Троль за ґратами

00:00,
19 Вересня 2011
2163

Троль за ґратами

00:00,
19 Вересня 2011
2163
Троль за ґратами
Відповідальність за хамство й жорстокість у мережі стає реальністю. 25-річного британця засуджено до позбавлення волі за знущання з пам’яті загиблих підлітків у Facebook.

Явище інтернет-тролінгу базується, перш за все, на традиційному для інтернету відчутті безкарності. Яке, у свою чергу, походить від віри в окремішність так званого віртуального світу від реального, того, де за свої слова та вчинки доводиться відповідати. Днями британський суд забив іще один цвях у віко труни цього міфу. Двадцятип’ятирічний соціопат Шон Даффі, що знущався з загиблих підлітків у «віртуальній» соцмережі, вісімнадцять тижнів спатиме на реальних нарах.

 

«Я заснула на рейках, ги-ги», – написав Даффі на сторінці пам’яті (tribute page) п’ятнадцятирічної Наташі МакБрайд наступного дня по тому, як дівчина кинулася під поїзд. За кілька днів насмішник створив і виклав на Youtube знущальне відео «Таша-паровоз» (Tasha the Tank Engine), наклавши обличчя загиблої дівчини на зображення локомотива.

 

Цю жорстокість можна було б пояснити глибокою особистою образою на дівчину, що не зникла навіть після її смерті. Та насправді безробітний алкоголік Шон Даффі (фото) не був знайомий ані з Наташею, ані з іншими жертвами своїх знущань. Він просто розважався у власний збочений спосіб. Любов до гумору в Даффі спадкова: згідно з Daily Mail, його батько був колись сценаристом гумористичних шоу на радіо BBC. Ось тільки від Шонових жартів нікому не було смішно.

 

«Ви завдали невимовного болю друзям і рідним, які вже й без того страждали, – сказав йому мировий суддя Пол Воррен, оголошуючи вирок. – Шкода настільки серйозна, що справедливою карою буде тільки позбавлення волі». Він наголосив, що цей випадок є прикладом шкоди, яка може бути завдана за допомогою соціальних мереж.

 

Даффі заборонено користуватися соціальними мережами й сервісами, зокрема Facebook, Twitter, Youtube, MySpace і Bebo, протягом п’яти років. Він зобов’язаний повідомляти поліцію в разі, якщо придбає новий телефон із доступом до інтернету.

 

Засуджений з дитинства страждав на синдром Аспергера, м’яку форму аутизму, що значною мірою обмежує можливості соціальної комунікації. Першим підлітком, чия смерть стала приводом для жорстоких розваг Шона Даффі, стала шістнадцятирічна Гейлі Бейтс, що загинула в автокатастрофі у вересні 2010 року. Даффі познущався з її фото, а також написав низку знущальних коментарів, висміюючи загиблу дівчину. Нині на сторінці пам’яті Гейлі з’явилося повідомлення про те, що троля не минула справедлива відплата.

 

Наступною була чотирнадцятирічна Лорен Дрю, що померла від нападу епілепсії. Даффі створював знущальні колажі та відеоролики, де зображав дівчину мертвою. За нею – Наташа МакБрайд, зацькована до самогубства однокласницями та анонімними погрозами в соціальних мережах. Даффі не лише створив фальшиву сторінку пам’яті Наташі, але й залучив до паплюження пам’яті дівчини інших тролів. І остання жертва – чотирнадцятирічний Джордан Купер, якого було зарізано. Даффі створив групу в Facebook під назвою «Джордан шматочками» із закривавленим ножем на юзерпіку.

 

Адвокат Шона Даффі наполягала на тому, що його психічний розлад не дозволяв йому усвідомити вплив подібних знущань на рідних і близьких жертв. До того ж, за словами захисника, він сам був жертвою цькування у школі й на роботі, жив відлюдно й не мав друзів. На тому, що хлопець не розумів, що робить, а просто прагнув уваги, наголошує й батько Шона.

 

Одначе це не пом’якшило провини троля в очах постраждалих. «Він ненормальний, що завдає іншим щонайбільших страждань задля власної втіхи, – цитує The Guardian батька Наташі, Ендрю МакБрайда. – Думаю, він дуже самотня людина, що відчайдушно намагається привернути до себе увагу, вдаючись при цьому до найгидотніших способів. Мені його певною мірою шкода, йому треба лікуватися. Сподіваюся, цей вирок покаже іншим тролям, що анонімність їх не врятує – їх упіймають і притягнуть до відповідальності, якщо вони й далі гратимуть у свої підлі ігри».

