Павло Швед: «Komubook — культурно-соціальний проект, покликаний розвивати справу перекладу в Україні»

Фото: lauder.hu

У жовтні відбувся запускпершої української платформи краудпаблішингу (книговидання коштом доброчинців) Komubook. Команда планує видати українські переклади творів Джозефа Конрада, Гантера Томпсона, Філіпа К. Діка, Вільяма Берроуза, Вірджинії Вулф та інших відомих письменників.

Проект Komubook юридично функціонує як ТОВ «Комубук» і має офіційне Свідоцтво видавця ДК № 4860. Засновником і головним ідеологом проекту є Павло Швед. На платформі вже можна профінансувати першу хвилю книг, збір коштів для якої закінчується 15 листопада. Це п'ять класичних творів ХХ століття.

Механізм дії платформи такий: організатори пропонують певну книгу й оцінюють вартість її видання, після чого оголошують збір коштів на неї (триватиме один-два місяці), потім друкується наклад книги, яка розсилається всім доброчинцям. Якщо ж достатньої суми не зберуть, то Komubook має право самостійно дофінансувати видання або ж повернути гроші учасникам.

Вартість публікації кожної з книжок організатори оцінюють від 45 до 90 тис. гривень. Команда вказала, що сума розраховується як сукупність усіх витрат, необхідних для видання певної книжки (авторські права, переклад, літературне редагування, верстка тощо) в розрахунку на 1000 примірників плюс 25 % комісії видавництва (бухгалтерський супровід, банківська комісія, технічна підтримка онлайн-платформи тощо).

Пане Павле, розкажіть, чому ви вирішили створити нову ланку у видавничій справі України?

Нестача гарних книжок. Особливо гостро ця проблема постала перед людьми, які воліють читати українською. Останні десять років на вітчизняному ринку відчувається брак якісної закордонної літератури. Нас поставили перед вибором: замовити книжку-оригінал в інтернеті, придбати екземпляр російською або ж просто сидіти й чекати, поки з’явиться українська адаптація. Сумно визнавати, що доводиться купувати не те, що бажаєш, а те, що є...

Ідея створити видавництво, що видавало би справді цікаві речі, зароджувалася роками: хотілося залучити до проекту всіх небайдужих. Адже, приміром, знайти 70 тисяч гривень для видання твору одній людині важко, а якщо кожен перерахує по 70 гривень — уже більше шансів утілити мрію в життя. Водночас отримати книгу за адекватною ціною, за  собівартістю, вдвічі приємніше. З огляду на нинішній економічний спад, зростає вартість послуг видавництв, а отже дорожчає й продукт...

Робота над проектом тривала близько року. Що далося найважче?

Спочатку довелося довго й ретельно розбиратися у видавничій справі, оскільки сам я людина з іншого кола, займаюсь інтернет-проектами. Розпитав знайомих, почав налагоджувати контакти з правовласниками (адже ми працюємо легально), а вони досить своєрідні люди. Інколи доводилося чекати місяць-два хоча б на якусь відповідь... Бувало й таке, що одразу відмовляли.

Коли картина прояснилася, почав шукати перекладачів. Тут мені пощастило: я знайшов фахівців, відданих своїй справі, які працюють не за форматом «ваші гроші — моя робота», а з усією відповідальністю ставляться до завдання.

Вони — мої однодумці. Серед них, наприклад, Тарас Бойко — людина з великим досвідом роботи та ім’ям на українському ринку. Варто також назвати молодого й талановитого Геника Бєлякова. Втім, наразі бракує фахівців, наприклад, із німецької або французької мов, тож пошуки не припиняються. Загалом, команда досить велика: редактори, юристи, дизайнер; і всіх їх цікавить далеко не фінансовий аспект.

Врегулювання авторських прав справді складна справа. А якщо не вдасться назбирати достатньо коштів, книга не вийде?

Чесно, не хотілося б відмовлятися від публікації через брак коштів. У проект вкладено багато зусиль, часу. І річ не в тому, щоб отримати грошовий зиск. У першу чергу це культурно-соціальний проект, покликаний розвивати справу перекладу в Україні. Однак ми готові отримати незадовільний результат: проект зовсім новий, дехто навіть думає, що ми шахраї, незаконним шляхом намагаємося зібрати кошти. Ми — офіційно зареєстроване видавництво, маємо всі необхідні документи й намагаємося зламати стіну недовіри шляхом поширення інформації в ЗМІ, соціальних мережах. І це не реклама, а заклик до збагачення літератури українською, державною мовою.

