Перший онлайн-журналіст, якого вбили за професійну діяльність, зник безвісти 12 років тому в Україні. Повернення 31-річного Георгія Гонгадзе так і не дочекалася дружина з двома маленькими дітьми. Через сім тижнів було виявлено його труп без голови.

Гонгадзе редагував сайт «Українська правда» і публікував статті про корупцію та кумівство. Цього в країні, де домінували державні друковані ЗМІ й телебачення, не робив більше ніхто. Згодом стало відомо, що тодішній президент нібито казав своїм помічникам, що Гонгадзе необхідно вбити, і це записано на плівку.

Останнього онлайн-журналіста, якому помстилися за професійну роботу, було страчено минулого місяця в Сирії. У місті Хама вояки урядових військ убили 27-річного Абдель Каріма аль-Окду (Abdel Karim al-Oqda) та двох його друзів і після цього підпалили його будинок. Він саме готувався стати до роботи, як в оселі з’явилися солдати. Аль-Окда працював оператором у дамаській громадянській організації Shaam News. На її сайті, а також на YouTube було розміщено десятки тисяч відео. Чимало з них з’являлися у міжнародних новинних медіа, зокрема на Al-Jazeera та BBC.

Щороку протягом десятиліть під прицілом найчастіше опинялися й гинули журналісти друкованих ЗМІ, радіо- й телерепортери. Це тривало до 2008 року, коли розпочалася нова доба. Тоді Facebook уже мав 100 млн користувачів, а Twitter почав нарощувати свою потужність. Саме тоді онлайн-журналістів почали вбивати й кидати до тюрем у небачених досі масштабах по всьому світу. Нині вже більше третини всіх загиблих і майже половина всіх ув’язнених журналістів працювали чи працюють в інтернеті.

Згідно з розслідуванням КЗЖ, упродовж 2000-х щороку вбивали від 24 до 74 журналістів. Однак до 2008 року серед них був лише один, максимум двоє інтернет-репортерів. Тоді ж загинуло п’ятеро онлайн-журналістів – 12 відсотків усіх убитих у світі.

Дослідження КЗЖ показує, що торік було вбито щонайменше 9 інтернет-репортерів. Однак цього, рекордного, року загинуло вже 17 онлайн-журналістів. Якщо тенденція збережеться, 2012-й стане першим роком, коли з кожних трьох загиблих у світі репортерів більш як один працював в інтернеті.

Дедалі більше онлайн-журналістів опиняються за ґратами. Вододіл пройшов того ж 2008-го. Тоді онлайн-журналісти вперше переважили репортерів друкованих медіа як найчисельніша категорія ув’язнених. Відтоді вони лишалися нею й нині становлять від 45 до 50 відсотків журналістів, арештованих по всьому світу.

Однак цифри – це лише верхівка айсберга. Адже за кожним убивством чи тюремним ув’язненням (як у справах Гонгадзе та аль-Oкди) – життя та страждання близьких людей.

Минулого місяця разом із колегою Денні О’Браєном (Danny O'Brien), який координує у КЗЖ просування інтернету, я підготував доповідь про ризики онлайн-журналістів на форумі Асоціації онлайн-новин у Сан-Франциско. При цьому я наголошував: більшість репортерів, убитих під час виконання професійних обов’язків, незважаючи на те, до яких медіа вони належали, загинули через прогресування безкарності. Протягом двох десятиліть приблизно дев’ять із десяти кілерів уникали відповідальності за злочини, а з 2008 року їхня кількість зросла.

Інший мій колега, Розентал Алвіс (Rosental Alves), колишній бразильський топ-журналіст, який сьогодні має не менше 13270 прихильників у Twitter, казав про необхідність поширення «культури безпеки». Він мав на увазі, що треба навчити журналістів захищатися від численних нових загроз – від насильства до вірусних атак.

У справі про вбивство Гонгадзе правосуддя здійснено лише частково. 2008 року у викраденні та вбивстві журналіста було визнано винними і призначено покарання трьом колишнім співробітникам міністерства внутрішніх справ. А 2011-го Олексій Пукач зізнався на закритому засіданні суду, що він убив Гонгадзе на вимогу тодішнього президента Леоніда Кучми та інших високопосадовців. Це засвідчують бесіди з адвокатами родини Гонгадзе, яким було дозволено бути присутніми на розгляді справи.

Однак суд над Пукачем супроводжувався порушеннями, затримками й таємницями. Хоча 2011 року влада висунула Кучмі звинувачення, вісім місяців потому від них відмовилися. Він так і не постав перед судом.

Перше вбивство інтернет-журналіста, вчинене 12 років тому, мусить насторожити журналістів у всьому світі. Загроза помсти за критичну діяльність, можливість насильства та ймовірність безкарності мають об’єднати журналістів незалежно від того, чи працюють вони онлайн, чи ні.

Автор: Френк Сміт (Frank Smyth), старший радник КЗЖ із журналістської безпеки. Автор репортажів про збройні конфлікти, організовану злочинність і порушення прав людини із Сальвадору, Гватемали, Колумбії, Куби, Руанди, Уганди, Еритреї, Ефіопії, Судану, Йорданії, Іраку та інших країн. (Twitter @JournoSecurity).

Джерело: Комітет захисту журналістів (CPJ)

Переклад: Аркадій Сидорук