«Репортери без кордонів» (RSF) стривожені тим, що китайська влада, запобігаючи висвітленню руху протесту, запровадила інформаційну блокаду в деяких провінціях і в Тибетському автономному районі.

До цього необхідно додати дезінформаційну діяльність, як-от недавній злам китайськими пропагандистами франкомовного тижневика Сourrier International.

«Щонайменше п’ятнадцять тибетських ченців підпалити себе з березня минулого року. Та про це, як і про недавні демонстрації в Тибеті, інформації було обмаль», – заявили «Репортери без кордонів».

Мало того, що іноземним ЗМІ перешкоджали висвітлювати ці події. Влада організувала ще й дезінформаційну кампанію, використовуючи проурядові медіа – такі як Global Times. Вони применшують масштаби заворушень і звинувачують міжнародну спільноту у втручанні.

Лише деякі ЗМІ мають можливість отримувати інформацію з перших рук, і зовсім невеликій кількості репортерів вдається побувати в неспокійних регіонах. Поза увагою світу розгортається масштабна криза. Міжнародні засоби масової інформації присутні навіть у Пхеньяні, та не в Лхасі (історична столиця Тибету. – MS).

Влада КНР, як і раніше, прагне контролювати тибетців за зачиненими дверима, не допускаючи туди журналістів, передусім закордонних, які можуть завдати їй клопоту як свідки подій. Вона намагається також обмежити всі зв’язки між регіоном і рештою світу, додає RSF.

Побічною жертвою погрому став інтернет. З’єднання відключають, доступ блокують. Контент, пов’язаний із заворушеннями, вилучають. Вдаються до будь-яких методів, аби лиш не дати інтернет-активістам змоги перейняти естафету від репортерів і поширювати новини та інформацію стосовно тибетської проблеми, що можуть збентежити Пекін. Аби придушити в зародку будь-які спроби мобілізувати підтримку в інтернеті, під особливим прицілом тримають місцеві мережі.

Погром

Понад 20 поліціантів з’явилися 15 лютого в будинку журналіста і вчителя Ґаґк’є Друбпи К’яби (Gagkye Drubpa Kyab) в окрузі Сертхар (Serthar), у провінції Сичуань (Sechuan), щоб арештували його. Нині його тримають в ув’язненні.

Письменника Калсанґа Цултрима (Kalsang Tsultrim), відомого під псевдонімом Ґ’їтсанґ Такмиґ (Gyitsang Takmig), було засудженого торік у грудні до чотирьох років позбавлення волі. Його тримали в ув’язненні, не висуваючи звинувачення, з грудня 2010-го. Раніше його арештовували «за політичні помилки» і звільнили за умови, що він не братиме участі у політичній діяльності.

Такмиґ розповсюджував компакт-диски з відеозаписом особистого звернення до міжнародної спільноти із закликом домагатися повернення до Тибету Далай-лами. Він докладно розповідав про страждання тибетського народу, висловлював стурбованість тим, що зникають його релігія та культура, порушуються права людини.

14 лютого «Репортери без кордонів» дізналися з повідомлення Tibet Post International про винесення у грудні 2010 року вироку письменнику Церінґу Норбі (Tsering Norbu) за публікацію та поширення книги про демонстрації, що відбувалися в Тибеті 2008 року. Поліція арештувала його у Лхасі, де він потрапив до в’язниці.

Деякі тибетські журналісти та письменники виїхали у вигнання, аби мати можливість писати про події в своєму регіоні. Це стосується Ґедуна Церінґа (Gedun Tsering), який утік до Індії, опублікувавши там книгу «Пишу за іншого» (Ghost Writer). В ній у формі щоденника змальовано його подорож до Індії та життя у становищі біженця. Примірники книги розповсюджено по монастирях, школах та університетах Тибету.

Цензура онлайн

З 24 січня в інтернету й мобільних телефонів були серйозні перебої в радіусі 50 км навколо округу Седа (Seda), у провінції Сичуань, що став епіцентром протестів.

Не було доступу до сайтів тибетських медіаорганізацій у вигнанні. Дискусійні форуми та блоги тибетською мовою Sangdhor.com і Rangdrol.net з 3 лютого також заблокувано.

Того ж дня тег Лю Чжиміна (Liu Zhiming) – журналіста-розслідувача з Economic Observer, який вмістив меседж про січневу демонстрацію, було знято з сайту Sina Weibo. Це один із багатьох прикладів вилучення контенту про заворушення в Тибеті.

Стратегія відключення деяких провінцій та автономних районів від медіа- й інтернет-світу, яку здійснює китайська влада, щоби змусити їх до мовчання, не нова. Її застосовували повсюди.

Тибет уже був об’єктом особливо жорстких обмежень у сфері комунікацій. У травні 2011 року інтернет став побічною жертвою розгону демонстрацій у Внутрішній Монголії. У липні 2009 року впродовж декількох місяців після міжетнічних заворушень в адміністративному центрі Синьцзян-Уйрурського автономного району м. Урумчі (Urumqi) він був відрізаний від зовнішнього світу.

