Туреччину заполонили медіа. Газетні розкладки у Стамбулі завалені приблизно 35 щоденними газетами будь-якого формату і політичного кольору. Ефір заповнений телеканалами, а охоплення інтернетом не відстає від економіки, що розвивається китайськими темпами. Однак кількість не відповідає якості. А розмаїття заголовків не означає, що в країні, яка прагне приєднатися до Євросоюзу, процвітає розмаїття і свобода слова.

Військові, можливо, й повернулися до казарм та разом із «кемалістськими» ультранаціоналістами й світськими союзниками, відомими як «держава в державі», вони ще спроможні залякувати критично мислячих журналістів і порушувати проти них судові справи.

Під час десятирічного перебування при владі поміркований ісламістський уряд, очолюваний прем'єр-міністром Реджепом Таїпом Ердоганом, підрізав політичні крильця армії. Нині репортери можуть критикувати генералів і вільніше, хоч усе ще обачливо, писати про пригнічену курдську меншість. Та впродовж останніх чотирьох років Ердоган і його Партія справедливості та розвитку (ПСР) удалася до націоналістичної тактики. Вона використовує нечітко сформульовані закони про дифамацію не тільки проти лівацьких і курдських журналістів, а й проти критиків уряду з інформаційного мейнстріму.

У лабетах між цими двома силами опинилися новинні медіа, які через структуру власності стають жертвою політичного тиску. Більшістю газет і телевізійних станцій володіють конгломерати, які через бізнесові інтереси – державні контракти, будівництво, фінанси, туризм остерігаються заохочувати серйозні репортерські розслідування діяльності впливових осіб та інституцій.

На основі інтерв'ю з майже 20 журналістами, видавцями, викладачами університетів, науковцями різних політичних поглядів можна зробити висновок: незважаючи на прогрес, досягнутий у Туреччині після чорних днів військового правління, загроза свободі преси посилюється. Звідки вона йде – це питання, яке жваво обговорюється, особливо у середовищі медійної еліти Стамбула, глибоко розмежованої за політичними симпатіями.

«Торік становище у Туреччині поліпшилося, - сказав Саліх Мемекан, президент Медіа-асоціації – тренінгової групи з журналістики і свободи преси, що об'єднує близько 24 органів преси, серед яких є й прихильники правлячої ПСР. – Нині ми живемо у демілітаризованому суспільстві, в якому медіа стали різноманітнішими».

«Упродовж останніх 10 років становище змінилося. Тепер я можу писати про курдів, однак не можу писати про Ердогана», - невдоволено відзначив Ферай Тінч, президент Платформи за свободу для журналістів, до якої належать 14 медіаорганізацій і профспілок.

Курдські репортери, звісно, скаржаться на те, що й досі не мають змоги працювати вільно, незалежно від того, яке політичне угрупування перебуває при владі.

До минулого року Захід переважно нехтував антимедійною риторикою Ердогана, яка посилювалася. Вашингтон вважав, що мусульманський союзник НАТО помірковано впливає на неспокійний Близький Схід. Європа вітала початок у Туреччині політичної та економічної реформи після того як 2005 року Анкара вступила в переговори про приєднання до Євросоюзу.

Однак арешт двох провідних репортерів, які займалися розслідуваннями ‑ Ахмеда Шіка та Недіма Шенера, ‑ збурив хвилі за межами Босфору.

3 березня антитерористична поліція у Стамбулі здійснила обшук у помешканнях близько 12 журналістів, письменників і викладачів університетів. Було конфісковано нотатки, комп'ютери та неопублікований рукопис книги Шіка «Армія Імама» про близький до ПСР ісламський рух Гюлен.

Прокурор Зекерія Ез заявив, що журналістів затримали не через їхню професійну діяльність, а на основі речових доказів, які неможливо оприлюднювати через конфіденційність розслідування. Йдеться про таємну змову «Ергенекона» (потужної коаліції високопоставлених військових, представників інших силових структур, правничої ієрархії тощо. – ТК), які нібито готували націоналістичний військовий заколот із метою повалення уряду, вперше викритий 2007 року.

«Сьогодні, особливо після арешту Шіка і Шенера, щоби критикувати уряд, потрібно бути по-справжньому мужнім», - сказав журналіст Ертугрул Мавіоглу, причетний до написання книги Шіка про «Ергенекон». Він відкинув звинувачення у причетності обох до таємної змови. За його словами, «вони займалися тільки репортерською роботою».

