Десять років тому, 18 вересня 2001 року, погляди всього світу ще були звернені до Нью-Йорка, який став за тиждень до цього об’єктом руйнівних нападів «Аль-Каїди». Еритрейський уряд в Асмарі скористався з ситуації, щоб розпочати брутальну поліційну чистку.

«В умовах байдужості міжнародної спільноти декількох міністрів, колишніх генералів і всіх редакторів газет упродовж тижня кинули до буцегарень, – сказав генеральний секретар Репортерів без кордонів (RSF) Жан-Франсуа Жюльяр. – Усі приватні видання закрито. Країна вступила в добу терору, з якого їй ще потрібно виплутатися. Через десять років ніхто не в змозі нехтувати, як раніше, брутальністю еритрейського режиму.

Упродовж минулого десятиліття міжнародна спільнота ніколи не розуміла масштабів трагедії, яку переживав еритрейський народ в умовах повної відсутності свободи слова, постійного нагляду над журналістами, переслідування родин, примусових зникнень і таємних утримань під арештом у нелюдських умовах.

Санкції, які Рада Безпеки ООН, зрештою, ухвалила 2009 року, вочевидь не були застосовані, деякі вищі еритрейські посадовці відразу відвідали Європу. Тим не менш диктатор Еритреї Ісаяс Афеворкі не менш небезпечний і жорстокий, ніж Муаммар Каддафі та Башар Асад».

Протягом останніх чотирьох років поспіль Еритрея посідала останнє місце за показником міжнародної свободи преси RSF. Нині більше 30 журналістів утримують у цій країні у в’язницях. Це друга найбільша в світі після Китаю тюрма для медіа.

Згідно з інформацією, отриманою RSF, цього року було арештовано, щонайменше, четверо журналістів. Вони приєдналися до тих, кого кинули за ґрати з 2001 року і хто й досі потерпає у тюремних таборах.

Серед останніх арештантів – троє радіожурналістів: Небіел Ідріс, Ахмед Усман і Мохамед Осман. Їх арештували у лютому. Четвертий – Тесфалідет (Топо) Мебрахту, славетний спортивний журналіст із державного радіостанції Dimtsi Hafash та з державної телевізійної станції Eri-TV. Його арештували наприкінці березня. Вважають, що нині він перебуває поблизу столиці – або в центрі для інтернованих осіб Май Срва, або ж у військовій тюрмі Аді Абейто. Родині не дозволяють його відвідувати.

Щоб уникнути вкрай гнітючої атмосфери у державних медіа, де за кожним пильно стежать і нікому не дозволяють вільно висловлювати думки, еритрейські журналісти часто тікають із країни чи, принаймні, намагаються це робити. Декому це вдавалося, та інших ловили й арештовували. Така доля спіткала Еоба Кессете, якого вдруге арештували влітку 2010 року, коли він знову спробував утекти.

Прикордонники отримали наказ без попередження стріляти в кожного, хто намагається нелегально перейти кордон. Журналіста Паулоса Кідане пристрелили 2007 року, коли він намагався проникнути в Судан. На тих, кому це вдається, очікує небезпечне існування, а іноді трагічна доля. Лідія Менгестеаб, яка до втечі в Судан, а згодом до Лівії працювала на Dimtsi Hafash та Eri-TV, загинула разом із багатьма іншими емігрантами, намагаючись переплисти у човні Середземне море.

У 10-ту річницю репресивних облав на журналістів і закриття всіх приватних друкованих медіа «Репортери без кордонів» починають міжнародну рекламну кампанію про Еритрею англійською, французькою, іспанською, німецькою, шведською, італійською мовами та мовою тигринья. Клікніть тут і тут, щоб завантажити постери. З’явиться також оновлений список журналістів, ув’язнених в Еритреї.

Нині за ґратами в еритрейських тюрмах перебувають такі журналісти: Амануел Асрат, Маттеос Габтеат, Темесген Гебрейєсус, Сейюм Тсегайє (лауреат премії «Репортерів без кордонів» за 2007 рік), Давіт Габтеміхаел, Давіт Айсек, Хамід Мохамед Саїд, Салех аль-Джехаірі, Даніел Муссіе, Ібрагім Абделла, Еоб Нетсераб, Айсек Абрахгам, Мулубрхан Хабтегебріел, Гірмай Абрахам, Нега Вольдегеоргіс, Берекет Місгіна, Йіргалем Фіссеха Мебрахту, Басіліос Земо, Сенаїт Хабту, Мелес Негуссе Кіфле, Мохаммед Саїд Мохаммед, Бініам Гірмай, Есмаїл Абдель-Кадер, Арая Дефош, Мохаммед Дафла, Сімон Еліас, Йємане Гагос, Стіфанос (ім’я батька невідоме), Веді Ітай, Саїд Абдулхай, Еоб Кассете, Небіел Едріс, Ахмед Усман, Мохамед Осман, Тесфалідет Мебрахту і двоє журналістів, імена яких невідомі.

