Другий рік поспіль найбільш смертоносною країною для журналістів лишається Пакистан. Натомість по всьому світу висвітлення політичних заворушень виявилося 2011 року надзвичайно небезпечним. Такого висновку дійшов Комітет захисту журналістів (СPJ) у підготовленому наприкінці року огляді про загиблих репортерів.

Аналіз КЗЖ виявив помітні зрушення на основі порівнянь. Число цілеспрямованих убивств зменшилося, а число смертей під час виконання небезпечних завдань – таких, як висвітлення вуличних протестів, досягло найвищого рівня за всю історію. Фоторепортери та оператори часто були найбільш уразливими під час насильницьких заворушень. Вони гинули зазвичай удвічі частіше, ніж це було в попередні роки.

2011-го, виконуючи безпосередньо свою роботу, по всьому світу загинули щонайменше 43 журналісти. Найбільших утрат – 7 смертей – зазнав Пакистан. За ним ідуть Лівія та Ірак, на які припадає по 5 випадків загибелі репортерів, і Мексика, де вбито трьох журналістів. Глобальний підрахунок зіставний із числом жертв 2010 року, коли при виконанні свого професійного обов’язку загинули 44 журналісти. КЗЖ розслідує ще 35 випадків смертей за 2011 рік, щоб визначити, чи були вони пов’язані з роботою.

Дослідження КЗЖ виявили істотні зміни щодо причин фатальних для журналістів наслідків. 16 репортерів загинули під час виконання небезпечних завдань, багато з них – висвітлюючи безладні та запеклі сутички між владою і демонстрантами у повстаннях, що прокотилися арабським світом. Серед жертв – Хассан аль-Вадхаф – єменський оператор, якого застрелив снайпер під час висвітлення антиурядових протестів у Сані, та Ахмад Мохамед Махмуд – єгипетський репортер, який фільмував протест у Каїрі. «Журналісти, що працюють у цьому середовищі, ризикують не менше, ніж військові кореспонденти, які висвітлюють збройні конфлікти», – заявив Ахмед Тарек, репортер Middle East News Agency, котрий зазнав нападу поліції під час акції протесту в єгипетській Александрії. За його словами, «найбільша небезпека, з якою стикаються у постреволюційний період журналісти в арабських країнах, це те, що вони стають мішенями політичних сил, ворожих до кожного, хто їх викриває».

19 таких убивств, зафіксованих 2011 року, – найнижчий показник з 2002 року. Цілеспрямовані вбивства, на які зазвичай припадало майже три чверті смертей журналістів, склали цьогоріч менше половини від загального числа. Та повідомлення про вбивства надходили з Росії та Філіппін – двох країн, де тривалий час бичем є смертельне насильство проти преси. На півдні Росії, у Республіці Дагестан, убивця чекав біля редакції незалежної опозиційної газети «Черновик», щоб застрелили його засновника Ґаджимурада Камалова. На Філіппінах КЗЖ задокументував пов’язане з професійною діяльністю вбивство двох радіокоментаторів. Одного з них, Ромео Олеа, застрелили в спину, коли він їхав мотоциклом на роботу. КЗЖ веде глобальну кампанію у боротьбі з безкарністю, яка зосереджується, зокрема, на цих двох країнах.

8 журналістів було вбито 2011 року під час бойових дій, більшість із них – під час лівійської революції. Серед жертв – всесвітньо відомі фоторепортери Кріс Гондрос і Тім Хетерінгтон, які загинули під мінометним обстрілом у Місураті, та Алі Хассан аль-Джабер – оператор телемережі Al-Jazeera, якого застрелили поблизу Бенґазі військові, вірні Муаммару Каддафі. Лівійський конфлікт став «однією з по-справжньому телевізійних революцій», – сказав Джеймс Фолі, американський відеожурналіст Global Post, якого арештовували в цій країні.

Фотожурналісти зазнали 2011 року особливо важких утрат. Вони та оператори становлять близько 40 відсотків від загального числа загиблих – майже вдвічі більше частки, яку зафіксував КЗЖ відколи з 1992 року почав вести докладний мартиролог. Серед убитих – Лукас Мебрук Долеґа – фоторепортер European Pressphoto Agency, вражений сльозогінним газом, коли сили безпеки намагалися придушити масові січневі протести, що призвели до повалення президента Зін ель-Абідіна Бен Алі.