 

Батька Лорен Дрю найбільше вражає те, що Даффі, завдаючи таких величезних страждань багатьом людям, «ховається за комп’ютером і нічого не відчуває». Він закликав адміністрацію соціальних мереж відповідальніше ставитися до того, що відбувається на їхніх сторінках: «Інтернет – чудова річ, якщо використовувати його за призначенням. Але ви бачите, до чого доводить його використання з хибною метою. Діти зараз живуть у Facebook, і вони дуже вразливі».

 

Адміністрація Facebook, зі свого боку, запевнила, що тролінгу в соцмережі не місце – облікові записи тролів будуть нещадно блокуватися. Для мережі, що прагне замінити традиційну анонімно-роздовбайську культуру інтернету новою, заснованою на позитивній взаємодії та повній прозорості (інакше кажучи, сприятливою для витрачання грошей), «нестатутні стосунки» між користувачами є серйозною перешкодою.

 

Британець-аутист не був першим засудженим за мову ворожнечі (hate speech) в інтернеті: такі справи вже розглядалися судами кількох країн, зокрема Австралії та США, але покарання було відносно нетяжким. Якщо справа Даффі стане прецедентом, професійним тролям у провідних соцмережах може стати так само незатишно, як терористам, аферистам і кібер-шантажистам. Не лише Facebook, але й інші мережі завжди готові поділитися приватною інформацією користувачів на вимогу суду, а правоохоронні органи західних держав сповнені рішучості стерти межу між «віртуальним» і реальним світами в усьому, що стосується їхньої компетенції. Британська поліція обіцяє відстежувати тролів на кшталт Даффі й також нагадує, що тролям не сховатися. Та чи є суд, штраф, тюрма і заборона «писати й малювати» в соцмережах вирішенням проблеми онлайн-тролінгу?

 

Вирок у справі Шона Даффі змушує нас знову замислитися над витоками та причинами явища тролінгу, пише автор The Guardian Мартин Белем. У своїй жорстокості Даффі зайшов занадто далеко порівняно з пересічним інтернет-тролем: його поведінка радше нагадує про маніяків, що розсилають конверти з бомбами та білим порошком. Та чи не дійде до того, що каратимуть за криве слово в онлайн-дискусії?

 

Зародження тролінгу, на відміну від спаму, не було задокументовано, але витоки цього явища сягають 70-х років ХХ століття. У мережах поєднаних модемами комп’ютерів, що передували всесвітньому павутинню, були персонажі, які цілеспрямовано псували атмосферу онлайн-спільноти чи то провокаційними дописами, чи то агресією, чи гіперактивністю. За три з половиною десятиліття без свого троля не обходиться, напевно, жодна більш чи менш чисельна інтернет-спільнота, а там, де модерація відсутня або занадто м’яка, плоди життєдіяльності різновекторних тролів можуть повністю замінити собою конструктивну дискусію.

 

То що ж мотивує троля? Палке бажання уваги? Те саме, що змушує дітей дошкуляти невинним людям жартівливими телефонними дзвінками? Невлаштованість у реальному житті? Чи звичайне поєднання нудьги і надміру пива серед ночі? Часто визначальним чинником, що спонукає людей поводитись у такий спосіб, називають анонімність. Тролінг зазвичай не загрожує негативними наслідками, а небезпека бути притягнутим до відповідальності в реалі прямує до нуля. Або, принаймні, так було дотепер.

 

Впоратися з тролінгом адміністративними методами заважає невизначеність цього поняття. Де межа між тролінгом і пасіонарною поведінкою в дискусії? Відомо, що на багатьох дискусійних майданчиках «тролем» поспішають обізвати кожного, хто дозволяє собі не погодитися з генеральною лінією. Та й тролі зовсім не завжди виявляються тими монстрами чи покидьками, якими ми їх уявляємо. Белем розповідає історію про журналістку Тhe Birmingham Post Джоанну Ґірі, яка записала інтерв’ю з відомим тролем, що здавна тероризував сайт видання. «Із певною тривогою я запросила його до нашої редакції, – розповідає журналістка. – Чоловік, із яким я познайомилась, абсолютно не відповідав моїм очікуванням. Увічливий, ерудований, небайдужий та глибоко обізнаний на всьому, що відбувається у місті. Але в інтернеті його заступав той образ, який він змальовував для інших».

