Поволі позбуваючись настрою літніх вакацій, європейські захисники свободи преси та адвокати журналістів розбирають купу фактів і тверджень, що накопичилися й не набули достатнього розголосу під час курортного затишшя. На верхівці цього стосу – реформа у сфері дифамації.

20 червня суд міста Больцано, що в італійському Південному Тіролі, виніс приголомшливий вирок: двох італійських журналістів було засуджено за наклеп до 4 місяців ув’язнення і штрафу €15000 тисяч євро (US$18500). Позов проти журналіста щоденної газети Alto Adige Орфео Донатіні (Orfeo Donatini) та його колишнього видавця Тіціано Марсона (Tiziano Marson) подав місцевий політик Свен Кнолл (Sven Knoll) за опубліковану 2008 року статтю, в якій стверджувалося, що він брав участь у неонацистському зібранні.

Як стверджує правозахисна організація Article 19, що відстоює свободу слова, Італія і Білорусь – єдині європейські країни, де журналістів і досі можуть засудити за наклеп до тюремного ув’язнення.

За іронією долі вердикт було винесено за декілька днів до того, як Комітет міністрів Ради Європи ухвалив декларацію, засудивши зловживання законами про дифамацію. «Надмірне застосування цих законів може розчарувати та обмежити свободу інформації, – було оголошено 4 липня в заяві. – Урядам слід забезпечити відповідні гарантії від відшкодування завданих збитків, незіставних із їхнім реальним обсягом».

Комітет Міністрів – вищий орган виконавчої влади Ради Європи, до складу якого входять голови зовнішньополітичних відомств 47 держав-членів або їхні дипломатичні представники у Страсбурзі. Хоча його заяви не мають обов’язкової сили, вони виражають позицію держав – членів Ради Європи з певного питання.

У своїй заяві Комітет Міністрів піддав також сумніву туристичну дифамацію. За його твердженням, це «своєрідний торговельний форум, коли позивач подає скаргу до суду, де зробити це найлегше і де найбільш імовірно забезпечити сприятливе для себе рішення».

«У деяких випадках юрисдикцію обирає позивач, оскільки судові видатки залежать від того, чим закінчиться процес, або ж тому, що вартість правничої процедури може переконати обвинуваченого у протилежному. Неналежне використання цих законів впливає на всіх тих, хто хоче скористатися свободою слова», – йдеться в заяві.

Протягом багатьох років пунктом призначення для позовів із дифамації була британська столиця. «Лондон – сутяжне місто», – пише колумніст The  Observer Нік Коен (Nick Cohen) в опублікованій 2012 року книзі під назвою «Ви не в змозі прочитати цю книгу». Він зображує судову систему як упереджену проти свободи слова, яка часто діє на користь багатих злочинців, ображених знаменитостей чи адвокатів, що полюють за щедрими винагородами. «Всупереч  природному праву та загальному праву, тягар доказів лежить на відповідачеві, – пише автор. – Позивач не повинен доводити, що автор завдав йому фінансових втрат чи особистої образи. У Великобританії мовчання можна купити. А вартість за наклепницькі дії в Англії та Уельсі у 140 разів вища, ніж середньоєвропейська».

Заяву Комітету Міністрів, схоже, можна вважати схваленням реформи законодавства про наклеп/дифамацію, законопроект якої перебуває наразі на розгляді цього Комітету. Він не повністю задовольняє учасників кампанії проти законодавства про наклеп. Американська авторка Рейчел Еренфелд (Rachel Ehrenfeld), яка сама стала жертвою туристичної дифамації в Лондоні, у статті, опублікованій нещодавно в New York Times, посилається на нього як на «половинчасту пропозицію Великобританії щодо реформування закону про наклеп». Утім очікується, що закон значно обмежить привабливість Лондона як місця, у суд якого звертається завжди чимало позивачів з інших країн світу. Щоб посилити свою позицію, зокрема задля «загальної потреби підвищення передбачуваності юридичних рішень, особливо щодо журналістів, вчених і медіа», Комітет Міністрів Ради Європи посилається в заяві на документи прихильників міжнародної свободи слова, зокрема на ухвалену 2011 року Спільну декларацію доповідачів ООН, Організації Американських Держав та Африканської комісії з прав людини і прав народів, а також представника зі свободи ЗМІ Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).

Липнева заява за масштабами має глобальний характер. Хоча вона стосується в першу чергу держав – членів Ради Європи, її можна використати, щоби сформулювати глобальну дискусію про дифамацію – проблему, яка «загострилася внаслідок посилення глобалізації та доступу до контенту й архівів в інтернеті».

У зв’язку з цим прихильники свободи слова розцінюють остаточне ухвалення в Лондоні законопроекту про реформу дифамації як важливу віху в наполегливій боротьбі за те, щоби зробити Європу непривабливою для туристичної дифамації й торгівців справами про наклеп.

Британці все ще борються за поправки до законопроекту, зокрема про запровадження положення про захист суспільних інтересів. Нині законопроект перебуває на розгляді Палати громад. Його мають передати до Палати лордів перш ніж представити на схвалення Королевою. Після цього він набуде чинності закону.

Автор: Жан-Поль Марто (Jean-Paul Marthoz), старший радник КЗЖ, бельгійський журналіст і письменник, професор журналістики Лувенського католицького університету

Джерело: Комітет захисту журналістів (CPJ)

Переклад: Аркадій Сидорук

На тему дифамації читайте також:

Кляп для російських правозахисників і медійників

У світі здіймається хвиля за скасування законів про дифамацію