Упродовж 2011 року, виконуючи професійну роботу, загинули 8 репортерів інтернет-видань. Серед жертв – мексиканська журналістка Марія Елізабет Масіас Кастро, чиє обезголовлене тіло знайшли неподалік Нуево-Ларедо із запискою, що її прикінчили за висвітлення новин на сайтах соціальних мереж. Її вбивство було першим у світі задокументованим КЗЖ випадком, що має прямий стосунок до журналістики у соціальних мережах. Серед загиблих репортерів електронних ЗМІ – Мохаммед аль-Наббус, засновник сайту Libya Al-Hurra TV, якого вбили, коли він висвітлював битву в Бенґазі. Він безперервно вів аудіопередачу наживо з поля битви, допоки її несподівано не перервав гарматний вогонь.

До 2008 року інтернет-журналісти рідко з’являлися в мартирологах КЗЖ. Однак відтоді вони складають чимраз більшу частку серед фронтового корпусу преси, а число їхніх жертв неухильно зростало.

Аналіз КЗЖ виявив також серед загиблих 2011 року високу частку незалежних журналістів. Вона склала майже третину – вдвічі більше, ніж це було раніше. Незалежний азербайджанський журналіст Рафік Таґі помер у листопаді після ножового поранення на вулиці в Баку. Йому погрожували за критичне висвітлення як ісламістської, так і державної політики.

Насильство проти преси, як і раніше, досягало високого рівня в Пакистані. Тут упродовж останніх п’яти років, виконуючи професійний обов’язок, загинули 29 журналістів. 2011 року жертвою став Салім Шахзад – кореспондент Asia Times Online, якого вбили за викриття зв’язків між «Аль-Каїдою» та військово-морським флотом Пакистану. П’ятеро із семи випадків убивств журналістів у цій країні були цілеспрямованими. Жодне з них не розкрито. Довгострокове розслідування КЗЖ свідчить: Пакистан належить до найгірших країн у світі щодо притягнення убивць журналістів до судової відповідальності. «Рішення просте і водночас дуже складне», – сказав пакистанський репортер Умар Чима. 2010 року він сам зазнав жорстокого нападу і його викрали. «Уряд, – каже він, – має ставитися до цього серйозно і розуміти, що захист журналістів – його обов’язок. Якщо репортер перебуває під загрозою, винуватця слід притягнути до відповідальності. Навіть якби це зробили хоч би раз, це стало б чітким сигналом, що злочин не залишиться безкарним».

Лівійський мартиролог, хоч і численний, не став несподіванкою, зважаючи на збройне повстання і рівень насильства. Те, що Ірак з п’ятьма фатальними випадками зрівнявся з Лівією, демонструє, наскільки в цій країні вкоренилося насильство. Після рекордного числа загиблих, зафіксованого в середині минулого десятиліття, 2008 року вбивства пішли на спад. Однак в останні роки цифри «вирівнялися». Журналісти, як і раніше, гинуть від цілеспрямованих убивств та атак повстанців. Як це сталося внаслідок вчиненого у березні нападу на урядову будівлю в Тікріті. Це забрало життя репортерів Сабаха аль-Базі та Муаммара Хадіра Абдельвахада.

У Мексиці КЗЖ задокументував три смерті, що мають прямий стосунок до професійної діяльності, і розслідує убивства ще чотирьох журналістів. Зусилля влади цієї країни у боротьбі з насильством проти преси, схоже, паралізовано. Конгрес продовжував обговорювати наприкінці року законодавство, маючи на меті вивести покарання за злочини проти свободи слова на федеральний рівень. Ідеться про те, щоб перебрати ці справи з рук місцевих чиновників, корумпованих і заляканих злочинними угрупованнями. Мексиканські журналісти, як і раніше, стикаються з безрадісним вибором: займатися самоцензурою або наражатися на ризик. Ноеля Лопеса Ольґіна, який у своїй газетній колонці «Олив’яне перо» виводив на чисту воду наркотрафік та офіційну корупцію, знайшли через два місяці після викрадення бойовиками у таємній могилі в штаті Веракрус.

2011 року журналістів вбивали в Афганістані та Сомалі – двох країнах, що захрясли в конфліктах і постійному насильству проти преси. КЗЖ документально зафіксував загибель одного репортера та одного співробітника медіа в Сомалі, а також загибель двох журналістів в Афганістані.

Хоча це сталося на різних континентах, вчинені злочини схожі й унаочнюють крайню небезпеку висвітлення конфліктів. У Сомалі під час обстрілу військами Африканського союзу (АС) гуманітарного конвою було вбито малайзійського оператора Норамфайзула Мохда. АС назвав цей обстріл випадковим, однак не оприлюднив подробиць. В Афганістані під час атаки повстанців у Тарін-Коті американський солдат стріляв у кореспондента Pajhwok Afghan News та BBC Ахмада Омада Хпалвака. Міжнародні сили сприяння безпеці в Афганістані дійшли висновку, що солдат сплутав журналістське посвідчення з гачкомзброї.

