У зв’язку із запланованим цієї неділі (сьогодні,  12 лютого, у Туркменистані  проходять вибори президента  - MS) переобранням диктатора  Ґурбанґули Бердимухамедова «Репортери  без кордонів» запропонували у переддень цієї події (тобто вчора, 11 лютого, - MS) опублікувати таку першу сторінку туркменської газети. Їі доповнює  аналіз стану свободи преси у цій колишній середньоазійській республіці СРСР.

Бердимухамедов говорив про реформи, відколи у грудні 2006 року, після смерті свого попередника, вступив на посаду президента. Та насправді в одній із найбільш репресивних країн світу нічого не змінилося.

У той час, як влада чинила розправи над тими, хто спромігся повідомити  світ про смертельний вибух на складі зброї  у  передмісті столиці, президент Бердимухамедов вперше за час існування цього  тоталітарного режиму «запровадив» плюралізм та вільні вибори.

Офіційно було відкинуто однопартійну систему, однак не було дозволено існування жодної опозиційної партії. Противники уряду не наважилися повернутися з вигнання. Чинний президент «конкурує» з сімома «чорними конячками» - майже невідомими провінційними чиновниками. Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) заявила, що не спостерігатиме  за виборами, оскільки  вони відбуваються в абсолютно незадовільних умовах.

Найексцентричніші аспекти правління його попередника -  Сапармурата Ніязова, відомого як Туркменбаші (батько туркменів), були скасовані, а дні й місяці вже не називають на честь членів його родини. Та Бердимухамедов запровадив свій  культ особи. Офіційно його називають  Arkadag (Покровитель Туркменії).

Портрети з його усміхненим зображенням всюди замінили портрети його попередника, його книги стали бестселерами, а військову частину та музей було перейменовано на честь його батька за те, що він виховав сина, «безмежно відданого людям». Згідно з деякими джерелами, Бердимухамедов пише нову «священну книгу», що замінить «Рухнаме» - колекцію висловлювань покійного диктатора, яка входить до навчальних програм на всіх рівнях.

У цьому середовищі незалежна журналістика немислима. Всі засоби масової інформації безпосередньо контролює держава, яка використовує їх для пропаганди й суворо карає будь-яке відхилення від офіційної лінії. Лише деякі ЗМІ, що базуються за кордоном – такі, як Radio Azatlyk (Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода), Khroniki Turkmenistana, Gündogar та Fergananews , транслюють безцензурні новини. Та вони недоступні більшості населення, яке може отримати доступ хіба що до повністю «дистильованого» Turkmenet.

Для незалежних журналістів, котрі змушені працювати підпільно, ризики величезні. Принаймні двоє журналістів Сапардурди Хаджієв (Sapardurdy Khadjiyev) та Аннакурбан Аманкличев (Annakurban Amanklychev) відбули понад п'ять років у в'язниці у пустельній місцевості поблизу міста Туркменбаші. Оґулсапар Мурадова (Ogulsapar Muradova) - журналістка, яку арештували водночас з ними, померла в ув'язненні у вересні 2006 року, певно в результаті жорстокого ставлення.

Кореспондента Radio Azatlyk  Довлетмурата  Язкулієва (Dovletmuгurat Yazkuliyev)  засудили торік до 5-річного позбавлення волі за сфабрикованими звинуваченнями. Зрештою, через декілька тижнів його помилував президент. Його злочин полягав у тому, що він сповіщав про вибух на складі зброї, у столичному передмісті, внаслідок  якого  загинуло чимало мирних жителів.

Цей інцидент висвітлив можливості сил, задіяних на новому полі медіа-битви. Знімки та відеоматеріали звичайних громадян з мобільних телефонів зірвали спроби уряду запровадити  цензуру на цю подію. Та влада виявила готовність реагувати. Багатьох  самодіяльних журналістів, а також Язкулієва  і блоґерів  арештували. Сайт  Khroniki Turkmenistana, який опублікував фото та інформацію про вибух, невдовзі зламали хакери.

Якщо президент Бердимухамедов насправді хоче наповнити свої   розмови про демократію реальним змістом, він має  багато чого зробити. Надання незалежним засобам масової інформації можливості працювати, негайне звільнення всіх арештованих журналістів і борців за права людини стали б першими важливими кроками для еволюції системи державного управління. Міжнародне співтовариство, що спрямовує свій погляд лише на вражаючі газові родовища Туркменистану, повинно нагадувати про це Бердимухамедову за кожної нагоди.

Джерело: «Репортери без кордонів» (RSF)

Переклад: Аркадій Сидорук