Шік, який співпрацює з часописом Nokta, присв'ятив своє професійне життя розслідуванню тіньової мережі військових та ультранаціоналістичних бюрократів, відомих як прихильників «держави в державі». Ердоган порівнював його книгу з бомбою, що вибухнула.

Шенер, репортер щоденної газети Milliyet, торік отримав нагороду Міжнародного інституту преси «Герой за свободу преси у світі» за книгу про вбивство турецького журналіста вірменського походження Гранта Дінка.

Обидва перебували під вартою, відколи їх арештували за нечітко сформульованим звинуваченням «У належності до підозрюваної у тероризмі організації «Ергенекон». Однак докладно про це не повідомили ані адвокатів, ані родини звинувачених. Усе, що відомо у цій справі, опубліковано у пресі завдяки витокам інформації.

Багато незалежних журналістів визнають, що на початку розслідування діяльності «Ергенекону» було спрямовано на розкриття змови проти ПСР. Відтоді минуло чотири роки, було здійснено близько 500 арештів. Розслідування втратило свою цілеспрямованість, і нині його розцінюють як зброю правлячої партії проти критично мислячих журналістів. З 2009 року влада розслідувала й іншу змову – «Ковальский молот», що нібито мала на меті скинути уряд.

Скільки журналістів опинилося за гратами у Туреччині відколи розпочалися арешти, визначити важко. Щоби з'ясувати ситуацію, КЗЖ звернувся за роз'ясненнями до міністра юстиції. Деякі організації турецьких журналістів називають число понад шістдесят. У такому разі Туреччина світовий лідер за числом ув’язнених репортерів, випереджаючи Китай та Іран. Цифра включає багатьох курдських журналістів, які, за твердженням влади, потрапили до тюрем через політичну активність. Незалежна комунікаційна мережа Bianet у березні цього року називала іншу цифру - п’ять журналістів, ув'язнених безпосередньо за професійну діяльність.

«Уряд проводить вельми успішну піар-кампанію, стверджуючи, що він здійснює політику сприяння демократії, - сказав Мавіоглу. – Натомість Шік довів, що це неправда».

Незалежні турецькі журналісти завжди обачливо висвітлювали теми національної безпеки та забороненої Курдської робітничої партії (КРП). Однак через розслідування діяльності «Ергенекону» та реакції на нього «кемалістів» репортери опинилися під сильним тиском.

«Усі журналісти вживають запобіжних заходів, - констатував Ісмаїл Сеймаз, репортер ліберальної щоденної газети Radikal. – Вони стараються менше говорити телефоном, переформатовувати комп'ютери, чистити файли та вилучати дані, що наражають їх на ризик». «Телефони багатьох журналістів підслуховують», - згоджується президент  Платформи свободи для журналістів Ферай Тінч.

Репортери, які стоять на протилежних політичних позиціях, однаково зазнають судових переслідувань.

«Медіа розкололися на про- та антиурядові, - сказала журналістка Надіра Матер із газети Bianet, яка висвітлює тему свободи преси і прав людини. – Поліція влаштовує витік інформації (про «Ергенекон». – Авт.), а потім порушує судові справи проти журналістів за її публікацію. Так точиться боротьба за владу».

Щоб остудити репортерів, які «сунуть носа не в свої справи», у розпорядженні уряду цілий арсенал законів про пресу та дифамацію і законодавство з національної безпеки. Ті ж самі закони доступні суддям-«кемалістам», які чіпляються за впливові позиції у правничій сфері.

За оцінками журналістських організацій, нині порушено від 4000 до 5000 справ проти репортерів усіх політичних відтінків. Майже кожен журналіст, в якого я брав інтерв'ю, отримував судові повістки, пов'язані з його професійною діяльністю.

Хамім Бушра Ердал висвітлює розслідування справ «Ергенекона» та «Ковальського молота» у поміркованому щоденному виданні Zaman, близькому до партії Гюлем. «У зв'язку з цим проти мене було порушено близько 75 судових справ, - розповіла вона. – Чимало з них за статтею 285 Кримінального кодексу (оприлюднення конфіденційного судового розслідування) та за статтею 288 (спроби вплинути на хід судового процесу). Обвинувачення вимагало винести вироки від чотирьох із половиною до 15 років». Та якби мені й винесли вирок, відзначає вона, тюремні терміни у подібних справах проти журналістів тимчасово обмежені п’ятьма роками. Репортери мають відбути його плюс до цього ще й будь-який інший термін, якщо вони «впродовж цього часу» знову вчинять злочин.

