На розгляді Верховної Ради перебуває законопроект про суспільне мовлення, поданий ініціативною групою депутатів на чолі з Андрієм Шевченком (БЮТ). До кінця місяця альтернативний законопроект має надійти з адміністрації президента Януковича. У президентській канцелярії повідомили, що документ уже готовий. В обох проектах йдеться про перетворення Національної телерадіокомпанії України з державного на суспільного мовника. Насамперед незалежність суспільного радіо і ТБ має забезпечуватися за рахунок зміни способу фінансування та обрання керівництва телерадіокомпанії.

«Велосипед винаходити» авторам законопроектів не довелося. Адже закон, який встановлює основні принципи суспільного мовлення в Україні був прийнятий ще 1997 року.

Законодавчі зміни, які пропонуються зараз, мали би лише деталізувати механізми реформування НТКУ, зауважує київський експерт з медіа-права Наталя Петрова. «Цей закон встановлює, що це має бути загальнонаціональна компанія, що вона має фінансуватися за рахунок абонентської плати слухачів і глядачів, що вона має бути самокерована громадською радою, яка має обиратися з представників різних верств суспільства. Саме ця рада має призначати менеджмент суспільної телерадіокомпанії. Все дуже правильно виписано у цьому законі», - зазначає Петрова.

Велосипед таки вигадують знову

 Утім, вважає експерт, і поданий депутатом Шевченком законопроект, і концепція, на базі якої пишеться президентський законопроект, не відповідають принципам закону 1997 року, який свого часу отримав схвалення експертів Ради Європи. По-перше, є сумніви щодо способу формування громадської ради, каже Наталя Петрова. «Закон 1997 року заклав принцип, що громадська рада має формуватися з представників різних соціальних верств та груп. Йдеться про національні меншини, бізнес-асоціації, правозахисні організації – весь спектр, який існує в Україні. Натомість, приміром, у законопроекті Шевченка, йдеться лише про 15 членів ради – 9 представників парламентських фракцій і решта – представники громадських організацій, які працюють у сфері ЗМІ», - зазначає Петрова. Експерт критикує такий підхід до формування громадської ради, коли в ній домінують політики.

Медіа-правник Наталя Петрова закликає депутатів Верховної Ради перед голосуванням за один з проектів закону про суспільне мовлення скерувати ці документи на експертизу Ради Європи. Адже ігнорування схвалених міжнародними експертами засад, які існують з 1997 року, може бути негативно сприйняте європейськими партнерами, застерігає Петрова.

Абонплата чи бюджетні кошти?

Дослідник з Києво-Могилянської Академії Олександр Войтко також сумнівається у тому, що вказані законопроекти гарантують незалежність НТКУ від політичного впливу. Адже обидва документи передбачають стовідсоткове фінансування з державного бюджету – замість абонплати, яку мала би щомісячно сплачувати кожна родина. До урядової концепції, за наполяганням неурядових організацій та незалежних експертів, було внесено поправки, зазначає Войтко. «Передбачається, що спочатку суспільне мовлення повністю фінансуватиметься з державного бюджету, а згодом буде запроваджено ліцензійну плату. Однак скільки триватиме цей перехідний період, ніхто не каже. Невизначений також механізм, за яким відбудеться цей перехід», - каже Войтко.

На переконання дослідника, перед створенням суспільного мовлення необхідно провести роз’яснювальну роботу у суспільстві та вивчити громадську думку. Адже досі ніхто не знає, чи готові українці платити за незалежне телебачення і радіо. А головне: ніхто досі достеменно не порахував, яким має бути щомісячний внесок кожної родини на фінансування суспільного мовлення.

Якісне радіо і ТБ за 18 євро на місяць

У Німеччині обов’язковий збір на фінансування суспільного мовлення становить 17,98 євро на місяць з кожної родини. 15 євро йдуть на фінансування суспільного ТБ і решта – на радіо. Зібраних грошей вистачає на два центральних телеканали ARD і ZDF, близько десяти регіональних каналів та три спеціалізовані канали – інформаційно-політичний Phoenix, австрійсько-швейцарсько-німецький 3 Sat та франко-німецький Arte.

18 євро на місяць – чималі гроші для німців. Але ж якісний журналістський продукт має свою ціну, зауважив у розмові з Deutsche Welle медіа-експерт з Гамбурзького університету Ганс Кляйнштойбер. «Як і приватні мовники, суспільне телерадіомовлення також пропонує розважальні програми, аби привернути увагу широкого кола слухачів і глядачів різних вікових груп. Однак, якщо порівнювати з приватними ЗМІ, суспільне мовлення пропонує значно якісніший інформаційний продукт: тут є кращі умови для журналістських розслідувань, тут є дуже широка мережа кореспондентів по всьому світі. Натомість приватні медіа направляють свої ресурси насамперед на розважальну складову», - порівнює Кляйнштойбер.

Громадянин платить завжди

За словами експерта, наповнення ефіру та формати передач визначають насамперед самі журналісти, які є значною мірою незалежними у редакційній політиці. У громадській раді, яка призначає менеджмент, домінують представники неурядових організацій та суспільних інститутів, в тому числі університетів, а не політики. До речі, пересічні журналісти віддають перевагу роботі саме на суспільному телебаченні і радіо. «Приватні телеканали, скажімо, готові платити дуже великі гроші декільком зіркам, які приваблюють глядачів. Водночас робота більшості журналістів оплачується гірше, ніж на суспільному ТБ. Крім того, у суспільному секторі більш захищені робочі місця», - зауважує Ганс Кляйнштойбер.

Експерт каже, що абонентська плата вже прижилася у Німеччині (вона стягується з 1923 року) і забезпечує стабільне фінансування, незалежне від політики держави та економічної ситуації. Кляйнштойбер переконаний, що гроші вартують інформаційного продукту, який пропонують суспільні мовники. А «безкоштовність» державних і  приватних телеканалів і радіостанцій він називає міфом. Адже одні фінансуються коштом платників податків, а інші – з рекламних зборів, які закладаються виробниками продукції у кінцеву вартість. «Громадянин платить завжди. За рекламу він, зокрема, платить на касі супермаркету», - каже Кляйнштойбер.

Джерело: Німецька хвиля