Спеціальна доповідь Комітету захисту журналістів (CPJ) 

Хуана Гонсалеса Феблеса, директора незалежного новинного сайту Primavera Digital («Цифрова весна»), не було вдома, коли до нього дійшла звістка: поліціанти здираються від його сусіда на дах, щоб конфіскувати супутникову антену. Уряд заборонив користуватися «тарілками», бо вони ловлять сигнали закордонних телестанцій, що не підлягають цензурі.

Коли Феблес прибув на місце події і почав знімати те, що відбувається, сотовим телефоном, поліціанти його швидко арештували й доправили до найближчого відділку. Там його протримали сім годин поспіль і змусили стерти всі знімки. Такі дії поліції викликають на Кубі особливе невдоволення.

«Я звик до арештів», – заявив Комітету захисту журналістів Феблес, колишній бібліотекар, який 1998 року став незалежним журналістом і нині веде сайт із сервером, розміщеним за кордоном. З року в рік його затримували десятки разів. Однак він збентежений тим, що його телефон продовжують підслуховувати, а на вулицях за ним стежать агенти служби державної безпеки. За словами журналіста, іноді вони його зупиняють і переповідають те, що чули під час його приватних телефонних розмов.

Такі вияви репресій у нинішній Кубі. Прагнучи ширшої міжнародної співпраці, уряд, очолюваний президентом Раулем Кастро, звільнив торік понад 20 незалежних журналістів і багатьох інших політв’язнів, яких тримали за ґратами від часу горезвісного погрому, вчиненого «чорної» весни 2003 року. Влада говорить про політичну та економічну реформу, вказуючи й на план впровадити цього літа на острові швидкісний інтернет. Але, дещо змінивши практику придушення незалежних новин і свободи слова, уряд не відмовився від репресивних методів проти вільного потоку інформації.

Розслідування КЗЖ виявило: кубинський уряд методично й агресивно переслідує критично мислячих журналістів, вдаючись до короткочасних арештів, побиття, наклепницьких кампаній, стеження та суспільних санкцій. Тож його теперішня тактика має привернути широку міжнародну увагу. Вона не впадає в око, як погром під час «чорної» весни, та репресивні акції уряду тривають.

Комітет захисту журналістів розслідував урядову діяльність на Кубі впродовж березня та квітня 2011 року – двох місяців, що були важливими політичними віхами. З’ясовано, що репортери ставали об’єктами репресій більше, ніж у 50 випадках. Згідно з розслідуванням КЗЖ, документацією Кубинської комісії захисту прав людини й національного примирення та інформаційного агентства Hablemos Press, яке зосереджує увагу на тій же проблемі, йдеться переважно про арешти, здійснювані агентами державної безпеки та поліціантами. Найчастіше репортерів затримували, коли вони готувалися висвітлювати демонстрації протесту чи інші політичні події, їх тримали у місцевих поліційних відділках годинами й днями. Як свідчить КЗЖ, принаймні 12 арештів супроводжувалися насильством.

У цей період більш як 10 журналістів потрапили під домашній арешт. У квітні їм перешкодили висвітлювати з’їзд компартії, а в березні – 8-му річницю погрому «чорної» весни, внаслідок якого в буцегарнях опинилися десятки журналістів і дисидентів. Хоча торік жодного репортера не було засуджено до тривалого тюремного ув’язнення, у травні кубинська влада винесла зловісні вироки – від двох до п’яти років – шести політичним дисидентам.

«Політичні репресії на Кубі зазнали метаморфози, – сказала Елісардо Санчес Санта Крус, президент Кубинської комісії з прав людини та національного примирення. – Раніше репресії ґрунтувалися на тривалих тюремних вироках. Хоча кубинський уряд продовжує засуджувати дисидентів, порівняно з періодом “чорної” весни він змінив тактику». За її словами, «нині типовішими стали численні арешти, що їх здійснює політична поліція, тривалістю декілька годин, днів чи тижнів».

Усупереч інтуїтивним сподіванням, заплановане впровадження широкосмугового інтернету не поліпшить стану свободи слова чи доступу до інформації. Завдяки цьому проекту вдосконаляться тільки декілька наявних на острові інтернет-з’єднань, установлених переважно в урядових офісах, університетах та в інших офіційно санкціонованих центрах. Однак широка громадськість не отримає доступу. Натомість уряд та його численні онлайн-блогери матимуть ще більшу технологічну перевагу над тими, хто подає голос протесту. Незалежні журналісти змушені будуть, як і раніше, користуватися дорогим доступом до інтернету в готелях, піратськими дисками, придбаними на чорному ринку, або ж політично вмотивованим доступом, що його пропонують закордонні посольства.

