У звіті розглянуто справи зникнення та вбивств журналістів, пов’язаних  з їх професійною діяльністю.

За останні 10 років порушення прав журналістів та злочини проти них були неадекватно сприйняті урядами Росії, Білорусі та України. В результаті у всіх трьох країнах панує атмосфера безкарності, порушень цивільних прав журналістів та відсутність свободи слова. Саме через ці причини, як зазначають автори звіту, три роки тому було вирішено проаналізувати розслідування випадків зникнення та вбивств журналістів, починаючи з 2000 року.

Звіт підготували Артикль 19 та IMS (організація Міжнародної Медіа підтримки).  Артикль 19 - міжнародна правозахисна організація, головна мета її діяльності -  захист права на свободу слова. Назва організації походить від Статті 19 Декларації прав людини, яка гарантує свободу слова.

У звіті сформовано ряд рекомендацій для влади України, Білорусі та Росії, а також для міжнародної спільноти, щодо законодавчих та політичних заходів, необхідних для захисту журналістів та права свободи вираження поглядів.

Щодо України, то автори звіту констатують:   за останні десять років фатальні фізичні напади на журналістів (з чітко встановленим зв’язком з їх професійною діяльністю) були відносно рідкісні. Однак кримінальне розслідування таких справ треба ще успішно довести до кінця, адже жодного замовника не було притягнуто до судової відповідальності. Про це свідчать матеріали трьох українських справ, що наведені у звіті, – справи Василя Климентьєва, Ігоря Александрова та Георгія Гонгадзе.

Також у звіті проаналізовано 3 білоруських справи та 16 російських.

Олівер Спенсер, старший співробітник Артиклю 19 з комунікацій та адвокасі, зауважив, хоч презентація відбувається вже 16 січня,  друкована версія звіту була підготовлена 2 місяці тому - до першої річниці кампанії боротьби з безкарністю. «23 листопада я і мої колеги організували пікети біля посольств Росії, Білорусії і України, одягнувшись у чорне і взявши антуражні труни, які символізували смерть свободи вираження поглядів», - розказав Олівер Спенсер.

Олівер Спенсер відзначив, що хоча у згаданих державах проблеми зі свободою слова далеко не ідентичні, проте можна виокремити чотири головні теми, які є лейтмотивом для трьох  держав. 

По-перше, безкарність помічають тоді, коли  йдеться про смерть або зникнення осіб. Але необхідно розуміти, що безкарність починається значно раніше - коли журналістам (особливо тим, котрі висвітлюють питання політичної корупції або прав людини) погрожують, їх залякують чи заарештовують. Друга спільна риса - правоохоронні відомства виявляються причетними до цих злочинів: безпосередньо чи опосередковано, коли вони захищають винних. По-третє, за словами Олівера Спенсера, представники органів державної влади вдаються до національної риторики, коли про ці порушення йдеться на міжнародній арені.  Розслідування  тривають нестабільно: то починаються, то припиняються, потім знов відновлюються, зазвичай напередодні якої-небудь річниці, тобто розслідування є поверхневими. І четверта спільна риса: у більшості справ саме члени родини загиблих або зниклих є рушійною силою багатьох кампаній. Їх зазвичай підтримує громадянське суспільство та такі громадські організації, зокрема  і Артикль 19 та IMS

Організація IMS минулого року відзначила десять років своєї роботи. Сьогодні її діяльність поширилась вже на 50 країн. Головний пріорітет організації - це  фізична та правова безпека журналістів.  Про це говорила Антоніна Черевко, менеджер проекту IMS в Україні:    «Ми дійшли висновку, що є доцільним видати такий звіт в Україні, Росії та Білорусії.  Насамперед для того, щоб не дати уряду і суспільству забути про випадки зникнень і вбивств журналістів, бо  ці ситуації є недопустимими у демократичному суспільстві. Ми намагаємось зробити той внесок, який ми можемо, щоб це виправити. Звіт – це інструмент адвокасі, тиску на владні органи, аби  вони забезпечили належне розслідування. В багатьох країнах уряд прямо чи опосередковано несе відповідальність за постраждалих журналістів».  

У звіті також наведено інтерв’ю з Мирославою Гонгадзе і резюме конференції «Десять років без правосуддя для Георгія Гонгадзе: Необхідність знайти нові способи боротьби з безкарністю», організованої Артикль 19 та IMS в Києві 16 вересня 2010 року.

Валентина Теличенко, адвокат Мирослави Гонгадзе, також виступила на презентації і  зазначила: «Сьогодні в Україні правосуддя настільки знівельовано, що відсутність правосуддя у випадках порушення прав журналістів вже нікого не дивує. Так само як і наявність прагматичних мотивів у діях Генеральної прокуратури.  Ми вже не говоримо, що це є недопустимим, а говоримо про те, як далі розвиватимуться події, з урахуванням таких явищ».    

Валентина Теличенко окреслила головні дати та події у розслідуванні справи Гонгадзе. Вона також  зробила акцент на тому, що важливо звертати  увагу не лише на випадки вбивств або арештів журналістів. Необхідно також звертати увагу на справи, подібні до справи журналіста Олексія Подольського -  захоплення, вивезення в ліс та побиття.  «Такі випадки, коли журналісту було завдано тілесних ушкоджень за невідомих обставин, завжди необхідно аналізувати та з’ясовувати, чи це було звичайне вуличне хуліганство чи це була невипадкова подія», - сказала Валентина Теличенко.  

Повний текст звіту ви можете прочитати тут.