«Це прояв боротьби за владу у вищій правничій ієрархії між прихильниками «держави в державі» та урядом», ‑ додала журналістка.

«Усе це спрямоване на залякування», ‑ сказав Сеймаз, проти якого було порушено 11 судових справ. Журналісти мусять наймати адвокатів і з'являтися на безперервні судові засідання. «Тож може забракнути мужності писати ризиковані сторі», ‑ пояснив він.

Репортери жартують: вони не можуть критикувати ані Ататюрка, ані Мухаммеда, зате на журналістів провідних видань тиснуть фінансово й політично. Власність медіа зосереджена у руках небагатьох. Деякі журналісти скаржаться, що у провідних газетах і на новинних телеканалах забагато авторських поглядів та замало репортерства.

«Малі газети зачіпають уряд, однак великі видання його не критикують», ‑ сказав Тінч.

«ПСР змінила становище, нині пресу контролює уряд, ‑ заявив Рушен Чакір, журналіст із NTV та колумніст  щоденної газети Vatan. – Вони нав'язують медіа свій порядок денний. Якщо власник видання намагається чинити опір, його карають, особливо податками».

Чакір мав на увазі 2,5 мільярда доларів несплачених податків і штрафних санкцій, які уряд вимагав 2009 року від найбільшого в Туреччині холдингу Doğan (крім медіа, його бізнесові інтереси поширюються на промисловість, торгівлю, страхування, туризм. – ТК). Відтоді в межах досягнутої домовленості він продав декілька видань.

Наслідком тиску зусібіч стала відсутність у багатьох великих медіа журналістських розслідувань, самоцензура, недостатнє висвітлення таких сфер як фінанси, енергетика та навколишнє середовище.

Іншою великою прогалиною у багатьох турецькомовних медіа було й лишається висвітлення курдської проблеми. Частково її широкого показу не допускають антитерористичні закони. Курдські журналісти вельми активні на півдні й на південному сході країни, де проживає більшість курдського населення. Однак вони скаржаться на постійні напади, арешти агентами безпеки та політично вмотивовані судові переслідування.

Уряд ПСР зробив щодо курдів деякі миротворчі жести, зокрема, дозволив ширше використовувати національну мову у сферах освіти й медіа. Та курдських журналістів облягли обмеження. Щоправда, їх уже не вбивають, як це було у 1990-х роках, однак влада й досі закриває національні новинні медіа, а їхніх співробітників арештовують.

«Перш ніж по вас стрілятимуть, вам заткнуть рота», ‑ сказав Рамазан Пелегез, координатор курдського інформаційного агентства Dicle у Стамбулі. За його словами, репортерів і фоторепортерів, які висвітлюють демонстрації протесту у курдському регіоні, часто затримують. Їм відмовляють у доступі до інформації та до офіційних представників уряду і служб безпеки.

Найбільше невдоволення викликає використання антитерористичних законів, що має на меті змусити курдську пресу замовкнути. «Вони зробили з журналістів кримінальних злочинців, - сказала співредактор прокурдської щоденної газети Özgür Gündem Ерен Кескін. – Що б ви не писали, вони однак усе перекрутять і представлять як «пропаганду терористичної організації, образу військових чи підбурювання до ненависті».

За іронією долі чим більше ПСР консолідує владу, тим більше вона плямує свій імідж серед демократичних країн Заходу бажанням приєднатися до придушення свободи преси. Ердоган популярний серед населення, вдоволеного підвищенням життєвого рівня. На парламентських виборах його партія втретє отримала більше ніж 50% голосів. Це увінчало її перемогу на конституційному референдумі, що відбувся півроку тому.

Прихильники Туреччини в Європейському Союзі сподівалися, що ця підтримка прискорить процес її приєднання. Однак країна фігурує як порушниця свободи преси у критичній доповіді комісара ПАРЄ із прав людини Томаса Гаммарберга.

«З погляду свободи слова і прав людини нині в Туреччині при владі авторитарний, тоталітарний уряд», ‑ заявила професор масових комунікацій Стамбульського університету Білджі Есра Арсан. Але, схоже, що людей це не турбує, нарікає вона, бо «нині економіка на піднесенні».

Автор Роберт Магоні, заступник директора Комітету захисту журналістів (CPJ)

Переклад Аркадія СИДОРУКА