«Офіційні блогери вже мають вигоду від безкоштовного чи дешевого доступу до інтернету, – заявила правник і незалежний блогер Ларітса Діверсент. – Тепер вони матимуть перевагу завдяки встановленню швидкісного інтернету».

Репресії, освячені законом

Магалі Норвіс Суарес, кореспондентку агентства Hablemos Press, цього року тричі затримувала поліція та агенти державної безпеки. Одного разу поліціанти били її по обличчю, штурхали ногами. Іншим разом – на декілька днів відібрали посвідчення. Вона опинилася, власне, під домашнім арештом, оскільки закон вимагає мати його при собі у публічних місцях. Під час одного арешту агенти служби державної безпеки попередили: якщо вона не облишить журналістику, її кинуть до в’язниці й вона втратить опіку над дітьми. Її 15-річну доньку безжалісно цькували і вона змушена була кинути навчання в школі.

Спілкуючись із КЗЖ з Гавани, Норвіс Суарес наголосила на психологічному факторі. «Працювати під загрозою тюремного ув’язнення дуже важко, – сказала вона. – Тільки й думаєш про те, чи не опинишся за ґратами, що станеться з твоєю родиною, з чоловіком, що буде у твоїй оселі».

Політичну реформу відкладено: закони, які дозволяли кубинській владі ув’язнювати репортерів, великою мірою зберігають чинність. Їх уписано до статті 91 кримінального кодексу, що передбачає тривалі тюремні ув’язнення або смертний вирок тим, хто чинить проти «незалежності або територіальної цілісності держави». Так само, як і до закону 88 щодо захисту національної незалежності та економіки Куби, який передбачає максимальний термін – 20-річне тюремне ув’язнення за дії, що «мають на меті підірвати внутрішній лад у державі, знищити її політичну, економічну та соціальну системи».

Це обмежувальне законодавство стосується безпосередньо поширення новин і потоку інформації. Всі санкціоновані внутрішні новинні видання контролює компартія, яка визнає тільки свободу преси, що «відповідає цілям соціалістичного суспільства». Внутрішні новинні медіа є власністю держави, а нагляд за ними здійснює відділ революційної орієнтації компартії. Онлайн-інформацію обмежує міжміністерська комісія, уповноважена «регулювати потік зі світової інформаційної павутини». Стаття 19 постанови 179 (2008 р.) міністерства зв’язку стверджує: інтернет-провайдери зобов’язані «вживати необхідних заходів, щоб перешкоджати доступу до сайтів із контентом, який суперечить суспільним інтересам і добрим звичаям, а також використанню замовлень, які завдають шкоди цілісності й безпеці держави».

Незалежні журналісти змушені діяти в межах офіційно встановлених норм. Сервери новинних сайтів – таких як Hablemos Press та Primavea Digital – розміщені за кордоном, а редактори на Кубі завантажують статті та поновлюють сайти у посольствах і готелях. Інші незалежні журналісти створюють файли і надсилають їх електронною поштою на новинні сайти – такі як Cubanet та Diario de Cuba, засновані за кордоном. Часто їхніми фундаторами та редакторами є вигнанці з Куби. Є ще й такі незалежні журналісти, які публікують власні блоги з серверами за кордоном, і поновлюють їх через посольства та дорогі комунікаційні зв’язки у готелях.

Незалежні журналісти платять ще й іншу високу ціну. Проти них спрямовані «акції неприйняття». Прихильники уряду збирають мітинги поблизу місць проживання тих, кого вважають вороже налаштованими до держави. У крайніх випадках натовпи горланів – прихильників уряду не випускають журналістів і дисидентів з їхніх помешкань.

