Туреччина

Друг. Відносини між Заходом і Туреччиною – членом НАТО з 1952 року, що теоретично й досі лишається кандидаткою на вступ до Європейського Союзу, в останні роки стали прохолоднішими. Однак міністр оборони США Леон Панетта під час грудневого візиту до Анкари заявив, що ця країна залишається «ключовим союзником». Західні держави часто зверталися до Туреччини, яка є мостом між Заходом і мусульманським світом, по допомогу у сприянні переходу до демократії в Іраку, Єгипті та Лівії і в протистоянні режимам у Сирії та Ірані.

Ворог свободи преси. У Туреччини ситуація зі свободою преси – одна з найгірших у Європі. Як заявив член Європейського суду з прав людини, вона посідає провідне місце серед держав – членів Ради Європи як порушниця свободи слова, зокрема свободи медіа. «Платформа свободи для журналістів» (The Freedom for Journalists Platform), організація, яка представляє у Туреччині 94 загальнонаціональних і місцевих групи, заявила на початку грудня, що тамтешній уряд тримав у в’язницях 64 репортери. Їхня кількість зросла, відколи затримано 29 курдських журналістів після рейдів, що посилили постійну атмосферу страху.

Більшість в’язнів звинувачено у злочинах, пов’язаних із тероризмом, часто через поширення пропаганди. У більшості випадків ідеться про причетність до діяльності заборонених курдських і марксистських груп. Водночас уряд продовжує розслідувати так звану змову Ерґенекону прихильників світської влади та ультранаціоналістів, які методами терору нібито намагалися повалити уряд, очолюваний правлячою Партією справедливості й розвитку.

Азербайджан

Друг. Домігшись здобуття 1991 року незалежності, Азербайджан брав активну участь у програмі НАТО «Партнерство заради миру», до якої він приєднався разом з іншими державами Європи та колишнього Радянського Союзу. Він також брав участь в очолюваних США місіях у Косово, Афганістані та Іраку, забезпечував переліт і дозаправку, дозволяв приземлятися на своїй території літакам держав коаліції на шляху до двох останніх із названих країн. Як стратегічний партнер у війні проти тероризму Азербайджан ділився із західними державами інформацією про джерела фінансування тероризму, арештовував і влаштовував судові переслідування підозрюваних у терористичній діяльності.

Ворог свободи преси. Уряд президента Азербайджану Ільхама Алієва придушував 2011 року рух протесту, що відбувався під впливом масових демонстрацій, які охопили весь арабський світ. Багатьох репортерів було побито у зв’язку з цими подіями та незалежно від них. Натомість журналіст і письменник Рафік Таґі помер у листопаді, через чотири дні після того, як його штиркнули в спину гострою зброєю біля власного будинку в Баку. Він вважав, що напад на нього було скоєно за критичні статті про іранський уряд.

Журналісти описали атмосферу залякувань, перелічивши, зокрема, випадки переслідувань. Один із найразючіших серед них – скоєний у червні жорстокий напад на незалежну журналістку, яка співпрацювала з The Washington Post та The New York Times (Аманда Еріксон. – MS) та на британську співробітницю базованого в Баку Інституту свободи та безпеки репортерів (Institute for Reporters' Freedom and Safety) (Селія Девіс. – MS). Це сталося перед запланованою зустріччю зі звільненим із тюрми азербайджанським журналістом Ейнуллою Фатуллаєвим.

Друг. Незважаючи на напруженість у відносинах, спричинену порушенням прав людини під час правління прем’єр-міністра Мелеса Зенауї, Ефіопія – важливий партнер Сполучених Штатів у війні проти тероризму. США покладалися на ефіопську розвідку, протидіючи впливові «Аль-Каїди» у сусідньому Сомалі. Їх звинувачували у використанні території країни для створення таємних центрів для допитів полонених в’язнів у неоголошеній війні з тероризмом. Останнім часом США почали здійснювати польоти безпілотних військових літальних апаратів із бази на півдні Ефіопії проти пов’язаного з «Аль-Каїдою» бойового ісламістського угруповання у східній Африці «Аль-Шабаб».

