11 січня в Сирії загинув французький журналіст. 43-річний Жіль Жак’є (Jilles Jacquier), який перебував у відрядженні від каналу France 2, був досвідченим професіоналом, лауреатом найпрестижніших у Франції журналістських премій. Як кореспондент програми Envoyé special (еквівалентної американській Sixty Minutes),  він висвітлював десятки воєн - від Косово до Афґаністану. Його вважали одним із найпрофесійніших французьких військових кореспондентів.

Жак’є здійснював поїздку разом з групою французьких, швейцарських, бельгійських і голландських журналістів до міста Хомс - епіцентру повстання. Там репортери перебували під жорстким наглядом агентів сирійських сил безпеки.

Як же могла статися подібна трагедія? 

«У цьому районі мешкають алавіти (громада, прихильна до президента Асада), його повністю контролюють армія та озброєні цивільні ополченці, які перебувають на утриманні режиму», - відзначив у Le Monde  Крістоф Айяд.

З посиланням на джерело, близьке до президента Ніколя Саркозі, щоденна газета Le Figaro стверджує, що французька влада «підозрює уряд Сирії в маніпуляціях». «Сирійські чиновники були єдиними, хто знав, що того дня у Хомсі перебувала  група західних журналістів і в якому саме районі, - написала газета, цитуючи неназвану особу високого рівня. - Звісно, можна вважати те, що сталося, нещасним випадком. Але він на руку режиму, який намагається перешкоджати закордонним журналістам і демонізувати повстання».

Протестувальники та їхні прихильники вже давно стверджували, що уряд маніпулює засобами масової інформації, часто підкріплюючи це відео-матеріалами.

У напруженій і заплутаній ситуації, що виникла після нападів, супутниця Жіля, фоторепортерка Кароліна Пуарон (Caroline Poiron) відмовилася передати тіло загиблого сирійській службі безпеки і погодилися на проведення у Дамаску лише обмеженого розтину. Вважається, що збереження контролю над розтином відіграє вирішальну роль. «Серйозна судово-медична експертиза може допомогти визначити, яка зброя вразила Жіля Жак’є, - відзначає в Le Figaro Філіп Жель (Philippe Gelle). -  Відомо, що повстанці використовують пускові установки системи RPG. Однак не можна бути впевненим у їхній спроможності здійснити чотири постріли точнісінько в одну ціль».

Подібні поїздки для преси раніше організовувала сестра Агнеса-Маріам-де-ла-Круа -  настоятелька колишнього монастиря Кара та громадянка Лівану палестинського походження. Вона  підтримувала тісні стосунки з режимом Асада та мала зв’язки з християнськими колами у  Західній Європі, передусім у Франції й Бельгії. Здавалося, що це, принаймні, забезпечувало доступ до спостереження за подіями у Сирії та часткові заходи безпеки.

Однак, ці запрошення викликали суперечки серед журналістів стосовно того, чи етично бути прикомандированими до сирійських сил безпеки, яких звинувачують у масових вбивствах цивільного населення. Сестра Агнеса-Маріам-де-ла-Круа трималася  офіційної версії: «терористи» - ісламські екстремісти, вони прагнуть повалити режим, який, за її словами, захищає християнські меншини у Сирії.

Деякі репортери відмовилися від запрошень, побоюючись, що їм нав’язуватимуть упереджений погляд на події. Або ж уряд Сирії  використає їх як маріонеток у пропагандистських цілях. Інші погоджувались на ці поїздки, оскільки вважали, що це для них рідкісна можливість потрапити до країни і висвітлювати неспокійні події, принаймні, з офіційного погляду.

Міжнародні журналісти намагалися проникнути до Сирії, відколи почалося повстання. Але після перших заворушень уряд  майже повністю заборонив медіа і в більшості випадків відмовлявся надавати західним журналістам візи.