Масову демонстрацію було влаштовано з нагоди восьмої річниці погрому, що відбувся «чорної» весни. Щойно звільнений незалежний журналіст, лауреат міжнародної нагороди КЗЖ за свободу преси Ектор Маседа Гутьєррес та його дружина Лаура Поллан, відома захисниця прав людини, розповіли Комітету захисту журналістів, що біля їхнього будинку зібралися більше 200 прихильників уряду. Подружжя влаштувало зустріч політв’язнів, яких тільки-но звільнили, «жінок у білому», які належать до організації, що об’єднує дружин колишніх в’язнів сумління, та інших близьких їм людей. Мітингувальники простояли два дні поспіль, граючи у ввімкнений на повну потужність гучномовець національний гімн і революційні пісні, не випускали з будівлі нікого з учасників зустрічі.

Державне телебачення і чимраз більшою мірою інтернет стали майданчиками для проведення наклепницьких кампаній проти критично мислячих журналістів і дисидентів. Уряд, навіть пишаючись цим, повідомив, що він завербував 1000 блогерів, аби викривати їх. Чимало з цих «офіційних» блогерів – урядові службовці, і всі вони користуються доступним, дешевим доступом до офіційного інтернет-зв’язку.

Випущений нашвидкуруч телесеріал Las Razones de Cuba («Чому так думає Куба»), який демонстрували також онлайн, представляє незалежних журналістів і дисидентів як ворогів держави. Програма, в якій використано сумнівні кадри їхньої «підозрілої» діяльності (скажімо, показ репортерів, які входять до закордонного посольства), загрозливий саундтрек та інтерв’ю з офіційними «експертами», – це спроба представити опозиціонерів як кримінальних злочинців, налаштованих знищити державу. Вістря спрямовано проти журналіста Дагоберто Вальдеса, який очолює новинний онлайн-часопис Convivencia, та відомого блогера Йоані Санчес.

Цифрова боротьба за свободу слова

Може викликати подив те, що в країні, де існує обмежена кількість приватних інтернет-з’єднань (загалом охоплення становить близько 14 відсотків), боротьба за свободу слова точиться майже винятково у сфері цифрових медіа. Незважаючи на численні перешкоди в онлайн-доступі, Куба має блогосферу, що пульсує життям. Вона складається з близько 40 критичних журналістських блогів, які всі без винятку користуються закордонними серверами. Блоги та чимраз більшою мірою твітери – це майданчики не тільки для роздумів, аналізу, повідомлень, а й для реагування на урядові наклепи.

У відповідь на телесеріал «Чому так думає Куба» блогер Йоані Санчес створила власне онлайнове відеоток-шоу «Чому так думають громадяни». У кожній програмі представники громадянського суспільства обговорюють тему незалежної журналістики. Поява мобільних телефонів змінила її стан на острові, зазначив у бесіді Рейнальдо Ескобар – блогер і чоловік Санчес. Це полегшило спілкування свідків і «джерел» із журналістами, дало змогу репортерам висловлюватися у твітерах. Уряд дозволив продавати електронні товари – такі як мобільні телефони – для приватного вжитку лише 2008 року.

«Твітер – справжній захисний щит для незалежної преси та для альтернативних блогерів на Кубі», – заявив колишній політв’язень, кубинський журналіст у вигнанні Мануель Васкес Портал. Однак надіслати текст чи твіт зі стільникового телефону вартує приблизно 1 долар США. Це надто дорого для країни, де пересічна місячна заробітна платня становить від 15 до 30 доларів США. Прихильники уряду так само швидко почали користуватися твітером. На кожен твіт, що містить критику державної політики, проурядові користувачі реагують лавиною образливих відгуків.

Уряд наполегливо прагнув зберегти доступ до джерел цифрової інформації на свою користь. На Кубі приватні інтернет-з’єднання – рідкість. Постанова 180 (2003 р.) дозволяє отримати ухвалу урядового інтернет-провайдера ETECSA на особистий доступ до інтернету тільки тим, хто має конвертовану кубинську валюту. Цим правом загалом користуються лише іноземці. До відносно небагатьох кубинців, які володіють санкціонованим паролем до державної інтернет-служби, належать державні чиновники, представники інтелігенції з урядовими зв’язками, деякі викладачі вищих навчальних закладів, науковці, лікарі.

Кубинці, які не мають особистих зв’язків, можуть користуватися послугами підконтрольних державі інтернет-кафе. Однак там на них чекає перевірка особи, пильний нагляд та обмеження на доступ до некубинських сайтів. Вартість нецензурованих зв’язків у готелях становить близько 8 доларів США на годину. Паролі, що їх запроваджує урядовий інтернет, можна купити на чорному ринку, та це обходиться надто дорого і не рятує від стеження за політичним контентом. Аби мати можливість безкоштовно користуватися інтернетом, чимало журналістів, у яких брав інтерв’ю КЗЖ, щодня чи щотижня відвідують закордонні посольства. Через це вони потрапляють під невпинний нагляд. Журналістам, які працюють у провінції, де мало готелів і немає посольств, дістатися світової павутини ще важче.