Ворог свободи преси. В Ефіопії цензура повсюдно виявляється у різних формах. Функціонування видавництв, вихід в ефір або публікацію небажаних новин було заборонено або тимчасово припинено, трансляційні сигнали глушили, сайти блокували, а наклади видань конфісковували чи нищили. Закордонні публікації також забороняли або блокували. У деяких випадках закривали доступ до сайтів соціальних мереж.

Щоби змусити замовкнути критиків, уряд Мелеса Зенауї неодноразово використовував антитерористичний закон. Журналіста Ескіндера Неґу, який закликав покласти край його правлінню, арештували у вересні, висунувши звинувачення, що «він таємно готував терористичні акції та підбурював громадськість до повалення уряду». Йому загрожувала смертна кара.

Закордонних журналістів також переслідують. Суд виніс 11-річний тюремний вирок двом шведським репортерам (Мартіну Шіббі та Йохану Перссону. – MS) нібито за сприяння тероризму після того, як їх арештували під час перестрілки між ефіопськими солдатами та повстанцями (з сепаратистського Фронту національного визволення Оґадена. – MS).

Друг. Саудівська Аравія, згідно з даними BBC, володіє понад 25% розвіданих запасів нафти у світі. Ця країна – переконаний військово-політичний союзник Сполучених Штатів у регіоні, дедалі більш затьмареному напруженим протистоянням з Іраном у зв’язку з тим, що він нібито домагається створення ядерної зброї.

Ворог свободи преси. Умови для ЗМІ у Саудівській Аравії – серед найрепресивніших в арабському світі. Влада має широкі повноваження, щоб запобігти будь-яким діям, які могли б, на її думку, призвести до суспільного розладу чи заколоту. Журналістів можуть оштрафувати або запроторити в тюрму за публікацію матеріалів, що їх влада вважає небажаними. Уряд уже запроваджував пряму цензуру на місцеві та міжнародні ЗМІ. Стрибок у використанні онлайн-ресурсів, що відбувся в останні роки, призвів до блокування урядом деяких блогів і переслідування блогерів. Саудівські журналісти зазнають також залякувань за публікацію матеріалів, які вважають сексуально образливими чи образливими для ісламу.

Друг. Оскільки ця центральноазійська країна межує з Афганістаном, вона має стратегічне значення для Сполучених Штатів. США створили в Узбекистані авіабазу та відправляли туди для допитів підозрюваних бойовиків «Аль-Каїди».

Ворог свободи преси. Президент Іслам Карімов під приводом боротьби з ісламським тероризмом неодноразово чинив розправи над протестувальниками. Згідно з даними Human Rights Watch, 2010 року в Узбекистані відбували тюремне ув’язнення щонайменше 10 журналістів. Ташкентський суд визнав винним редактора російськомовного новинного сайту Vesti.uz за звинуваченням у дифамації. Закон дозволяє позбавляти волі будь-якого журналіста, котрого уряд вважає ворожим. Згідно з поправкою №2004 до кримінального кодексу, обмін критичною інформацією щодо стану прав людини може стати підставою для позбавлення волі.

У травні 2011 року узбецький уряд не дозволив виїхати з країни Абдумаліку Бобоєву, позаштатному кореспонденту «Голосу Америки», що фінансується урядом США. Його засудили, визнавши винним за звинуваченням у наклепі та «в образі узбецького народу». Хоча він і не відбував тюремного ув’язнення, його змусили сплатити штраф. У липні французький суд виніс рішення у справі про наклеп, порушеній донькою узбецького президента Лолою Карімовою проти французького новинного сайту Rue89. Ішлося про статтю, в якій її було названо «донькою диктатора», що використовувала благочинні акції, аби «обілити імідж своєї країни». Суд відхилив позов про наклеп.

