Згідно з новим законом, аргентинський уряд відіграватиме значно важливішу роль в управлінні єдиним у країні підприємством з випуску газетного паперу. Це призвело до загострення тривалої запеклої боротьби між адміністрацією президента Крістіни Фернандес де Кіршнер (Сristina Elisabet Fernández de Kirchner) та двома провідними щоденними газетами – Clarín і La Nación.

Епатажний вчинок аргентинського міністра торгівлі Гільєрмо Морено став темою крикливих заголовків. Свого часу на зустрічі з керівниками компанії з виробництва газетного паперу Papel Prensa він вихопив боксерські рукавички, сказав присутнім жінкам, щоб ті звільнили йому шлях, і, затемнивши світло, викликав чоловіків на ринг. Це, хоч і жартівливе, запрошення до бою заклало підґрунтя для законодавчих дебатів, що відбулися минулого місяця, стосовно майбутнього Papel Prensa, яким хоч і не вистачало реквізитів, та не бракувало войовничості.

Законодавчий акт, ухвалений Сенатом і одразу підписаний президентом Крістіною Фернандес де Кіршнер, проголошує: газетний папір – це товар, що становить суспільний інтерес, й, отже, підлягає державному регулюванню. Замість того, щоб покласти край суперечкам, новий закон, схоже, активізував тривалий запеклий бій між адміністрацією президента та двома провідними щоденними газетами країни Clarín і La Nación.

Papel Prensa, єдиний виробник газетного паперу в Аргентині, є власністю Clarín (49%), La Nación (22,5%) і держави (близько 27,5%). Нове законодавство вимагає, щоб компанія виробляла його у достатній кількості, щоби вдовольняти попит національних видань. Якщо ж вона на це неспроможна, державі надається право збільшити обсяг інвестицій компанії, щоб допомогти їй у цьому. Найбільше суперечок викликає стаття 41, у якій стверджується: якщо інвестиції уряду перевищують інвестиції інших акціонерів, «зростання державного пакету акцій Papel Prensa у кінцевому підсумку здійснюється через цей механізм». Закон засновує також федеральну консультативну комісію для контролю за втіленням його в життя. До його складу має увійти по одному представнику від кожної аргентинської газети за винятком тих, хто бере участь у виробництві газетного паперу. Тим самим ефективно усуваються Clarín і La Nación. Сама ж комісія перебуватиме у віданні міністерства фінансів.

Це, кількома словами, те, що каже законодавство. Тлумачення аргентинської преси широко варіюються залежно від політичної орієнтації. У лексиконі періодичних видань, що представляють обидві сторони політичного спектру, один і той же вислів – «свобода слова». Та в них зовсім різні уявлення про те, що відбувається. Як свідчить дослідження Комітету захисту журналістів, вододіл проходить здебільшого між газетами Clarín і La Nación, які мають певні інтереси, та приватними медіагрупами, які вишикувалися з лівим урядом і часто отримують винагородження у вигляді щедрих офіційних оголошень. Ці розходження у поглядах – символ глибокої політичної поляризації суспільства, що виникла в останні роки в Аргентині.

Уряд фокусує увагу на несправедливості становища, за якого Clarín і La Nación контролюють газетний ринок, не допускаючи своїх конкурентів. Тож головна мета проголошеного законодавства в тому, щоб «сприяти здійсненню заходів, які би розширили спектр друкованих ЗМІ у бік розмаїття, демократизації та федералізації».

«Нині запаси паперу використовуються приватними підприємствами, що контролюють компанію», – заявив тижневику Perfil Орасіо Вербітскі, відомий аргентинський журналіст, директор організації із захисту прав людини, лауреат Міжнародної премії за свободу преси КЗЖ. За його словами, вони використовували цю монополію, щоб, підвищуючи ціни, не допустити конкуренції, топити конкурентів, душити їх, позбавивши будь-якої можливості для зростання. Вербітскі критикували у певних колах за очевидну підтримку адміністрації Кіршнер.

Натомість урядова організація під орудою виконавчої гілки влади оприлюднила доповідь, у якій стверджується, що Papel Prensa, володіючи більшістю запасів газетного паперу, використовує його у власних цілях, а решту продає за підвищеними цінами іншим друкованим медіагрупам. Оскільки постачання повністю не покриває попиту, їм доводиться імпортувати газетний папір. «Монополія Clarín і La Nación на паперовому ринку б’є по споживачу, знижує конкуренцію, підвищує ціни і призводить до зловживань домінуючим становищем цих газет», – ідеться у доповіді.

Однак La Nación узяла під захист Papel Prensa, стверджуючи, що ця компанія вдовольняє 70 відсотків національного попиту і що будь-які видання, які не купують у неї паперу, мають змогу імпортувати його без мита з-за кордону, часто з меншими витратами. Газета пояснила неспроможність Papel Prensa повністю йти в ногу з життям тим, що жодна інша компанія не виявила готовності інвестувати в цей сектор економіки і єдиний інший національний виробник газетного паперу – Papel de Tucumán давно припинив операції, бо це було невигідно. (Згідно з Bloomberg Businessweek, прибуток Prensa Papel склав 2010 року трохи більше 900 тисяч доларів США.)