 

Шукаючи витоків тролінгу, журналістка Вітні Філіпс із Index on Censorship запросила до розмови іншого фахового троля, американця, що пише під ніком Paulie Socash. Він розповів, що прийшов до тролінгу в процесі віртуальних політичних дискусій у 2002 році, пов’язаних переважно з терактами 11 вересня та подальшим вторгненням США в Афганістан. «Я вже фігурував на деяких форумах під власним ім’ям або ніком. Але вирішив створити кількох віртуалів, щоб діставати занадто завзятих дописувачів, що мене дратували – палких викривачів “правди” про 11 вересня і борців за мир. Інакше кажучи, тих людей, із якими я, може, й посперечався би всерйоз, але без жодних шансів їх у чомусь переконати. Було ефективніше й веселіше доводити їх до сказу та розбивати вщент їхні аргументи», – розповідає троль-ветеран. Уживаючись у нову роль, він запозичив дещо з арсеналу інших тролів, які вже діяли на цих форумах, «одначе тоді між нами не було жодних нарад або взаємної координації, на відміну від теперішніх часів».

 

Добираючи місця, теми та жертв тролінгу, Paulie орієнтується на дискусії, що викликають якомога більший і триваліший інтерес у якнайбільшої кількості учасників. «Я тролю на певну тему, доки вона не втрачає актуальності й не перестає бути цікавою, або доки модератори остаточно не знищать усі мої дописи та заблокують усіх моїх віртуалів», – розповідає він. У його розумінні тролі – це свого роду орден, члени якого відзначаються постійністю та серйозним ставленням до своєї анонімності. Хоча з часом багато хто з тролів облишає це заняття, поступово розкриває свою реальну ідентичність й інтегрується до спільноти, якій раніше дошкуляв.

 

«Прихована філософська мета тролінгу, – розмірковує Paulie, – полягає в тому, щоб розвіяти ідеалістичні уявлення людей про інтернет як їхню власну затишну місцину, де можна компенсувати брак спілкування в реальному житті… Особисто я хотів би, щоб люди трохи стримувались із висловленням своїх думок і емоцій в інтернеті». Водночас він визнає, що тролі теж «відриваються» в онлайні, роблячи те, що практично неможливо було б практикувати в реалі.

 

На думку Paulie Socash, тролі виконують корисну санітарну функцію. Анонімний тролінг може діяти як перевірка на якість думок і суджень: «Люди, що кажуть дурниці в інтернеті, звісно, мають на це право, але тролі кидають їм виклик і змушують обстоювати свою позицію». Також він називає тролів захисниками свободи слова у мережі.

 

Хоча на той час, коли Paulie давав інтерв’ю, вироку у справі Шона Даффі ще не було, він висловився також і щодо тролінгу на сторінках пам’яті в соцмережах: «Люди шоковані тим, що хтось може бути настільки підлим – казати неприємні речі про померлих дітей їхнім рідним і близьким… Але сторінки пам’яті в соцмережах – це точно не місце для родинної скорботи (рідні й близькі мають сумувати, зібравшись разом у реалі, як нормальні люди). Це пристановища для “скорботних туристів” – людей, які замінюють реальні почуття та емоції їхньою демонстрацією в онлайні. Більшість сторінок пам’яті створені не членами родини чи друзями, а сторонніми людьми, які хочуть показати, як вони переймаються смертю незнайомої людини. Звісно, є винятки». На думку фахового троля, рідні й близькі повинні вивчати й застосовувати технологічні можливості обмеження тролінгу, які дає їм Facebook чи інтернет загалом. Адже їхня необізнаність – це саме те, що провокує тролів на агресію.

 

І взагалі, зі слів Paulie Socash, люди переважно самі винні в тому, що стають жертвами тролінгу. «Це смішно – говорити, що людина потрапляє до пастки, стаючи об’єктом тролінгу. Ви добровільно берете участь у публічній дискусії і можете залишити її, натиснувши лише одну кнопку! Якщо хтось нечемно поводиться з вами в онлайні, ви можете ігнорувати, розфрендити, заблокувати, пожалітися на нього або дати йому здачі. На відміну від реального життя, де вас можуть побити дорогою на автобусну зупинку, ви в будь-який момент вільні натиснути на кнопку виходу. Не менш смішним є твердження, що діти занадто наївні, аби протистояти тролям: коли так, куди дивляться їхні батьки, дозволяючи їм спілкуватися в інтернеті?» – каже він.

 

Звісно, це всього лише думка троля, одного з тисяч злих анонімів, що роблять інтернет менш комфортним для пересічного користувача. Та вона засвідчує, що тролінг – непросте явище, яке неможливо ані пояснити двома словами, ані подолати за допомогою одних лише штрафів і тюрем.

 

За матеріалами The Guardian, The Daily Mail, Telegraph.co.uk, BBC, Social Times, Index of Censorship

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Mail Online
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду