Centro Europa 7 проти Сільвіо Берлусконі
Італійська телевізійна станція (продакшн-центр телевізійних каналів. – ТК) доводить у Європейському суді з прав людини, що уряд має сплатити понад 2 мільярди євро за те, що не дозволив їй отримати на 11 років частоту. Правник Centro Europa 7 заявив суддям у Страсбурзі: санкції – єдиний спосіб притягнути до відповідальності італійський уряд, бо він порушив права телестанції попри отриману 1999 року ліцензію на мовлення.
Оттавіо Ґрандінетті, який представляє інтереси телестанції, висловив Міжнародному інституту преси (IPI) думку, що судді дослухалися до його аргументів, і сподівання на позитивне правниче рішення. Він вважає, що рішення буде ухвалено протягом чотирьох-шести місяців.
Правник послався на попереднє рішення Європейського суду стосовно того, що зволікання – це порушення законодавства Євросоюзу. При цьому Ґрандінетті заявив: «Ми сподіваємося, що ЄСПЛ допоможе нам отримати суму, яка нам належить. Вважаємо: єдине, що спроможний зрозуміти італійський уряд, – це осуд із виплатою пропорційної грошової суми. Ми побачили (в попередньому рішенні. – Прим. IPI) вияв високих принципів, однак без відповідної компенсації та санкцій від нього немає користі».
Правники від італійського уряду, згідно з повідомленнями, заявили суддям, що отримання Centro Europa 7 ліцензії не гарантувало надання частоти і що її можна було купити в іншої телекомпанії.
Монополія двох конкурентних медіакомпаній
Centro Europa 7 доводив ЄСПЛ, що дії італійського уряду, а також існування на італійському телевізійному ринку монополії двох конкурентних компаній є порушенням європейської конвенції прав людини. Італійська компанія громадського телебачення RAI перебуває під політичним впливом очолюваного нині Сільвіо Берлусконі уряду, а найбільшу в країні телевізійну компанію Mediaset, що з початку 80-х років посідала панівне становище в національному приватному телевізійному секторі, контролює родина Берлусконі.
1999 року влада надала Centro Europa 7 ліцензію на мовлення, санкціонувавши створення та використання нею телевізійної мережі, та згодом сповістила, що через відсутність вільних національних частот не може надати їй оперативної частоти. Причиною було названо те, що Mediaset не виконала ухвалений 1997 року закон про демонополізацію, який вимагав від неї поступитися однією з частот.
Конституційний суд Італії постановив 2002 року, що невиконання закону про дедлайн на передачу «надмірних частотних квот» було антиконституційним. Дедлайн встановили на 31 грудня 2003 року, та уряд Берлусконі ухвалив надзвичайне законодавство, відклавши передачу частот на невизначений час. Наступного року його уряд ухвалив «закон Ґаспарі», названий за прізвищем міністра комунікацій. Згідно з ним, дедлайн було подовжено до завершення переходу на цифрове мовлення у грудні 2012 року – термін, визначений Єврокомісією для всіх держав-членів ЄС.
2008 року Centro Europa 7 отримав оперативну частоту від Rai, а 2010-го, після того, як почався перехід на цифрове мовлення, започаткував трансляції на національному мультіплексі – слоті, який відповідає одному каналові в аналоговому мовленні та багатьом каналам у цифровому мовленні.
Судочинство про компенсацію
Раніше телестанція домагалася компенсації за зволікання, та 2004 року італійський суд відкинув її вимогу, постановивши, що вона має законне право «на очікування» частоти, а не на її негайне отримання. Пізніше європейський суд ухвалив рішення на користь телевізійної станції, однак постановив виплатити лише 1 мільйон євро компенсації.
Засновник телекомпанії Франческо ді Стефано під час зустрічі в Римі з делегацією IPI глузливо назвав цю суму «безглуздою», зважаючи на збитки, яких вони зазнали через зволікання.
Здійснивши у листопаді 2010 року місію свободи преси до Італії, делегація вирушила до Риму, щоб вивчити, з якими можливими викликами зіткнеться плюралізм у зв’язку з переходом на цифрове телебачення. Її увага була зосереджена на стурбованості монополізацією власності на медіа, політизацію телемережі RAI, процедурах акредитації журналістів та небезпеці висвітлення організованої злочинності. А окрім цього – на так званому законі про підслуховування телефонних розмов, що перебував у той час на розгляді парламенту.
Палата депутатів Італії схвалила в червні 2009 року проект цього закону, а через рік його модифікував Сенат. Однака у кінцевому підсумку через протести громадянського суспільства закон відклали у довгу шухляду.
Уряд характеризував його як захід, спрямований на захист приватного життя в країні з надмірними масштабами підслуховування телефонних розмов, в якій медіа, нехтуючи етичними міркуваннями, насолоджуються викриттям подробиць «підслушок» на початку розслідувань. Натомість прихильники свободи преси висловлювали стурбованість положеннями закону, що обмежують легітимне висвітлення розслідувань, особливо після низки політичних та корупційних скандалів і потенційних штрафів для видавців аж майже до півмільйона євро.
У заяві, оприлюдненій після місії-2010, IPI втішався тим, що виконання закону загальмовано. Та останніми тижнями уряд Берлусконі представив на розгляд Палати депутатів іншу версію закону.
Цей закон заборонив би висвітлювати певні судові слухання і змушував би протягом двох діб вносити поправки в контент повідомлень на сайтах у тому разі, якщо особи, про яких ідеться, висунуть претензії стосовно завданої їм шкоди чи виявленої упередженості. Висновок безстороннього судді при цьому не вимагається.
«Репортери без кордонів» повідомили, що Палата депутатів внесла минулого тижня поправку, вилучивши з числа тих, хто підлягатиме цій правничій вимозі, блогерів. Очікується, що голосування по законопроекту відбудеться наступного тижня.
Поправку було ухвалено після критичних зауважень, висловлених представницею ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Дунею Міятович, і тимчасового закриття «Вікіпедією сайту італійською мовою. Раніше на сайті було вміщено повідомлення про те, що закон порушує «нейтральність, свободу та можливості перевірки контенту», тому сайт, можливо, слід закрити назавжди, якщо в закон не буде внесено поправок.
Берлусконі заявив: закон необхідний для того, щоб захистити права приватних громадян. Критики натомість звинуватили уряд у намаганнях приховати його секс-скандали. Використання «прослушок» дуже поширене в Італії. Тож журналісти, які займаються розслідуваннями, часто покладаються на «витоки» інформації, а це бентежить Берлусконі та інших.
У доповіді, оприлюдненій після здійсненої 2010 року місії в Італію, зазначалося, що в цій країні, населення якої, згідно з даними ООН, становить трохи більш як 60 мільйонів, щороку видають понад 100 тисяч дозволів на прослуховування телефонів. На противагу цьому у Сполучених Штатах, населення яких перевищує 312 мільйонів, щороку видають лише 1700 дозволів.
Автор Стівен М. Елліс, Міжнародний інститут преси (IPI)
Переклав з англійської Аркадій Сидорук