Парламентські вибори в Росії: до і після (частина 2)
У той час, як російська опозиція готувала нову хвилю демонстрацій у Москві та більш як у 70 інших містах, прем’єр-міністр Владімір Путін зустрічався зі своєю командою іміджмейкерів, щоб обговорити контрстратегію. Вони вирішили представити дилему як гру в шахи. «Ми повинні глянути на шахову дошку, де всі ходи білими й чорними фігурами зрозумілі», – сказав Путін. Опонент у цій грі, пояснював він далі, не так місцеві лідери опозиції, що організували цього тижня наймасовіші протести за час його правління, як «американські партнери», що пересувают їх як пішаків.
Він послався, зокрема, на держсекретаря США Гілларі Клінтон, яка того тижня висловила «серйозну стурбованість» чесністю парламентських виборів у Росії, що відбулися 4 грудня. Голосування дозволило путінській «Единой России» вчепитися за незначну більшість, та цілком обґрунтовані претензії щодо фальсифікацій вивели на знак протесту тисячі росіян на вулиці Москви та інших міст. «Вона задавала тон деяким дійовим особам усередині країни, вона подавала сигнал, – сказав Путін про Клінтон. – Вони почули цей сигнал і, за підтримки Державного департаменту США, активно взялися за роботу».
Імідж США як прихованого підбурювача опозиційного руху несподівано виникав багато разів під час цього циклу виборів, ще до початку заворушень. У день виборів у Москві прокремлівські активісти, які зібралися біля штаб-квартири ФСБ, передавали з рук у руки колоди карт із карикатурами на опозиціонерів. На додатковій карті було зображено безтілесну руку, що пересувала пішака на шахівниці. «Рука першого секретаря посольства США в Росії, – було написано на ній. – Ця невидима рука координує всі дії російської опозиції та пише сценарій їхнього шоу».
То був класичний, грубий за виконанням, та все ще ефективний політичний викрутас. Згідно з тогорічним опитуванням «Левада-Центру», 73% респондентів – представників покоління після закінчення холодної війни й досі вважають, що США – «агресор, який намагається взяти під контроль усі країни світу». Тож прив’язування політичних діячів до Вашингтона – надійний, хоча й досить передбачуваний спосіб дискредитувати їх в очах російського суспільства.
Цю тактику ефективно використали проти Алєксєя Навального – блогера-активіста, який надихав демонстрації протесту. Прокремлівські політтехнологи полюбляють наголошувати, що 2010 року він був учасником Усесвітньої програми стипендіатів у Єльському університеті. Це достатня причина для того, щоб приліпити йому ярлика зрадника, якого використовує ЦРУ.
Однак рішення Путіна розіграти проти Гілларі Клінтон биту картку під час найсерйознішої кризи легітимності, з якою він будь-коли стикався, наводить на думку, що він просто неспроможний на жодні нові ідей. Так вважає Геннадій Гудков – провідний законодавець зі «Справедливой России» – політичної партії, що здобула на виборах 13% голосів. «Це старі штани, і вони вже зовсім не підходять, – каже він. – Та в них нічим більше прикрити свої тілеса».
Ремарки про Клінтон прозвучали після низки ухвалених урядом незграбних заходів, що засвідчили несподівану відсутність координації дій. Наприклад, газета, що є державним рупором, видрукувала інтерв’ю з вищим офіцером із кіберзлочинності в Росії (генерал-майором поліції, який очолює Бюро спеціальних технічних заходів МВД РФ. – Прим. перекладача) Алєксєєм Мошковим. Він стверджував, що блогери повинні зареєструвати свої справжні імена та адреси, а не писати анонімно.
Це обурило блогосферу – тобто тих самих людей, які були на передній лінії демонстрацій протесту. Дехто з них зазначив, що такі заходи, спрямовані проти особистої конфіденційності, було ухвалено в сусідній диктаторській Білорусі, і це призвело до масових арештів та допитів блогерів. Тож міністр внутрішніх справ змушений був натиснути на гальма і заявити, що то була «дурна» ідея, яку жодним чином не нав’язуватимуть.
«Держава робить одну помилку за іншою, бо зовсім не звикла діяти в умовах нестабільності», – зауважила політтехнолог Тетяна Станова у дослідженні, опублікованому на Politcom.ru. Іншим яскравим прикладом цього стала заява, що випадково з’явилася у мікроблозі президента Дмитрія Медведєва. У ній ішлося: «Сегодня стало очевидно, что, если человек пишет в блоге словосочетание “партия жуликов и воров” (вислів Навального – Прим. перекладача), он тупо баран е**ный в рот :)».
Прес-служба Кремля всіляко намагалися пояснити цю непристойність тим, що то був помилковий ретвіт особою, відповідальною за акаунт Медвєдєва, повідомлення від молодого депутата «Єдиной России» (прокремлівського ідеолога. – Прим. перекладача) Констянтіна Рикова. «Винуватця буде покарано», – заявив Кремль.
Якщо теперішню політичну кризу розглядати як гру в шахи, то путінська сторона швидко втрачає фігури. Його радники визнали це на засіданні з вироблення стратегії, стенограму якого було опубліковано на урядовому сайті. «На шахівниці розігруються різні партії, – сказав один із них, профспілковий лідер Михайло Шмаков. – Але гру у сфері інформації та пропаганди програно». Потім вони почали «мозковий штурм» – як діяти далі, висунувши деякі пропозиції, пов’язані з «ін’єкціями» нової крові в політичну еліту. Путін на це гостро зреагував. Згідно зі стенограмою, він сказав: «Було б дуже важливо мати контакти з молодими людьми по кожному напрямку, що цікавить молодь, підтримувати їх, відкривати лінії зв’язку».
Однак на тому ж засіданні він ухвалив дивне рішення висунути Станіслава Говорухіна – 75-річного радянського кінорежисера, який не має політичного досвіду, вести його кампанію на березневих президентських виборах. Згідно зі стенограмою, Говорухін погодився, а потім виголосив безладну промову, в якій визнав, що їхня позиція «на шахівниці надзвичайно складна». «Схоже, її важко навіть зрозуміти. Та якщо придивитися уважніше, якщо поміркувати, то починаєш бачити наміри білих і чорних фігур та певні тактичні загрози», – додав він.
Тим часом лідери опозиції не виявили розгубленості. Радше навпаки: різні політичні партії та рухи об’єдналися на підтримку іншої масової демонстрації, запланованої на суботу на площі в центрі Москви. Понад 30000 чоловік спілкувалися по Facebook, говорили, що вони візьмуть у ній участь. Активісти у десятках міст по всій Росії також організовували того дня протести.
Завдяки активісту Арсену Ревазову з’явився символ демонстрацій – біла стрічка. Журналісти на кабельному каналі новин «Дождь» повідомляли в ефірі: «Громадяни почнуть пов’язувати білі стрічки». Ревазов написав у Facebook: «Перші 10 відсотків, потім – 30, потім – 50 відсотків і 70 відсотків. Після 30 відсотків ніхто вже не боятиметься».
Як ендшпіль стратегії то не був геніальний хід. Однак у гросмейстерів у Кремлі, схоже, немає кращих ідей.
Автор: Сімон Шустер (Simon Shuster)
Джерело: Time