Ми не «мутимо», а працюємо з ідеологічних міркувань, прагнемо реалізувати довготривалий проект. Хочеться, щоби читачі знайшли у книгарнях, наприклад, Філіппа Діка, страшенно популярного, ба навіть культового письменника в Америці, але зовсім не відомого українцям.

Видаватимете книжки власними зусиллями? Якою буде якість поліграфії?

Ми видаватимемо їх самі, хоча спочатку промайнула ідея розповсюдження книг за участю партнерів. Краще, коли всі складові процесу зосереджені в одних руках: тоді більше ймовірності уникнути непотрібних суперечок — то не такий переклад, то не такий дизайн. І, звісно, ми прагнемо європейської якості поліграфії. Для нас це — харківська книжкова фабрика «Глобус». Власне, в них і збираємося друкувати літературу: вони роблять продукцію, яку приємну тримати в руках. Тут, до речі, варто згадати, що нам вдалося залучити талановиту дизайнерку Варвару Перехрест. Вона творить обкладинки виразними, яскравими, індивідуальними, а найважливіше — що вони відповідають суті самої книжки.

Ви обираєте книги для перекладу українською мовою на власний розсуд чи дослухаєтеся до порад інших?

Складне питання, адже сотні авторів досі не перекладені українською. Для початку я вирішив покластися на власний смак: усе-таки трохи розуміюся на літературі. Наприклад, Вільям Барроуз — мій улюблений письменник, тому він з'явився в проекті.

Втім, у мене досі є ідея зробити голосування на сайті, де охочі могли би пропонувати свої варіанти невідомої для нас літератури. Річ у тім, що всі ми — різні, й книжкові вподобання також різноманітні. Якщо не продумати ідею до кінця — загубимося в списках.

Чи не боїтеся ви, що українські видавництва побачать у вас серйозного конкурента?

Ми вже конкуренти, але чого нам боятися? За часи незалежності України книжки видавали хто хотів і як хотів. З іншого боку, можливо, ми зможемо підштовхнути вперед компанії, щоб вони побачили: це нерозвинена, але цікава ніша, — й самі почали активно видавати переклади.

Ми, навпаки, прагнемо стати серйозними конкурентами, щоб оживити цей занепалий ринок. Від цього читачі тільки виграють, на попит знайдеться пропозиція, й нарешті не доведеться чекати півжиття, аби прочитати, наприклад, Вірджинію Вульф українською. Це, між іншим, класика, яка стоїть на полицях кожної західної книгарні.

Як ви оцінюєте загалом перспективи української видавничої справи? Чи є в неї майбутнє?

На Заході це чистий ринок: ось споживачі, а ось компанії, ладні задовольняти будь-які смаки, тобто велика організація функціонує за своїми законами. Говорячи про Україну... Тут, на жаль, невеликий ринок, тож продавати книжки великими накладами не на руку. Можна й ні з чим залишитися.

Однак я бачу позитивні зрушення у ставленні до української мови. Ще десять років тому люди не переймалися цими питаннями, сьогодні ж намагаються підтримувати цінності держави, я бачу жвавий інтерес. Сподіваюся, через 10–20 років ми матимемо значно вищий видавничий рівень, аніж зараз.

Те, що наш проект цікавий українцям, підтверджується увагою людей. Утім, скільки він житиме — залежить від самих громадян, від того, чи захочуть вони підтримати цей експеримент. У перший рік роботи Komubook ми запланували видати 20 книжок, далі — сто. Стандартний термін роботи — 90 днів. Збираємо гроші, публікуємо, розсилаємо.

Але думаю, що перші роботи з’являться швидше, ніж планувалося. Нам кортить показати результат, аби в нас повірили по-справжньому. Тому, випереджаючи події, ми заздалегідь почали готувати переклади книжок, стосовно яких врегульовано майже всі питання з правовласниками. Наше гасло: «Якщо вам також набридло чекати, поки хтось видасть улюблені книжки, нумо, зробімо це самотужки й разом».

comments powered by Disqus