відкритих чи закритих сайтах (йдеться в першу чергу про сайти з вакансіями чи резюме для роботодавців). По-друге, це скарги на медіасайти — наприклад, публікація імен учасників протестів. По-третє, скарги на розміщення інформації інтимного характеру. Ще один тип скарг, який рідше трапляється, — на автоматизовану обробку персональних даних. Тобто, одна користувачка скаржилась, що після того, як вона купувала товари для вагітних на одному ресурсі, їй згодом почала надходити на пошту реклама товарів для дітей зовсім з іншого ресурсу. «Будь-який інтернет-ресурс має публікувати політику конфіденційності, порядок обробки персональних даних та повідомляти, чи будуть здійснюватися автоматизовані рішення при обробці приватних даних, яка логіка цих рішень», — зауважив Маркіян Бем. Важливо, щоби сайти публікували цю інформацію на видному місці.

Експерти зазначали, що структура інтернет-бізнесу в Україні, на відміну від ЄС, перебуває в тіні — і на 90% сайтах не можна знайти, хто збирає персональні дані користувача. «Пора започаткувати запізнене соціальне правило: кожен, хто збирає інформацію, вказує, хто він такий», — сказав Володимир Козак, заступник голови Державної служби України з питань захисту персональних даних.

Коментарі на сайтах

Минулого року низка українських ресурсів — «Ліга.нет», «Лівий берег», «Тиждень» — вимкнули можливість коментування, аргументуючи це тим, що почастішали випадки закликів до міжнаціональної ворожнечі та насильства. Як зазначила Тетяна Семілетко, юристка Інституту медіа права, це можна назвати обмеженням прав користувача в інтернеті: «Минув уже рік, але коментарі досі закриті. Це було зрозуміло за часів попередньої влади, яка намагалась приймати законопроекти про екстремізм та інші, однак сьогодні, очевидно, у сайтів немає усвідомлення, як реагувати на коментарі».

Як пояснила юристка, у європейському законодавстві є спеціальна норма в «Директиві з електронної комерції» 2000 року. В ній сказано: якщо надавач онлайн-послуг розміщує та передає контент, згенерований користувачами, пасивно — тобто жодним чином не впливає на зміст, то він не несе юридичної відповідальності за коментарі. Якщо ж на ресурсі здійснюється премодерація, тоді сайт несе відповідальність.

Минулого року в медіаспільноті набула резонансу справа «Delfi проти Естонії», в якій Євросуд задовольнив позов приватної фірми до власників естонського онлайн-ресурсу Delfi через коментарі наклепницького характеру до однієї зі статей. Однак на думку пані Семілетко, ця справа неоднозначна й не може вважатися показовою. Загальна практика в Європі така: отримавши скаргу на коментар (що він є дифамаційним), сайт має видалити його. «Обмеження на сайті мають бути пропорційними та вузькими, — сказала юристка. — Тобто якщо сайт закриває коментування політичних тем, то він має пояснити це користувачу, а по-друге, може відкрити коментування інших рубрик — культури, наприклад».