Обидві сторони, захищаючи свої позиції, висунули вагоміші аргументи. Уряд заявив, що закон дозволить диверсифікувати й демократизувати засоби масової інформації в Аргентині, й, отже, гарантувати свободу слова. Clarín і La Nación, посилаючись на правничу статтю, що дозволяє державі збільшити свою частку у виробництві, розцінила закон як тонко завуальовану спробу взяти керування на себе.

Місцеві видавці медіагрупи ADEPA зазначали, що «цей законопроект – серйозний замах на свободу слова. Це порушення положення Конституції та міжнародних принципів, зокрема, статті 13-3 Американської конвенції з прав людини. У ній говориться, що “право на свободу слова не може обмежуватися непрямими методами чи такими засобами, як зловживання державним або приватним контролем над газетним папером, частотами радіомовлення або обладнанням, що використовує при поширенні інформації, будь-яким іншим способом, що створює перешкоди для комунікацій і розповсюдження ідей та поглядів”».

Clarín стверджувала, що ухвалений законопроект антиконституційний, і опублікувала текст статті 32 Конституції Аргентини, в якій зазначено: Конгрес не повинен приймати закони, що «обмежують свободу публікації видань або встановлюють над ними федеральну юрисдикцію». У війні заголовків проурядове видання Tiempo Argentino відповіло наступного дня, вмістивши текст статті 42 Конституції Аргентини, що надає державі право гарантувати правдиву інформацію й контролювати монополії. До цього було додано наведену ADEPA Американську конвенцію з прав людини. Та наголос було зроблено на іншому – на забороні «приватного контролю над газетним папером».

Papel Prensa – лише остання лінія фронту у затяжній війні між адміністрацією Кіршнер і двома щоденними газетами (одна з них належить Grupo Clarín – одному з найбільших медіаконгломератів у Латинській Америці). Уряд уже давно звинувачує Grupo Clarín, яка володіє газетами, радіостанціями, частотною і кабельними телестанціями, провайдером інтернет-послуг, у монополізації. Тим часом критики стверджують, що реальна мета президента – змусити замовкнути медіакомпанії, які вельми критично ставилися до її адміністрації. Розкол між двома раніше вдоволеними союзниками посилився з 2008 року, коли виник конфлікт щодо сільськогосподарського сектору економіки через зростання експортних мит. Тоді Clarín зайняла критичну позицію щодо адміністрації Кіршнер, а уряд звинуватив медіагрупу в упередженості.

Як свідчить дослідження КЗЖ, упродовж останніх декількох років Clarín зазнала урядових та інших переслідувань. Ідеться, зокрема, про рейди податкових агентів одразу після публікації статті з критикою адміністрації, акти вандалізму офісів, блокування друкарської техніки, плакати та графіті негативного змісту. Чимало аналітиків вважають, що ухвалення 2009 року положення закону про мовлення, згідно з яким було створено новий регулятивний орган, також було спрямовано на послаблення Grupo Clarín. Уряд стверджував, що він приборкає монополії, демократизує радіо й телебачення. Тим часом власники ЗМІ та опозиційні політики розцінили це як спроби уряду посилити контроль над змістом новин і змусити опозиційні медіакомпанії позбутися частки своїх холдингів.

Боротьба стала ще запеклішою, коли обидві сторони оснастилися «історичною амуніцією». Clarín звинуватили у змові з військовою диктатурою не тільки з метою змусити першого власника продати Papel Prensa (до речі, його родину хунта арештувала й катувала), а й навіть у незаконному всиновленні дітей, батьки яких стали жертвами диктаторського режиму. Справа про продаж Papel Prensa й досі перебуває у стадії розслідування. Звинувачення щодо незаконності всиновлення було спростовано тестами ДНК, а правозахисна група Abuelas de La Plaza de Mayo, що є прихильницею проведення таких тестів, оголосила справу закритою. Та причетність власника Clarín до однієї з найпохмуріших сторінок національної історії засвідчує, наскільки вороже деякі аргентинці ставляться до цієї медіагрупи. Clarín і La Nación зазнали критики, оскільки замовчували злочини диктатури. Чимало хто вважає, що блокування з хунтою дозволило їм домогтися надмірного впливу.

Протягом останніх декількох тижнів запекла ворожнеча поглибилася у зв’язку з рейдами на офіси телеканалу, що належить Clarín, вчиненими за звинуваченням у монополістичній діяльності, та у зв’язку із заморожуванням активів La Nación федеральним податковим відомством за підозрою у несплаті податків. Критики уряду побоюються, що ці кроки – нові вияви постійних нападів на одну з небагатьох структур, спроможних протистояти адміністрації.

Те, що битви й досі точаться у такій сфері, як друковані ЗМІ (що, здається, віджила свій вік), може здатися химерним. Однак дебати виходять далеко за межі ще доволі потужного в Аргентині газетного ринку. Ворожнеча віддзеркалює бурхливу історію цієї країни і водночас теперішню політичну поляризацію. Цей вододіл навряд чи звузиться, незалежно від того, хто контролює Papel Prensa.

Автор: Сара Рафскі, Комітет захисту журналістів (CPJ)

Сара Рафскі – науковий дослідник американської програми КЗЖ. Незалежна журналістка. 2008 року отримала грант Фонду Фулбрайта для дослідження теми фотожурналістики та збройного конфлікту в Колумбії.

Джерело: CPJ

Переклад: Аркадій Сидорук