Під ковпаком

Поліція перешкоджала закордонним журналістам, яким заборонено в’їзд до Тибету, висвітлювати демонстрації тибетців і в інших провінціях Китаю. Знімальну групу CNN арештували останнього січневого тижня в провінції Сичуань, коли вона сплачувала дорожнє мито. Їй заборонили виїжджати до сусіднього Тибету.

Розуміючи незаконність таких дій, китайська влада, аби обмежити доступ до автономного району, постійно посилається на погану погоду чи кепський стан доріг. Щоби потрапити до провінцій, населених тибетцями, репортери змушені вдаватися до нелегальних методів. Так, кореспондент The Guardian Джонатан Воттс (Jonathan Watts) зумів уникнути перешкод і дістався міста Аба (по-тибетськи Нґаба). Він та інші засвідчили посилену військову присутність у регіоні.

Закордонних журналістів, яких підозрюють у бажанні діяти всупереч інструкціям поліцейських, переслідують агенти сил безпеки. Дехто з них скаржився на те, що за ними стежать, інші – що їх супроводжували до аеропорту поліціанти. Їх декілька годин допитували, змусили стерти знімки, а обладнання конфіскували.

Засвідчення особи не обмежуються перевіркою наявності журналістських посвідчень і паспортів. Вони включають дозвіл на тимчасове проживання, який репортер повинен завжди мати при собі. Це створює атмосферу постійного нагляду, посилює стрес і впливає на психологічний стан працівників ЗМІ.

На початку лютого група закордонних кореспондентів, які працюють у Китаї, звернулася до влади з проханням надати їм вільний доступ до закритих провінцій. У заяві, оприлюдненій Клубом закордонних кореспондентів у Китаї (Foreign Correspondents’ Club of China – FCCC), що не має офіційного статусу, вони домагалися права вільно пересуватися, брати інтерв’ю в кожного, хто готовий його надати.

Клуб настійно закликав закордонних репортерів бути обачними й пильними в роботі.

Від утисків до фабрикацій

Умови, в яких закордонні журналісти намагаються виконувати свої функції, погіршилися з лютого минулого року. Репортери, які намагалися повідомити про рух протесту по всій країні, зокрема про конфлікти між населенням і місцевою владою, стали жертвами репресій, що вочевидь мають ознаки причетності місцевих або центральних органів.

15 лютого в селищі Панхе (Panhe), у провінції Чжецзян, троє журналістів зазнали нападів, висвітлюючи демонстрації протесту проти захоплення та продажу владою землі.

Коли кореспондент Батист Фальєво (Baptiste Fallevoz) з телевізійної станції France 24 та його китайський помічник Джек Дзян (Jack Zhang) вирушили до місця подій, на них вчинила наїзд інша автівка. Згодом вони стали жертвами нападу бандитів у цивільному. Дзяну розбили камеру та завдали сильного удару по голові. Обох доправили літаком до міста Венчжоу. Поліція пояснила інцидент міжсільським суперництвом.

Того ж дня нападу зазнав незалежний голландський журналіст Ремко Таніс (Remko Tanis). Коли кореспондент Netherlands Press Association брав інтерв’ю в протестувальників, близько 100 осіб увірвалися в будівлю, де він перебував, побили його, забрали картки пам’яті й документи. Репортер, за його словами, відбувся легкими ушкодженнями, та він висловив побоювання за безпеку тих, у кого брав інтерв’ю.

Клуб закордонних кореспондентів у Китаї повідомив також про напад агентів служби безпеки в цивільному на відеорепортера. Коли 19 лютого той висвітлював демонстрації протесту в Пекіні, вони вдарили його декілька разів в обличчя та відібрали обладнання. Десятьох інших журналістів переслідували й побили під час розгону протестувальників.

Влада КНР, зі свого боку, скаржиться на негативні відгуки в закордонній пресі. Ця критика зумисне спрямована проти закордонних журналістів, які, за її словами, широко висвітлюють не економічні та культурні досягнення країни, а діяльність дисидентів, демонстрації, народне невдоволення і забруднення навколишнього середовища.

900 закордонних кореспондентів звинуватили в тому, що вони висвітлюють події у негативному ключі на основі подвійних стандартів і «ментальності часів холодної війни». Аби протистояти упередженому, на її думку, висвітленню становища в країні, влада почала дезінформаційну кампанію. Офіційний китайський сайт China Tibet Online використав із пропагандистською метою сайт Courrier International, що вміщує в перекладах витяги зі статей із міжнародної преси. Статтю, перекладену з пекінської газети Huanqiu Shibao, приписали тижневику, базованому в Парижі.

Матеріал «Французькі медіа: тибетці найбільше прагнуть гармонії та розвитку» містив посилання на репортаж із віддаленої місцевості в Тибеті, нібито опублікований в Courrier International. Насправді то були витяги з Huanqiu Shibao, що входить до медіагрупи People’s Daily. У ній засуджувалися сепаратистські цілі тибетських емігрантів. Однак Courrier International ніколи цього не публікувала.

У 2011–2012 роках за індексом свободи преси «Репортерів без кордонів» КНР опустилася на шість позначок. Нині вона посідає 174-те місце серед 178 країн світу.

Джерело: Репортери без кордонів (RSF)

Переклад: Аркадій Сидорук

Читайте також публікацію «У Китаї б’ють закордонних журналістів»