«КЗЖ підтримує пакистанських репортерів, які зіштовхуються з  небезпеками…».  Ми поширили цю заяву, в якій йдеться про рішення двох журналістів з Пакистану оприлюднити спрямовані проти них погрози. Наджам Сетхі – головний редактор (першого в Пакистані незалежного англомовного тижневика – MS) The Friday Times  і  ведучий популярної політичної програми Geo TV, що виходить в ефір мовою урду, та (його дружина - MS) Джуґну Мохсин  - редактор The Friday Times стверджують: упродовж багатьох років вони жили під постійною загрозою. Небезпека настільки зросла, що на початку 2011 року вони змушені були покинути Пакистан. За декілька місяців вони публічно повідомили, що їм загрожували. Згодом Сетхі заявив КЗЖ, що разом з Мохсин вирішив повернутися в рідний Лахор.

1999 року обоє стали лауреатами Міжнародної премії КЗЖ за свободу преси. Тоді ж вони звернулися до нас з проханням сприяти їхній безпеці. 2011-го Метхі просив нас про те ж саме, підкреслюючи важливість підтримки    міжнародних організацій – таких, як Комітет захисту журналістів і Human Rights Watch. «У Пакистані жорстке становище, - сказав він. – Ніколи не знаєш, хто полює на тебе зі зброєю - таліби чи агенти відомства (йдеться про пакистанську військову розвідку ISI – MS). Іноді про це невідомо, бо одні діють за наказом інших».

Ось витяг з останнього повідомлення, яке надіслав нам Сетхі:

«Джуґну і я остаточно вирішили повернутися в Пакистан. На своєму телевізійному шоу GEO я заявив, що тривалий час мені і моїй сім'ї всіляко погрожували. Погрози особливо посилилися 2011 року.

Я не висловлювався конкретно, однак  сказав, що до цього причетні як  державні, так і недержавні особи. Серед них - екстремісти. У телепрограмі  заявив, що повідомив пакистанські та  закордонні ЗМІ, про які загрози йдеться. Та поки що вважав за краще публічно не розкривати подробиці. Якщо ми постраждаємо, то я і моя родина  вважатимуть винними певні організації й особи незалежно від їхнього рангу. Я також підтвердив, що міністерство внутрішніх справ офіційно поставило до відома 2011 року усі силові та розвідувальні служби, що мені та моїй родині погрожують.

Оприлюднюючи наше рішення, я послався на нещодавній випадок з Хамідом Міром і висловив думку, що всі репортери мають скаржитися публічно, щоб про загрози їм знало суспільство. Принагідно додав, що, принаймні, двоє  пакистанських журналістів - один з Карачі, інший з Кветти, зазнаючи небезпеки, звернулися з проханням про надання їм притулку за кордоном».

20 грудня Хамід Мір - відомий телеведучий політичних ток-шоу оприлюднив докладне електронне повідомлення, описавши, як йому погрожували. У той час КЗЖ заявив, що його відкрита публічна реакція – наочний приклад того, як слід ставитися до постійних залякувань, з якими зіштовхуються журналісти не тільки у Пакистані, а й деінде у світі. Ми заохочували чинити так само інших репортерів, котрі опинилися під загрозою. Наступного дня Міра взяло під захист міністерство внутрішніх справ Пакистану, а президент Аcіф Алі Зардарі розпорядився розслідувати справу.

Тактика, схоже, спрацьовувала. Разом з Умаром Чімою - репортером ісламабадської газети The News ми звернулися   із закликом до інших журналістів, які зіштовхуються з погрозами, діяти таким же чином. 2010 року Чіма продемонстрував, як слід протистояти погрозам і атакам на журналістів, публічно звинувативши  винуватців вчиненого на нього нападу, які, на його переконання, були агентами військової розвідки ISI.

Однак я стурбований: Метхі, Мохсин, Мір та Чіма - відомі журналісти. Натомість публічні акції менш відомих репортерів,  які зіштовхувалися з подібними погрозами, не отримали такого суспільного резонансу. Ґуламуддін - продюсер Samaa TV у Карачі та його колега Мохаммад Aатів Хан розповіли світові про потік спрямованих проти них погроз у відповідь на вихід в ефір телесюжету про закутих у кайдани студентів семінарії в Карачі. Та коли ми опублікували статтю на цю тему «Куди дивиться держава?- запитує під загрозою пакистанський журналіст», у відповідь надійшло лише два коментарі. На противагу довгій низці коментарів на статтю про Міра. І що важливіше: майже не було офіційної реакції.

Я спілкуюся ще з двома пакистанськими журналістами, котрі розповіли мені, що їм погрожували так само, як Сетхі, Мохсин та Міру. Однак ці двоє вирішили поки що не йти в наступ. Вони менш відомі – рівня Ґулламуддіна.

Ґулламуддін зображує іншу реальність, що стосується менш відомих журналістів, які насмілюються висловлюватися відверто:

«Зважаючи на стресові  обставини у Пакистані, я змушений переховуватися. Моя дружина і шестимісячна дитина разом зі мною у такому ж становищі. Це сталося лише тому, що в ефір вийшов мій сюжет на захист прав людини.

Така сувора реальність для мого колеги Хана і для наших родин. Увесь Пакистан  мовчазно спостерігає у той час, як ми та інші представники журналістської спільноти, виконуючи свою роботу, зіштовхуємося з погрозами. Зважаючи на теперішній стан речей, ми розглядаємо можливість отримати притулок за межами країни. Для нас це – єдиний вибір, інакше нас безжально вб’ють ті, хто нас переслідує».

Ось типові заголовки в медіа, пов’язані з поверненням у Пакистан Сетхі та Мохсин: «Обговорювати роль військових у політиці небезпечно», «Брати під сумнів роль військових – небезпечний ризик», «Пакистанські журналісти під загрозою військових». Це наштовхує на висновки, що небезпека йде переважно від військових та служб безпеки, хоча Сетхі чітко пояснює, що не тільки від них. ISI та її «сподвижники» – головні підозрювані у деяких нападах на журналістів, однак далеко не всіх.

У Пакистані у небезпечному становищі уся сфера медіа. В останні два роки Комітет захисту журналістів визначив місце цієї країни як найсмертоноснішої в світі для репортерів. Останні сміливі кроки деяких з них – чоловіків і жінок, що мають на меті протистояти лобовій загрозі, гідні захоплення. Та їхньої мужності самої по собі недостатньо, щоб змінити тенденцію. Реальність – така, що влада у Пакистані слабка. Це потребує тривалих узгоджених зусиль   перш, ніж пакистанські журналісти і загалом нормальні громадяни зможуть жити, не боячись відплати.

Автор Боб Дітц, Комітет захисту журналістів (CPJ)

Боб Дітц - координатор азійської програми КЗЖ. Вів репортажі з різних точок континенту для CNN та Asiaweek. Здійснював численні місії КЗЖ, зокрема, в Афганістан, Пакистан, Філіппіни і Шрі-Ланку. Стежте за ним на Twitter @ cpjasia і Facebook @ CPJ Asia Desk.

Переклад Аркадія Сидорука