Схоже, закладений цього року французькою компанією Alcatel-Lucent волокнисто-оптичний кабельний проект вартістю 70 мільйонів доларів США, який фінансує венесуельський уряд, ще більше схилить шальки терезів на користь уряду. Згідно з офіційною газетою Granma, завдяки проекту, що має бути здійснено цього літа, швидкісний інтернет стане реальністю, однак покриття лишиться обмеженим. Поліпшиться тільки стан з’єднань, які функціонують в урядових офісах, університетах та на інших офіційних сайтах, а не їхня загальна кількість на острові.

Наскільки важливим вважає кубинський уряд їхнє обмеження, засвідчив арешт у грудні 2009 р. Алена Гросса. Підрядник Американського міжнародного агентства розвитку відбуває 15-річний термін ув’язнення за звинуваченням у нелегальній допомозі кубинцям у встановленні інтернет-з’єднань.

«Впровадження широкосмугового формату – це потенційно гігантський крок вперед у розширення інернет-з’єднань. Та якщо воно здійснюватиметься за тими ж самими правилами контролю, підозри й відомчого доступу, ним цілком можна скористатися як ще одним регресивним механізмом», – вважає експерт із кубинських питань професор афроамериканських та іспанських досліджень міського університету Нью-Йорку Тед Генкен. Після зустрічі з незалежними кубинськими блогерами агенти служби державної безпеки затримали його і заявили, що він не повернеться більше на острів.

Реформа: багато слів, мало діла

Хоча кубинські керівники кажуть про економічні й політичні зміни, вони не виявили бажання відмовитися від придушення свободи слова. Восени 2010 року було оголошено план скорочення більш як півмільйона працівників державного сектору та збільшення кількості ліцензій для приватних підприємств. Згідно з повідомленнями преси, до березня 2011 року видано 171000 ліцензій для приватних бізнесових структур. Однак незалежні економісти заявили КЗЖ, що цю спробу душать висока платня за їхнє отримання та брак сировини.

У квітні відбулася перша з часів заснування 1965 р. компартії Куби зміна керівництва: на з’їзді Рауль Кастро офіційно став замість брата Фіделя біля партійного керма. Він також оголосив про обмеження терміну перебування при владі партійних функціонерів.

У березні на Кубі звільнили останніх із-поміж 29 журналістів, ув’язнених під час погрому періоду «чорної» весни, коли уряд гуртом арештував десятки дисидентів і виніс їм тюремні вироки терміном до 27 років. Після звільнення в’язнів за посередництва іспанських дипломатів відбулися переговори між кубинським урядом і католицькою церквою. Та за свободу довелося заплатити високу ціну. Більшість звільнених журналістів разом із родинами змушені були залишити батьківщину і переселитися в Іспанію, зіткнувшись там із економічними та професійними викликами. Трьох журналістів, які відмовилися стати вигнанцями, звільнили умовно, їх можуть знову арештувати.

Кубинські журналісти та захисники прав людини вельми скептично ставляться до того, що економічні зміни на острові супроводжуватиме поліпшення стану свободи преси. Цей погляд підтверджує досвід незалежного репортера Данії Вірхен Гарсії, яка публікує свої повідомлення у власному блозі та на базованому в Майямі новинному сайті Cubanet.

«Мабуть, чи не щодва тижні вони погрожують мені, затримують, і тоді я відбуваю ніч у буцегарні, – розповіла Вірхен Гарсіа. – Я знаю кожний поліційний відділок у Гавані». За публікації про порушення прав людини та про нелюдські умови утримання в’язнів у тюрмах вона зазнала арештів, наклепницьких кампаній і фізичних нападів. Нещодавно їй докучала група школярів і вчителів, які вигукували біля її дому прокастрівські гасла й образи.

У телефонному інтерв’ю КЗЖ Вірхен Гарсіа розповіла: коли вона збиралася висвітлювати мітинг колишніх політв’язнів у Гавані, її арештували й доправили до поліційного відділку агенти служби державної безпеки. Там їй довелося пройти через важкі випробування. Поліціанти били її по обличчю, давали волю рукам. А тюремні охоронці оббризкували перцевим спреєм. Коли через шість годин Вірхен Гарсію звільнили, на її тілі були масивні синці, а від запалення довго боліли очі.