Чотирьох журналістів арештовано у вересні 2001 року, вони померли в ув’язнені. Це Медханіє Хайле, Юсуф Мохамед Алі, Саїд Абдулкадер та Фессехайє (Джошуа) Йоханнес.

Два інших журналісти зникли без вісти. Це Муса Сіла та Рахел (ім’я батька невідоме). Невідомо, чи їх арештовували, чи вони втекли з країни, чи загинули.

Підпиши петицію за звільнення журналістів, ув’язнених в Еритреї.

Давіт Ісаак – співзасновник нині закритої газети Setit – один із журналістів, заарештованих у вересні 2001 року. Хоча в нього подвійне шведсько-еритрейське громадянство, його тримають в ув’язненні протягом останніх десяти років без суду. Як і інших заарештованих разом із ним. Перед судом не постав жоден арештований журналіст.

У липні з ініціативи шведської секції RSF до верховного суду Еритреї було передано петицію Habeas Corpus за підписом двох європейських адвокатів та ще одного європейського юриста. Вона містить прохання, щоб Давіт Ісаак, користуючись послугами адвоката, постав перед судом. Петиція доводить, що, згідно з положеннями кримінального кодексу Еритреї та її міжнародними зобов’язаннями, незаконно тримати будь-кого у буцегарні, не висуваючи жодних формальних звинувачень.

Давіт Хабтеміхаел – теж один із журналістів, які десять років тому потрапили в облаву. Його арештували 21 вересня 2001-го й утримують у тюремному таборі в Ейраейро. Висловлюючи шану, RSF публікує особисті спогади одного з його друзів.

«Давіт Хабтеміхаел

Гарні спогади можуть викликати найгіркіші сльози й тривожні страхи.

Десь між квітнем 1999-го і вереснем 2001-го я провів багато щасливого, підбадьорливого і п’янкого часу в Асмарі – мальовничій столиці Єритреї разом із Давітом Хабтеміхаелем – редактором газети Meqaleh. Його головною турботою було благополуччя Еритреї та її народу, то була його пристрасть.

У той час багато хто був переконаний, що Еритрея стала у 1998–2000 роках жертвою кривавого вторгнення Ефіопії. Тож Давіт використав своє непересічне вміння і динамізм, щоб підтримувати еритрейців та їхню справу в газеті Meqaleh. До 2001 року з Ефіопією встановився неспокійний мир, в Еритреї було чимало миротворців ООН, відчувалася невпевненість, точилися суперечки про майбутнє країни. На їхньому вістрі були переважно члени уряду, і це відображалося на сторінках Meqaleh та інших незалежних видань.

Минуть роки – і президент Ісаяс зобразить цих журналістів і політиків як загрозу національній безпеці Еритреї. Та 2001 року журналістська робота Давіта була майже світською. Він просто фіксував і повідомляв, що відбувалося в його країні. Так, як репортери роблять це щодня майже в кожній країні. За винятком Еритреї.

У вересні 2001 року непомітно для зовнішнього світу, який мислив тоді категоріями терактів 11 вересня, вчинених тиждень тому, всі приватні газети в Еритреї було закрито, політиків-дисидентів і провідних журналістів арештовано. Я жив на відстані від Асмари, тому дізнався про те, що відбулося, із запізненням. А за десять років, які відтоді минули, діставати будь-яку інформацію стало ще важче.

З 21 вересня 2001 року жоден із друзів Давіта і ніхто з рідних не бачився з ним і не отримував про нього достовірних повідомлень. У листопаді 2006 року англійський пен-клуб повідомив про його смерть. Однак 2010 року колишній тюремний охоронець описав його як “в’язня №12”, закутого в кайдани в маленькій одиночній камері в Ейраейро, що в недоступному тюремному таборі на півночі Еритреї.

Я знаю, що не спроможний збагнути, що сталося в житті Давіта за останнє десятиліття, та не розумію безсердечного мовчання довкола його «зникнення». Коли леді Кіннок, яка вже давно опікується Еритреєю, стала членом британського уряду, мені спало на думку, що, нарешті, з’явилася владна людина, яка може щось зробити. Я попросив лорда Хілтона подати у письмовій формі запитання в палату лордів. Ось офіційна відповідь леді Кіннок: «У нас немає жодних даних за останні роки від будь-яких представництв пен-клубу чи RSF стосовно арештів, можливого зникнення чи смертей під арештом журналістів в Еритреї. Та ми отримали листи про переслідування християн і про порушення прав людини загалом» (20 липня 2009 року). Після того, як було порушено питання про арешт журналістів у жовтні 2009 року, навіть Amnesty International виявила дивну незацікавленість і пасивність. У січні 2010 року Amnesty Magazine опублікував мого листа, в якому я скаржився на відсутність пабліситі чи дій з її боку. Та її пасивність не минула.

Я був поганим і немічним другом Давіта, поховавши себе під велетенським муром апатії, яку світ змурував довкола маленької тюремної камери на півночі Еритреї. Та я все ще сподіваюся, що на його захист пролунають сильніші голоси.

Алекс Гамілтон».

Джерело RSF

Переклад Аркадія Сидорука