Репортери та оператори зіштовхувалися з багатьма загрозами. Декотрі з них опинялися не в тому місці і не в той час: їх вражало стихійне лихо або вибухи бомб. Майже усі журналісти, які загинули 2011 року, були місцевими репортерами та операторами. Вони висвітлювали локальні конфлікти, корупцію та інші незаконні дії.

Вірогідність того, що винних буде притягнуто до відповідальності, на жаль,  дорівнює майже нулю. Безкарність підживлює вбивства.

Статистика стає дедалі трагічнішою. 2011 року було встановлено другий за чисельністю рекорд, відколи IPI почав вести мартиролоґ (Death Watch). 2001 року було вбито 55 журналістів. 2002-го у мартиролозі IPI з'явилися 19 країн. 2011-го їх було вже 40 - більше, ніж будь-коли за останнє десятиріччя.

«Ми сумуємо, що втратили 103 журналістів, - сказала виконавчий директор IPI Елісон Бетел Маккензі. – Щоб зробити  журналістський матеріал, необхідно побувати у небезпечних місцях: на лінії фронту у зоні воєнних дій, на даху висотної будівлі, що руйнується, чи на дні океану. Ми вітаємо своїх колег, які щодня ризикують задля нас.

IPI закликає уряди всього світу визнати особливу роль, яку відіграють у суспільстві репортери, гарантувати їхню безпеку та можливість вільно повідомляти інформацію».

2011 року найсмертельнішою в світі країною для медіа була Мексика. Там загинуло 10 журналістів. Другим став Ірак з дев'ятьма загиблими репортерами. Більшість з них – жертви вибухів бомб. По шість журналістів було вбито в Ємені, Пакистані та Гондурасі. Лівія й Бразилія, де загинули по п'ять репортерів, посіли четверте місце серед смертельних країн світу. Філіппіни, де вбито четверо їхніх колег, опинилися на п'ятому місці.

Латинська Америка, де 2011 року загинуло 36 журналістів, виявилася найсмертельнішим реґіоном для репортерів. Це підтверджує тенденцію до зростання насильства у Західній півкулі – проблеми, до якої IPI та інші міжнародні медіаорганізації зверталися упродовж декількох років.

Безладдя в арабському світі розкрутило там смертельну спіраль. Загалом на Близькому Сході позбувся  життя 21 репортер. За межами Іраку найвразливішими до нападів виявилися ті, хто висвітлював повстання в реґіоні. В Ємені, де відбувалися антиурядові протести, було вбито шість журналістів. Один сирійський репортер загинув, фільмуючи демонстрацію. Наприкінці року тут було вбито відеоґрафіка, роботи якого демонструвалися на міжнародних виставках.

]У Північній Африці загинули 8  журналістів, які висвітлювали  протести та громадянські конфлікти під час арабської весни. П'ятьох з них вбили у Лівії, двох - в Єгипті, одного - в Тунісі. Репортер Ахмед Незар загинув в Алжирі за нез’ясованих досі обставин.

В Азії 2011 року мартиролоґ склав 17 репортерів. Двома найсмертельнішими  країнами на континенті й, відповідно, третьою та  п'ятою найнебезпечнішими у світі знову стали Пакистан і Філіппіни.

У Пакистані усі шестеро журналістів, смерть яких підтвердили місцеві спостерігачі, загинули у зв'язку з професійною  роботою. Двоє – під час серії вибухів, про які вони повідомляли. Четверо стали жертвами цілеспрямованих убивств.

Четверо репортерів загинули на Філіппінах. Усі вони вели радіопрограми, в яких критикували місцевих політиків і викривали корупцію.

У країнах Африки на південь від Сахари 2011 року, згідно з інформацією, отриманою IPI, загинули дев'ять журналістів. Трьох вбили у Сомалі, де 20-річна громадянська війна повністю дестабілізувала країну. Репортери гинули також у Кот-д'Івуарі, Демократичній Республіці Конґо, Ніґерії, Сьєрра-Леоне та Уґанді. Усі ці випадки  пов'язані з цілеспрямованими  вбивствами. Репортерів або розстрілювали, або штирхали холодною зброєю. У деяких випадках мотиви вбивств лишилися нез’ясованими: не було проведено розслідування чи не було висунуто звинувачень проти усіх підозрюваних.

2011 року 7 журналістів загинули в  Європі: по троє в Росії й Туреччині,    один - в Азербайджані. Усіх трьох в Росії розстріляли цілеспрямовано. Тож число убитих там з 2000 року репортерів досягло 40.

Троє журналістів загинули 2011 року в Туреччині. Двоє – під час поштовхів після землетрусу у м. Ван, який вони  висвітлювали. Репортерку та активістку  правозахисного руху Сьюзан Зенґін тримали два роки під досудовою вартою за звинуваченням у зв'язках із забороненою організацією. Згідно з повідомленнями, вона померла, бо влада не забезпечила їй у тюремному ув'язненні належної медичної допомоги.

Журналістам доводиться боротися не тільки із сильними ворогами, а й протистояти  загрозам у зонах збройних  конфліктів. 2011 року восьмеро журналістів загинули в ДТП під час польотів за репортажами з віддалених районів. П'ятеро репортерів Національного телебачення Чилі (TVN CHILE) загинули у катастрофі літака військово-повітряних сил на шляху до архіпелагу Хуан Фернандес. Двох журналістів Австралійської державної телерадіокомпанії (ABC) спіткала така ж доля під час підготовки телесюжету внаслідок аварії гелікоптера. Тайський оператор Сорнвічай  Хатаннукул був серед дев'яти осіб на борту армійського гелікоптера Black Hawk, який розбився у Бірмі в ході операції з пошуку тіл військових, загиблих у катастрофі.

Попередні мартирологи

2010 рік. Загинув 101 журналіст.

2009 рік. Загинули 110 журналістів.

2008 рік. Загинули 66 журналістів.  

2007 рік. Загинули 94 журналісти.

2006 рік. Загинули 100 журналістів.

2005 рік. Загинули 65 журналістів.

2004 рік. Загинули 78 журналістів.

2003 рік. Загинули 64 журналісти.

2002 рік. Загинули 54 журналісти.

2001 рік. Загинули 55 журналістів.

2000 рік. Загинули 56 журналістів.

1999 рік. Загинули 86 журналістів.

1998 рік. Загинули 50 журналістів.  

1997 рік. Загинули 28 журналістів.

Джерело: Міжнародний інститут преси (IPI)

Переклад Аркадія Сидорука