Та обертові двері на нижчому репресивному рівні – не те що тривалі терміни у буцегарнях. А загибель дисидента Хуана Вілфредо Сото змушує затамувати подих. Сото, члена Головної опозиційної коаліції та колишнього в’язня сумління, арештували два поліціанти, коли він відмовився залишити публічний парк. Як повідомляла незалежна кубинська преса, на нього одягли наручники, його били палицями. Сото звільнили з-під арешту, та через декілька днів він помер. Офіційні речники стверджували, що причиною стало «повне порушення функцій органів через захворювання на панкреатит». Незалежні журналісти та опозиційні групи сприйняли це твердження з недовірою. Міжнародні правозахисні організації й уряди звернулися до кубинської влади із закликом провести незалежне розслідування, однак Гавана публічно на це не зреагувала.

Серед ініціаторів проведення незалежного розслідування був Європарламент, що подає суперечливі імпульси по обидва боки Атлантики. Хоч у 2003–2008 рр. Євросоюз обмежував дипломатичні відносини та розвиток співпраці, після цього він розпочав політичний діалог із Гаваною, а Єврокомісія асигнувала багатомільйонну допомогу. Згідно з даними Європейської служби зовнішньополітичної діяльності, 2010 р. ЄС надав Кубі 20 мільйонів євро (близько 28,5 мільйона доларів США) на потреби продовольчої безпеки, поліпшення навколишнього середовища, професійних та академічних обмінів.

Однак щоб забезпечити у стосунках із Євросоюзом досягнення найбажанішої для Гавани мети, їй потрібно домогтися того, щоб ЄС відмовився від ухваленої ним 1996 р. Спільної позиції. Вона визначає, що передумовою встановлення повномасштабних відносин із Кубою має стати прогрес Гавани у сфері людських прав і демократії. Відмова від Спільної позиції призвела б до нормалізації дипломатичних відносин, налагодження на тривалий період розвитку співпраці на твердій основі.

У лютому міністр закордонних справ Куби Бруно Родрігес зустрічався з верховним представником ЄС із закордонних справ та політики безпеки Кетрін Ештон. То була п’ята із серії започаткованих 2008 р. зустрічей, що мають на меті визначити майбутнє відносин між ЄС та Кубою. За повідомленнями міжнародної преси, Родрігес, підтверджуючи довгострокову позицію Гавани, заявив: відносини слід нормалізувати «без втручання у внутрішні справи держав». Непоступливість, яка міститься в цій заяві, не віщує нічого доброго ані людським правам, ані свободі преси на Кубі.

«Нині існує чимало перешкод на шляху нормалізації відносин», – сказала Сюзана Гратіус, експерт з політики ЄС щодо Латинської Америки Мадридського інституту зовнішньої політики (FRIDE). Серед них вона назвала «авторитарну сутність кубинського режиму, стан прав людини і політичних прав – сфери, де, попри недавні економічні реформи, не відбулося жодних змін». Щоб відмовитися від Спільної позиції, зазначила експерт, необхідний консенсус 27 держав – членів ЄС. Натомість із кубинської проблеми між ними існують розбіжності. Швеція, Польща, Німеччина та Чеська Республіка – через стан прав людини і з політичних міркувань – особливо жорстко налаштовані проти відмови від Спільної позиції.

«Бачимо одне й те ж: деякий прогрес, а після цього – знову регрес, – так охарактеризувала Гратіус становище на Кубі. – Гадаю, в кінцевому підсумку відбудеться рух у бік політичної відкритості. Та поки що бачимо відкати з порушеннями прав людини».

