Серед жертв військових диктатур у шести країнах Латинської Америки (Аргентина, Болівія, Бразилія, Чилі, Парагвай та Уругвай), які у 70-х роках сформували за підтримки США репресивний альянс «Операція Кондор», було чимало журналістів.

Вітаючи прогрес, досягнутий у законодавчій і правничій сферах у деяких із цих держав, «Репортери без кордонів» закликають відкрити ширший доступ до інформації про той період. Тож оголошене країнами Меркосур (Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай) створення спільної комісії для розслідування періоду «Операції Кондор» можна вважати обнадійливим явищем.

Аргентина

Загалом під час президентства Марії Естели Мартінес де Перон (третьої дружини колишнього очільника держави та першої жінки-президента в цій країні й у світі. – ТК; 1974–1976 рр.) та подальшої військової диктатури (1976–1983 рр.) загинули або зникли безвісті 112 журналістів, колумністів, авторів. Найвідомішим із аргентинських журналістів, які стали жертвою державного терору через професійну діяльність або участь у політичному житті, був викрадений 25 березня 1977 року Родольфо Волш. Список включає також іноземців – таких як уругвайський політичний діяч і журналіст Селмар Мічеліні, вбитий у Буенос-Айресі в травні 1976 року, та зниклий безвісті в аргентинській столиці у жовтні 1980 року американець італійського походження Тоні Аґатіна Мотта.

«Ми дуже радо вітаємо, що 26 жовтня в Буенос-Айресі 16 колишніх офіцерів, військових і поліціантів було засуджено до тривалих термінів ув’язнення за грубі порушення прав людини», – заявив генеральний секретар «Репортерів без кордонів» Жан-Франсуа Жюльяр.

«Убивць Родольфо Волша і багатьох інших, зокрема колишніх капітанів ВМС Альфредо Астіса та Хорхе Акосту, засуджено на довічне ув’язнення. Зрештою, вони отримали покарання, на яке так довго чекали і в інших країнах. Цей важливий суд був би неможливий без тривалої кампанії громадянського суспільства, яке, у свою чергу, має отримати доступ до всієї інформації про період, що й досі незгладимий у пам’яті багатьох людей», – вимагають RSF. Ця вимога стосується й уряду США, які під час президентства Білла Клінтона, у червні 1999 року, почали відкривати свої архіви.

Уругвай

Сподівання на правосуддя в Уругваї, можливо, було б назавжди втрачено, якби парламент цієї країни не ухвалив нового закону, що скасував обмеження на термін покарання за злочини, вчинені за військового режиму, який правив з 1973-го по 1985 рік. То була нагальна справа, оскільки досі чинний термін добігав кінця 1 листопада.

Закон – у дусі рішення президента Хосе Мухіки, що передбачає санкціонувати відновлення розслідувань 80 злочинів, скоєних у період диктатури. Їх заблокували внаслідок амністії, відомої як закон про термін давності, двічі ратифікований на референдумах у 1989 і 2009 роках та двічі оголошений неконституційним. Торік у травні парламент більшістю в один голос проголосував за скасування часових обмежень.

То був чіткий сигнал судовій системі. Та чи матиме ухвалення нового закону таке ж значення для розслідувачів, чию роботу часто блокує мовчання військових та їхня відмова від співпраці? Йдеться про ключове питання, вважає фахівець у цій галузі, журналіст Роджер Родріґес, який нещодавно став жертвою кампанії інтернет-погроз з боку колишніх військових та їхніх родичів.

«Закон потрібно ще оприлюднити й уникнути того, щоб Верховний суд оголосив його неконституційним, – сказав Родріґес “Репортерам без кордонів”. – Держава повинна розсекретити архіви диктатури. Потрібно покінчити зі змовою мовчання».

Бразилія

Шлях Бразилії до правосуддя, схоже, набагато довший. 2010-го Федеральний верховний трибунал залишив у силі датований 1979 роком закон про амністію. Військові офіцери, відповідальні за злочини диктатури в 1964–1985 роках, як і раніше, недоторканні. Чи залишаться назавжди безкарними ті, хто вбивав журналістів – таких як Владімір Ерзоґ – головний редактор телевізійної станції TV Cultura, викрадений і закатований у жовтні 1975 року в Сан-Паулу військовою поліцією?

Якими б не були відповіді на це питання, «Репортери без кордонів» вітають схвалення 25 жовтня Сенатом закону про доступ до інформації. Після того, як його оприлюднять, це може відкрити таємниці, які з часів диктатури ревно охороняють у різних установах, включаючи збройні сили. Згідно з новим законом, цілком таємні файли буде розсекречені після 25-річного терміну впродовж 15 років, а файли з обмеженим доступом розсекретять через 5 років.

«Після проекту “Розкрита пам'ять” часів президентства Лули закон про доступ до інформації – це новий обнадійливий крок на шляху до правди, – заявили “Репортери без кордонів”. – Однак ми побоюємося, що одне з положень цього закону може бути використано для нового засекречення цілком таємної інформації ще на чверть століття. Це очевидна перешкода для публікації доказів і можливості використання їх у будь-якому суді. Сподіваємося, що з цих міркувань президент Ділма Руссефф накладе на закон вето».

«Репортери без кордонів» наголошують, що водночас із цим законом Сенат схвалив також пропозицію створити комісію зі встановлення правди щодо порушень прав людини у період військової диктатури.

Чилі

У Чилі, де 26 жовтня сімох колишніх військових було офіційно звинувачено в убивстві трьох уругвайців на ранньому етапі військової диктатури 1973–1990 років, усе ще чекають на прогрес у сфері судочинства.

«Користуючись нагодою, ми наголошуємо, що спадщині Піночета, з якою й досі не покінчено, нині кидає серйозний виклик саме чілійське суспільство, особливо студенти, – додали “Репортери без кордонів”. – Ця спадщина справляє вкрай негативний вплив на ЗМІ, яким бракує розмаїття і можливостей для розповсюдження. У Чилі час розпочати процес оновлення медіа».

Джерело RSF

Переклад Аркадія Сидорука