Друг. Туркменістан формально не є союзником Сполучених Штатів у війні проти тероризму. Тим не менш він підтримав США, надавши їм невійськову допомогу, зокрема, відкривши суходільний коридор і повітряний простір для проведення гуманітарних операцій в Афганістані. Завдяки цій співпраці та внутрішній боротьбі з викорінення терористичних мереж Держдепартамент оголосив Туркменістан «фронтовою державою» у війні з тероризмом.

Ворог свободи преси. У липні 2011 року внаслідок вибуху в столиці країни Ашхабаді, згідно з оцінками уряду, постраждало 15 осіб. За іншими джерелами – більш двохсот. Державне телебачення повідомило про цей інцидент як про «незначний вибух на підприємстві». Однак блогери та незалежні журналісти скористалися інтернетом та соціальними медіа, щоб розкрити правду.

Буквально за декілька днів поліція та сили безпеки почали допитувати й арештовувати блогерів і журналістів, які вмістили знімки катастрофи в інтернеті. Як повідомив кореспондент «Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода» Довлетмурад Язґулієв, «усе перебувало під жорстким контролем поліції». «Мені розповіли: якщо співробітники поліції виявляли під час проведення операції на контрольно-пропускних пунктах камери, їх конфісковували», – додав він.

У липні Язґулієва викликали до служби безпеки, а потім змусили з’явитися у відділку міліції у містечку Анау, де він мешкав. У вересні журналіста затримали за звинуваченням, нібито він спонукав родичку вчинити самогубство. У жовтні, після дводенних слухань, його засудили до максимального, 5-річного терміну ув’язнення. (Згодом указом президента Язґулієва було амністовано. – MS).

У листопаді вандали жбурляли каміння у будинок журналіста Аннамамеда М’ятієва, розбивши вікно та дзеркало в його спальні. Він вважає, що напад було вчинено саме на нього, бо жоден інший будинок у його житловому кварталі не постраждав. Раніше його арештовували й не дозволяли виїхати з країни.

У Туркменістані практично немає незалежних ЗМІ, а доступ до інтернету суворо контролюється. Узвичаєною практикою стали арешти, переслідування, напади та залякування журналістів.

Друг. Відносини Казахстану зі Сполученими Штатами розвивалися переважно після терактів 11 вересня 2001 року. Ця країна запропонувала американському уряду використовувати великий аеропорт, дозволила здійснити через свій повітряний простір більше 800 авіарейсів. Сили безпеки Казахстану здобули довіру Центру оборонної інформації (Center for Defense Information) за «нарощування зусиль, спрямованих на захист урядових об’єктів США та нафтових об’єктів із американськими приватними інвестиціями». Інша причина цього – обіцяне «заморожування фінансових активів терористів, що фігурують в американському списку».

Ворог свободи преси. Хоча офіційно в Казахстані не існує цензури, у березні Eurasia.net повідомила, що газета Respublika протягом півтора року не могла знайти видавця. Вона почала друкувати своє видання самотужки, до того ж у різних місцях розрахунок був такий: якщо влада навіть заблокує процес, то, принаймні, частка накладу лишиться доступною читачам.

Respublika стала об’єктом паплюження за «інформаційний тероризм проти першого президента [Назарбаєва] і проти всієї країни». Це не єдине незалежне видання у Казахстані, що зазнає переслідувань і залякувань. У жовтні невідомі особи жорстоко побили двох репортерів опозиційного інтернет-мовника Stan TV. Нападники викрали їхнє обладнання та кількагодинні відеозаписи. Роботодавець журналістів вважає, що на них було вчинено напад через те, що вони висвітлювали профспілковий страйк за підвищення зарплатні.

У листопаді було арештовано й засуджено до «обмеження свободи» упродовж півтора року, а також до сплати штрафу Валерія Сурґанова – репортера новоствореного видання Guljan. Його заснувала (відомий політичний діяч і журналістка. – MS) Ґульжан Ерґаліева, яка раніше була головним редактором газети «Свобода Слова».

