Навіть у Сполучених Штатах, де пресу традиційно вважають четвертою гілкою влади, журналісти стикаються з проблемами, пов’язаними із захистом конфіденційності джерел інформації. Та щитом для захисту їхніх професійних інтересів щоразу стає Перша поправка до Конституції США.*

Право репортера захищати конфіденційність джерел інформації обговорюється як у США, так і на міжнародному рівні. Після того, як федеральні обвинувачі офіційно оскаржили рішення, що захищає джерела журналіста Джеймса Райзена у справі витоку інформації ЦРУ, відбудеться ще один раунд прискіпливого правничого розгляду. Прихильники свободи преси вітали ухвалене в липні цього року рішення окружного судді, що Райзену не потрібно розкривати свої джерела під час судового процесу над колишнім офіцером ЦРУ Джефрі Стерлінгом за розголошення ним секретної інформації. Вони назвали це віхою у втіленні в життя Першої поправки до Конституції США.

19 жовтня, згідно з повідомленнями інформаційних агентств, федеральна прокуратура оскаржила це рішення.

У своїй книзі «Стан війни», опублікованій 2006 року, Райзен, який є також репортером із національної безпеки New York Times, описав невдалу надсекретну операцію ЦРУ, спрямовану на підрив ядерної програми Ірану. У зв’язку з кримінальною справою Стерлінга федеральний уряд намагався не раз змусити Райзена розкрити джерело його інформації. Посилаючись на свої права, згідно з Першою конституційною поправкою, він тричі відмовлявся з’являтися за повісткою до суду для дачі показань. За повідомленням «Репортерів комітету зі свободи преси» (RCFP), всі спроби змусити його до цього зазнали невдачі.

Американський окружний суддя Леоні Брінкема винесла у липні рішення, згідно з яким він має засвідчити точність написаного, перевірити деяку інформацію й цитати у книзі, та його не змушуватимуть розкривати джерело. Натомість міністерство юстиції доводило, що привілей кваліфікованого репортера не було встановлено. Якщо б навіть його визнали, то це в даному випадку не застосовувалося б, бо уряд не має альтернативних джерел пошуку інформації. Однак Брінкема стверджувала, що суди, відповідно до Першої конституційної поправки, визнали привілеєм кваліфікованих репортерів захист конфіденційних джерел. Тож право Райзена на захист свого джерела у даному разі переважує необхідність для прокурора відкрити судову справу.

Суддя Брінкема зазначила також у своєму рішенні: уряд мав достатньо інших доказів того, що Стерлінг був для Райзена джерелом інформації. Отже, відсутній один із критеріїв, використаних Четвертим окружним судом для ухвалення рішення про подолання привілею журналіста. «Виклик до суду у кримінальному процесі – це не карт-бланш урядом ритися в ноутбуці репортера. – стверджується в рішенні судді. – Уряд повинен визначити, що в нього є вагомий інтерес до показань журналіста і що для отримання рівнозначного свідчення немає інших засобів». Уряд виявив неспроможність щодо того й іншого, написала вона.

Ця справа була знаковою, бо вперше журналіст успішно скористався своїм привілеєм, щоб відмовитися від дачі показань великому журі та під час федерального судового процесу. За словами RCFP, в очах деяких учених-правознавців це – віха в реалізації Першої поправки.

Однак за повідомленням New York Times, інших науковців стурбував аргумент судді, що показання Райзена «може зашкодити його інтересам з погляду кримінального кодексу, оскільки отримання секретної інформації без відповідного дозволу вважається федеральним карним злочином». Це міркування, стверджувала New York Times, можна тлумачити як узаконення використання проти журналістів шпигунського акту, хоча жодна така спроба не була успішною.

Справа Райзена – остання протягом десятиліття в серії гучних судових переслідувань у США, пов’язаних із конфіденційними джерелами. 2005 року Джудіт Міллер посадили на 85 діб у в’язницю за відмову оприлюднити джерело в іншій справі, дотичній до витоку інформації ЦРУ. Під час тієї ж судової процедури кореспондент часопису Time у Білому домі Метью Купер, який також зіткнувся зі звинуваченням у зневазі до суду, погодився після затяжної боротьби дати свідчення, щоб уникнути тюремного ув’язнення. Телевізійний репортер із Род-Айленда Джим Тарікані змушений був 2004 року провести шість місяців під домашнім арештом за відмову розкрити, хто видав інформацію зі стрічки спостереження ФБР. Самого Райзена, який був для урядових чиновників більмом на оці, федеральний суддя звинуватив 2004 року у неповазі до суду за відмову розкрити джерело історії про Вен Хо Лі – вченого-ядерника, підозрюваного у шпигунстві.

Право на захист журналістських джерел було темою дебатів і на міжнародному рівні. Мексиканським журналістам право на захист ідентичності своїх джерел було гарантовано 2006 року. Французький парламент ухвалив «Закон 2010-1 від 4 січня 2010 року про захист журналістських джерел», у якому закріплено привілеї репортерів за винятком випадків, «коли переважає громадський інтерес». Незважаючи на це законодавство, президента Франції Ніколя Саркозі було втягнуто протягом року у скандал і звинувачення у незаконному перехопленні телефонних дзвінків журналістів для розкриття їхніх джерел в уряді.

У Великій Британії в розпал цьогорічного хакерського скандалу, пов’язаного з News Corp. International, лондонська столична поліція спробувала використати Закон про державні таємниці, щоби змусити газету The Guardian розкрити джерела Скотланд-ярду, які видавали інформацію для матеріалу News of the World, що припинила своє існування. Згодом посадові особи облишили цю тему.

Вагоме слово міститься у міжнародних документах. 8-й пункт «Декларації принципів про свободу слова» Організації американських держав (ОАД) стверджує: «Кожний соціальний комунікатор має право тримати його / її джерело інформації, нотатки, особисті та професійні архіви конфіденційно». У вересні 2010 року Велика палата Європейського суду з прав людини, спираючись на попередні рішення про право журналістів захищати свої джерела, одностайно ухвалила: поліція не може обшукувати приміщення ЗМІ або конфісковувати журналістські матеріали, якщо вона не засвідчить, що це абсолютно необхідно для розслідування серйозного кримінального злочину і що вона отримала судовий ордер.

Як свідчить RCFP, у 40 американських штатах діють закони, які є для журналістів щитом від примусового розкриття конфіденційних джерел. Однак федеральна версія застопорилася в Конгресі протягом багатьох років.

Білль про права

Поправка 1

Свобода віросповідання, свобода слова, свобода друку, свобода совісті, свобода зборів, свобода звернення з петиціями до владних органів.

Конгрес не повинен видавати жодного закону щодо впровадження будь-якої релігії чи заборони вільно сповідувати її, а також не має права видавати закони, що обмежують свободу слова, свободу друку, права людей на мирні зібрання і звернення до уряду з петиціями про задоволення скарг.

*Першу поправку до Конституції США, що є часткою Білля про права, було запропоновано Конгресом 1789 року та ратифіковано 1791 року.

Автор Сара Рафскі, Комітет захисту журналістів (CPJ)

Переклад Аркадія Сидорука