9 грудня Україна разом з усім світом відзначає Міжнародний день боротьби проти корупції.

Цю дату було встановлено Генеральною Асамблеєю ООН ще в 2003 році одночасно із схваленням Конвенції ООН проти корупції. Конвенція, до якої Україна приєдналася в 2009 році, передбачає важливу роль громадянського суспільства, різноманітних недержавних організацій у запобіганні та протидії корупції, у тому числі за допомогою доступу до інформації.

А ще в Україні з 9 травня цього року діє відомий Закон про доступ до публічної інформації, який відповідно до рейтингу міжнародної організації зайняв 9-е місце серед 89 країн світу.

Але, очевидно, що хоч яким би гарним не був цей закон на папері, він залишиться фікцією, якщо органи влади не будуть його виконувати.

Закон про доступ та нова редакція закону про інформацію, прийнятий одночасно з ним, здійснили революцію в інформаційному законодавстві України.

Вони встановили презумпцію відкритості будь-якої інформації, яка знаходиться в органах влади, запровадили чіткі критерії обмеження доступу до інформації, у тому числі з урахуванням суспільного інтересу в отриманні інформації. Законом було скасовано власність на інформацію, заборонено обмеження доступу до інформації про розпорядження бюджетними коштами та державним чи комунальним майном і передбачено багато іншого.

Ця «революція», проте, поки що обмежується лише нормативною сферою і не втілилася на практиці. Хоч на підставі нового закону багато журналістів та громадян змогли отримати важливу для себе та суспільства інформацію, в наданні якої раніше, напевно, їм було б відмовлено, це лише поодинокі випадки і практикою скоріше стає відмова в доступі.

Закон про доступ не діятиме повною мірою доти, доки інші нормативні акти не будуть приведені у відповідність до нього та доки органи влади не почнуть неухильно виконувати його вимоги.

Щодо першого, то Уряд Украъни дотепер не виконав вимогу прикінцевих положень Закону і не вніс до парламенту законопроект про приведення законів у відповідність. Хоча він повинен був це зробити ще до 9 липня.

Так само прийнято лише частину постанов Уряду, необхідних для впровадження Закону про доступ.

Нещодавно громадськість привітала Кабмін з прийняттям 21 листопада двох таких важливих постанов – про систему обліку (реєстр) публічної інформації в органах влади та про оприлюднення публічної інформації на веб-сайтах.

Тексти обох постанов були узгоджені з громадськими експертами. Проте радість була передчасною. Бо дотепер ці постанови не оприлюднені і доопрацьовуються в секретаріаті Кабміну. І не відомо, що саме побачить світ у результаті цього кулуарного доопрацювання.

Щодо виконання прямих вимог Закону, то показовою є ситуація з нормою про обов’язкове оприлюднення проектів нормативно-правових актів. Це – надзвичайно важливий інструмент для запобігання прийняттю рішень під корупційним впливом або рішень, що можуть сприяти корупції.

Таке завчасне оприлюднення є також важливою умовою для реальної участі громадськості в прийнятті рішень.

Для прикладу: 28 листопада Уряд України затвердив Державну програму щодо запобігання і протидії корупції на 2011-2015 роки.

Перед тим 21 жовтня Президент України затвердив указом Національну антикорупційну стратегію на цей же період.

Крім теми та важливості, ці два документи об’єднує і те, що під час їх підготовки та прийняття було грубо порушено статтю 15 Закону про доступ. Вона передбачає обов’язкове оприлюднення за 20 робочих днів проектів нормативно-правових актів державних органів та проектів актів органів місцевого самоврядування на їхніх офіційних веб-сайтах.

Якби за 20 днів до прийняття був оприлюднений проект Державної програми, то суспільство змогло б побачити та прореагувати не тільки на те, що програмою не передбачено багато необхідних антикорупційних заходів, але й на дивний бюджет цієї програми.

Адже, на її реалізацію передбачається виділити загалом більше 820 мільйонів гривень, з них: 1,34 млн. на «висвітлення у засобах масової інформації антикорупційних заходів», 1,44 млн. на «запровадження дієвого механізму зворотного зв’язку з громадськістю щодо повідомлень про факти корупційних правопорушень в регіонах» і цілих 803 (!) млн. грн. МОЗ на «запровадження системи електронного обігу медичних форм». При цьому весь бюджет поділений між двома міністерствами: МОЗ і Мінсоцполітики.

Цей приклад, на жаль, не є винятком. Порушення норми про оприлюднення за 20 днів має місце щодня – її не виконують ні президент України, ні Кабінет Міністрів, ні Міністерство юстиції, ні більшість інших органів державної влади.

Таким чином, вимога Закону залишається на папері, а громадськість позбавлено можливості висловити свою позицію та подати свої зауваження до проектів важливих рішень.

Те, що нормою про оприлюднення проектів актів нехтують найвищі державні органи є особливо небезпечним, оскільки це є негативним прикладом для інших владних органів, зокрема місцевих.

Хочеться вірити, що щось зміниться, якщо внести необхідні поправки до спеціальних законів і спеціально для Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, інших державних органів ще раз виписати вимогу про оприлюднення проектів їхніх актів.

Можна також сподіватися на органи прокуратури, які активно стежать за виконанням цієї норми органами місцевого самоврядування, але забувають про центральні державні органи.

Зарадити цьому може й сама громадськість шляхом активного протесту проти продовження такої практики. І друге - це оскарження в адміністративних судах таких актів, як прийнятих не в спосіб, що передбачений законами України, необґрунтовано, нерозсудливо і без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішень.

Автор: Дмитро Котляр, юрист, для УП