У грудні президент Назарбаєв підписав указ, запровадивши надзвичайний стан у Жанозені. Було заборонено будь-які публічні зібрання, обмежено доступ до цього міста, використання деякого радіо- й телевізійного устаткування, а також ведення аудіовізуальних записів. Трьох російських журналістів без жодних пояснень затримали на декілька годин. Того ж дня арештували активістів низки громадських рухів, перешкодивши їм зібратися в Алмати на підтримку протесту в Жанаозені.

Друг. Сполучені Штати почали повітряні бомбардування Афганістану після терактів 11 вересня, стверджуючи, що уряд талібів надав притулок Усамі бен Ладену. Повалення талібів підготувало ґрунт для приходу до влади в Афганістану президента Хаміда Карзая. Незважаючи на звинувачення у корупції та в серйозних фальсифікаціях на виборах, на масове поширення смертоносного насильства на більшій частині території країни та на відродження виробництва наркотиків, Захід вважає його союзником у країні, що має стратегічне географічне становище.

Ворог свободи преси. Хоча медіасередовище в Афганістані розмаїте й життєздатне, для нього характерні політична упередженість і відсутність гарантій захисту журналістів. Репортери стикаються із загрозою нападів, викрадення та цензури. У Конституції закріплено свободу преси. Однак існують обмеження на зміст, що «суперечить принципам ісламу чи є образливим для інших релігій і сект». Згідно з мартирологом Міжнародного інституту преси, в Афганістані 2011 року було вбито двох журналістів.

Друг. Напруженість у відносинах між Пакистаном і Заходом зростає через твердження, що певні кола в пакистанській службі безпеки, ймовірно, допомагали Усамі бен Ладену протягом багатьох років уникати викриття на території своєї країни. Інша причина – інциденти з повітряними безпілотними атаками НАТО і США, що призводили до цивільних і військових втрат. Однак у війні проти тероризму Пакистан лишається союзником Заходу.

Ворог свободи преси. Пакистан – найнебезпечніша країна для журналістів в Азії. Мартиролог Міжнародного інституту преси свідчить: 2011 року тут було вбито шістьох журналістів, які виконували професійну роботу. Результати офіційних розслідувань тьмяні. Нормою є безкарність. У нападах, тортурах і вбивствах журналістів звинувачують горезвісну службу безпеки ISI. Більшість репортерів загинула внаслідок спланованих вбивств, інші стали жертвами терактів. Торкаючись чутливих тем, журналісти наражаються на загрози арештів і жорстоке ставлення. Наприкінці 2011 року, після виходу в ефір документального критичного фільму про цю країну, у Пакистані заборонили мовлення BBC.

Друг. Угорщина обрала демократичний шлях розвитку після того, як упала залізна завіса. 2004 року вона вступила до Європейського Союзу. З січня 2011-го країна за ротаційним принципом упродовж шести місяців головувала в ЄС. Як член НАТО Угорщина брала участь в очолюваних США місіях в Косово, Афганістані та Іраку. Країна є також членом Організації економічного співробітництва та розвитку та входить до Шенґенської зони.

Ворог свободи преси. На початку 2011 року Угорщина привернула до себе значну негативну увагу у зв’язку з упровадженням нових законів, що, за твердженням критиків, мали на меті заткнути рота недостатньо шанобливим ЗМІ. Критика лише посилилася, відколи депутати від «Фідес» (Fidesz), партії прем’єр-міністра Віктора Орбана, яка має дві третини місць у парламенті, затвердили нову Конституцію. На думку спостерігачів, вона усуває будь-який контроль над урядовою владою і практично передає всю її повноту «Фідес». Натомість Конституційний суд Угорщини у грудні визнав частину нових законів про ЗМІ неконституційними. Тим не менш, через декілька днів він вирішив не перерозподіляти радіочастот на користь Klubradio – єдиної в країні національної опозиційної радіостанції.

Джерело: Міжнародний інститут преси (IPI)

Переклад Аркадія Сидорука