У Бахрейні двоє журналістів – Карім Фахраві, засновник незалежної газети Al-Wasat, і Закарія Рашид Хасан аль-Ашірі, редактор місцевого новинного сайту в Аль-Даїрі, – померли з різницею в тиждень у в’язниці. Хоча уряд стверджував, що це сталося «з природних причин», поширено звинувачення, що до їхньої смерті призвело жорстоке поводження. Співзасновник Al-Wasat Мансур аль-Джамрі заявив, що смерть Фахраві була попередженням уряду його критикам: «Це може статися з вами, і ніхто не захистить вас, ніхто не зможе нічого зробити для вас».

Інші тенденції та подробиці, що випливають з аналізу КЗЖ

• Найбільших утрат журналісти зазнали в державах Близького Сходу та Північної Африки, де КЗЖ задокументував 18 випадків смертей, пов’язаних із роботою. 13 подібних фатальних випадків зареєстровано в Азії, сім – у Північній та Південній Америці, три – в Африці, по два – в Європі та в Центральній Азії.

• У двох країнах – Тунісі та Сирії – CPJ зафіксував перші смертельні випадки, пов’язані з професійною діяльністю, відколи почав збирати докладні дані два десятиліття тому. В Сирії незалежний оператор Ферзат Джарбан зазнав тортур і загинув у провінції Хомс після того, як її охопили антиурядові демонстрації. «Працювати репортером у Сирії до і після протестів майже те саме, що бути сапером на мінному полі, – сказав Карім аль-Афнан, незалежний журналіст, який 2011 року змушений був покинути країну. – Держава вважає журналістів суперниками, її битва з ними – це битва за виживання».

• 2011 року загинуло 5 співробітників медіа. Серед них – Марсель Леґре – працівник друкарні в Кот-д’Івуарі. Його вбили прихильники Алассана Уаттари, який вів у той час жорстку виборчу суперечку з чинним президентом Лораном Ґбаґбо. Газету, в якій працював Леґре, вважали проґбаґбівською.

• Принаймні двох журналістів оголосили протягом року зниклими безвісти – обох у Мексиці. За останні десять років у цій країні в такому становищі опинилися щонайменше 11 журналістів. На сьогоднішній день це значно більше, ніж деінде в світі. Побоюються, що всі вони загинули.

• Понад 70 відсотків жертв убивств повідомляли перед загибеллю, що впродовж декількох тижнів їм погрожували. Довгострокове дослідження КЗЖ засвідчує, що фізичним нападам часто передують телефонні та електронні погрози.

• Убивства, пов’язані з професійною діяльністю, було вчинено також у Бразилії, Нігерії, Таїланді, Перу, Домініканській Республіці, В’єтнамі.

• Із 35 смертей, щодо яких КЗЖ ще має підтвердити мотив, пов’язаний із професійною діяльністю, 20 припадає на Південну Америку. Через сплетіння злочинності й корупції та відсутність ефективної правоохоронної системи визначити мотив злочину тут надзвичайно складно.

КЗЖ почав складати докладні звіти про загибель журналістів 1992 року. Його штатні співробітники проводять незалежне розслідування і перевіряють обставини кожного такого випадку. КЗЖ вважає, що випадок пов’язаний із професійною діяльністю тільки в тому разі, коли його співробітники мають обґрунтовану підставу для висновку, що вбивство журналіста було безпосередньою помстою за його роботу, що він загинув під перехресним вогнем або виконуючи небезпечне завдання.

Якщо ж мотиви вбивства незрозумілі, однак не виключено, що журналіст загинув через професійну діяльність, КЗЖ класифікує випадок як «непідтверджений» і продовжує розслідування. Його список не включає журналістів, які померли від хвороб або загинули внаслідок нещасних випадків – таких як авто- чи авіакатастрофи, якщо їх не спричинили ворожі дії. Інші організації, преса, використовуючи різні критерії, наводять більше число смертей, ніж КЗЖ.

Бази даних про журналістів, загиблих 2011 року через свою професійну діяльність, включають короткі відомості про кожну жертву і статистичний аналіз. КЗЖ зберігає також базу даних усіх журналістів, убитих з 1992 року.

Остаточний список журналістів, загиблих 2011 року, буде оприлюднено на початку січня.

Цю доповідь підготували співробітники КЗЖ за сприяння Крістін Джонс і Далії ель-Зейн.

Джерело: Комітет захисту журналістів (CPJ)

Переклад: Аркадій Сидорук