Рекомендації КЗЖ

Кубинському уряду:

- покласти край арештам, фізичному насильству, нагляду і наклепницьким кампаніям проти незалежних журналістів і блогерів;

- скасувати статтю 91 кримінального кодексу та закон 88 про захист національної незалежності та економіки Куби, положення якого уряд використовує для несправедливого ув’язнення незалежних журналістів і політичних дисидентів;

- як стороні, що підписала Міжнародний договір про громадянські та політичні права, повністю виконати зобов’язання, які дозволяють журналістам працювати вільно, не боячись репресій;

- усунути всі правничі бар’єри до приватного доступу в інтернет, дозволити блогерам встановлювати свої сайти у кубинських доменах;

- з появою швидкісного інтернету розширити доступ до нього широким колам населення, зокрема журналістам і блогерам;

- скасувати всі умови, на яких було звільнено журналістів, арештованих під час «чорної» весни. Анулювати положення про умовне звільнення журналістів, які нещодавно вийшли на волю і лишаються на Кубі. Дозволити журналістам, які опинилися у вигнанні, повернутися на острів без будь-яких попередніх умов.

Міжнародній спільноті:

- вважати кубинський уряд відповідальним за взяті ним на себе зобов’язання згідно з Міжнародний договором про громадянські та політичні права;

- спонукати Кубу переглянути судові процеси й домовленості стосовно дозволу на поїздки, забезпечивши їхню відповідність Міжнародному договору про громадянські та політичні права;

- спеціальному доповідачеві ООН зі свободи слова слід вимагати дозволу розслідувати й дати оцінку стану свободи преси й свободи слова на Кубі, підготувати доповідь із висновками та рекомендаціями.

Євросоюзу:

- чинити тиск на кубинський уряд, щоб він прислухався до заклику надати всім кубинцям право на свободу інформації та свободу слова, зокрема доступу до інтернету;

- спонукати кубинську владу скасувати умови, на яких було звільнено політв’язнів, щоб вони стали насправді вільними і не підлягали повторному позбавленню волі;

- оцінюючи Спільну позицію ЄС щодо Куби, пропагувати ідею, що майбутній діалог із кубинською владою має ґрунтуватися на суттєвому й конкретному поліпшенні становища. Йдеться про такі сфери, як здійснення підписаних Кубою міжнародних договорів про права людини, надання всім кубинцям права на свободу слова та доступу до інформації через усі медіа, зокрема через інтернет;

- створити через Євросоюз сприятливе середовище для звільнених із тюрем кубинських дисидентів, які опинилися у вигнанні. Сприяти тому, щоб вони отримали доступ до фінансованих ЄС соціальних і тренінгових програм.

Організації американських держав (ОАД):

- Куба відклала розгляд питання про її повернення в Організацію американських держав. Натомість будь-яка її майбутня участь в ОАД має забезпечити дотримання нею принципів цієї організації, зокрема права на свободу слова та доступу до інформації. В разі, якщо Куба приєднається до ОАД, ця організація має забезпечити дотримання нею міжнародних стандартів свободи слова;

- всім державам – членам ОАД слід сприяти енергійним дебатам про порушення прав людини на Кубі, зокрема про обмеження доступу до інтернету;

- доповідачеві ОАД із питань свободи слова слід домагатися дозволу дати оцінку стану свободи преси та свободи слова на Кубі, підготувати доповідь із висновками та рекомендаціями.

Спільноті технологів і блогерів:

- підтримувати й надалі кубинських блогерів, публікуючи їхні матеріали та підключаючись до їхніх блогів;

- компанії, які постачають Кубі технологічні мережі, мають гарантувати, що їх не буде використано для обмеження свободи слова. Їм слід дотримуватися принципів, сформульованих у Глобальній ініціативі зі стандартизації мереж і спрямованих на те, щоб забезпечити дотримання технологічними компаніями міжнародних стандартів свободи слова;

- підтримувати популярні на Кубі заявки на соціальні медіа.

Уряду США:

- згідно з директивою, оприлюдненою в квітні 2009 р. президентом Бараком Обамою, адміністрації та Конгресу США слід дозволити американським компаніям, які дотримуються принципів Глобальної ініціативи зі стандартизації мереж, надавати кубинцям електронну цифрову та мережеву підтримку. Ця директива має на меті збільшити вільний потік інформації для кубинського народу, розширити зв’язки у сфері комунікацій між Сполученими Штатами та Кубою;

- дозволити американським компаніям встановлювати волокнисто-оптичні кабельні та супутникові телекомунікаційні потужності, що зв’язують Сполучені Штати й Кубу;

- заохочувати діяльність компаній у сфері технологій та соціальних мереж, спрямовану на впровадження на Кубі інтернет-чатів, як це дозволяє американське регулювання;

- забезпечити відкритість і прозорість політики США, що має на меті підтримку дисидентів.

Переклад Аркадія Сидорука