Тим часом місцевих репортерів затримували, вони зникали безвісти або гинули. До Сирії можна було дістатися хіба що за  туристичною чи діловою візою, або перетнувши ліванський кордон. Лише нещодавно Дамаск почав видавати короткострокові візи обмеженій кількості закордонних журналістів, дозволяючи їм пересуватися країною тільки у супроводі офіційних представників.

У будь-якому разі, більшість європейських репортерів прибули до Сирії, відчуваючи глибоку підозру до  уряду. Вони знали, що  режим Асада веде грубу пропагандистську війну: залякує привидом «Аль-Каїди», звинувачує Захід та Ізраїль у підривних діях в країні, інсценує суспільні події, маніпулює за допомогою відео.

Також режим транслює свою позицію на  таких сайтах  як Infosyrie  чи через «антиімперіалістичні організації», які  засуджують «міжнародну змову проти Сирії».

До західних журналістів доходили чутки про те, що смертоносні вибухи у районах Дамаска (там населення прихильне до Асада) насправді таємно чинили урядові сили.

У такому випадку, чи стали закордонні  репортери жертвами брудних трюків режиму? 

Кореспондент CNN  Нік Робертсон (Nick Robertson), який у день убивства Жіля Жак’є перебував в Хомсі з іншою групою журналістів, заявив, що «обстріл був військовою операцією». «Дивно те, що за словами деяких репортерів, сестра Агнеса не брала участі у поїздці і лишилася осторонь, у  Дамаску, - додає Ален Лалеман (Allain Lallemand), журналіст-розслідувач  щоденної брюссельської газети Le Soir. – Також тривожно, що у цю поїздку не запросили журналістів з країн, які підтримують сирійський режим, хоча вони перебували у Дамаску».

Голландський фоторепортер Стевен Вассенаар (Steven Wassenaar) дістав у Хомсі легке поранення внаслідок вибуху. Він підтвердив, що сестра Агнеса не приєдналася до групи: «Ми були фактично самі по собі, допоки не прибули в місто, де нас взяла під опіку служба безпеки».

 
«Твердих доказів немає, - пише редактор близькосхідного відділу паризької Le Soir Бодуен Лоос (Baudouin Loos). – Тож  не можна висувати категоричні   звинувачення. Та якщо поставити питання “кому вигідний злочин?”, то слід уважніше придивитися до режиму. Тепер Дамаск матиме можливість посилатися на цю акцію, щоб викривати  перед світом “ганебні методи, якими користуються варвари, нападаючи на безневинних журналістів”. Натомість жменька наших колег, яким вдалося потрапити до Сирії, безперечно, подумає двічі, перш ніж туди повернутися. Сирійська влада не терпить свідків».

Підозр додав директор новинних програм France Télévisions Тьєрі Тюільє (Thierry Thuillier). Він заявив в інтерв'ю, що Жіль Жак’є та його оператор «не хотіли їхати у Хомс». Але їм сказали, якщо вони відмовляться там побувати, то їм доведеться негайно залишити Сирію.

«Цей сценарій викликає у нас багато запитань стосовно того, хто вів прицільний вогонь, - додав Тюільє. - Журналісти рухалися у дуже щільному супроводі. Коли ж почалася стрілянина, сирійські солдати відступили, лишивши репортерів самих, без захисту. Чому? У мене немає відповіді на це запитання.  На неї чекають журналісти, France Télévisions, сім’ї репортерів».

Французька влада рішуче налаштована з’ясувати, що насправді сталося. Прокурор Парижа почав попереднє розслідування убивства. Міністр закордонних справ Франції Ален Жюппе звернувся з проханням, щоб воно було ретельним і незалежним. Він отримав повну підтримку президента Ніколя Саркозі, який в емоційному зверненні підкреслив «важливість того, що є мужні люди, які, всупереч  режимам і ситуаціям, не бояться доносити правду».
 
Автор: Жан-Поль Марто – провідний радник КЗЖ, бельгійський журналіст та  письменник. Міжнародний оглядач брюссельської Le Soir, професор журналістики Лувенського католицького університету.

Джерело: Комітет захисту журналістів (CPJ)

Переклад: Аркадій Сидорук