MediaSapiens публікує переклад двох статей до Міжнародного дня боротьби з безкарністю, підготовлених Міжнародним інститутом преси та Комітетом захисту журналістів.

Безкарність – кривавий відблиск світу медіа

Сьогодні – Міжнародний день боротьби з безкарністю за злочини проти журналістів. Його оголосила глобальна мережа IFEX, що об’єднує близько 90 неурядових організацій, на спомин про найжорстокіший злочин в історії світової преси. Вчинений 2009 року мафіозним кланом на філіппінському острові Маґінданао, він обернувся на жорстоку розправу над 32 репортерами, винуватців якої й досі не покарано.

Цього року, як і раніше, зусилля IFEX підтримали інші медіаорганізації. Так, віденський Міжнародний інститут преси (IPI) передавав минулого четверга наживо (a livestream panel) обговорення в колі впливових журналістів і діячів сфери свободи медіа проблеми безпеки репортерів.

2012-й – найкривавіший рік для журналістів. Цього року на Лічильнику смерті Міжнародного інституту преси (IPI) вже значаться 118 журналістів. Це найбільша цифра, відколи з 1997 року IPI почав систематично стежити за вбивствами журналістів по всьому світу.

Лічильник смерті включає репортерів, які загинули через належність до професії або виконуючи редакційні завдання. Він відображає й ширші фахові ризики. Та переважна більшість журналістів, включених до цього списку, стали жертвами цілеспрямованих убивств.

Цього року найнебезпечніша країна для журналістів – Сирія. Тут було вбито 36 професійних репортерів і десятки громадянських журналістів. Підтверджується тривожна тенденція, яку Міжнародний інститут преси відстежував протягом останніх 15 років у більшості конфліктів. Репортери опиняються під прицілом тих, хто намагається запобігти розповсюдженню інформації, що може скомпрометувати пропагандистські зусилля ворогуючих сторін у конфліктах.

Цього року 16 журналістів було вбито внаслідок цілеспрямованих атак у Сомалі. Жодного винуватця не притягнуто до правосуддя. Збереження «культури безкарності» заохочує до нових нападів.

Мексика, Пакистан і Філіппіни також лишилися країнами, небезпечними для репортерів. У Мексиці було вбито семеро журналістів, п’ятеро з них у штаті Веракрус – найнебезпечнішому для медіа з 2006 року. У Пакистані та на Філіппінах, виконуючи професійний обов’язок, загинули по п’ятеро журналістів. На Філіппінах і досі не засуджено винуватців різанини 32 репортерів, вчиненої 23 листопада 2009 року.

Цього року найсмертоносніший у світі регіон для журналістів – Близький Схід. Крім 36 репортерів, убитих у Сирії, троє загинули в Іраку, троє – на палестинських територіях, один – у Бахрейні.

Африка посіла друге місце. Тут втратили життя 27 репортерів: 16 – у Сомалі, 5 – у Нігерії, 4 – в Еритреї, по одному – в Танзанії та в Анголі.

У країнах Азії загинуло 26 журналістів. Серед них – семеро в Індонезії. Крім згаданих смертей у Пакистані та на Філіппінах, трьох журналістів було вбито цього року в Бангладеш, двох – в Індії.

У Латинській Америці загинуло 22 репортери: семеро – в Мексиці, четверо – у Бразилії, троє – у Гондурасі, двоє – у Колумбії. Одного розстріляли в Еквадорі двоє нападників на мотоциклі. Це стало продовженням тенденції жорстоких нападів на журналістів у регіоні.

«Непокоїть те, що, попри очевидне нарощування міжнародних зусиль по припиненню атак на журналістів, IPI зафіксував цього року найбільше число загиблих, – заявив заступник директора медіаорганізації Ентоні Міллс (Anthony Mills). – Розправа над репортером – це крайня, найжорстокіша форма цензури. Якщо ми не спроможемося відкотити цинічну хвилю безкарності, вбивства триватимуть».

Загалом Death Watch-2012 по країнах такий:

Бельгія – 1

Бразилія – 4

Колумбія – 2

Еквадор – 1

Гондурас – 3

Мексика – 7

Гаїті – 1

Бахрейн – 1

Ірак – 3

Палестинські території – 3

Сирія – 36

Афганістан – 1

Бангладеш – 3

Камбоджа -1

Індія – 2

Індонезія – 7

Непал – 1

Пакистан – 5

Філіппіни – 5

Ангола – 1

Еритрея – 4

Нігерія – 5

Сомалі – 16

Танзанія – 1

Міжнародний інститут преси наводить для порівняння такі дані: за весь 2011 рік загинуло 102 журналісти, за 2010 рік – 101, в 2009 році було зафіксовано сумний рекорд – 110 смертей працівників ЗМІ. Тепер його вже побито.

Джерело: Міжнародний інститут преси (IPI)

Чи займеться ООН безпекою журналістів?

Лише факти:

• Щовісім днів у світі, виконуючи професійний обов’язок, гине репортер.
• Майже троє з чотирьох журналістів стають вибірковими мішенями убивств. Решта втрачає життя під перехресним вогнем у військових конфліктах чи при виконанні небезпечних завдань – таких, як висвітлення вуличних протестів.
• Переважна більшість жертв у всіх групах – місцеві журналісти.
• Приблизно в 9 з 10 випадків убивці лишаються безкарними.

Глобальну проблему насильства проти преси, що загрожує праву кожного збирати й ділитися інформацією та думками, намагається вирішити ЮНЕСКО. Організація Об’єднаних Націй з освіти, науки й культури провела низку зустрічей із агенціями ООН, із державами-учасницями та з організаціями громадянського суспільства для втілення в життя Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності.

Серед численних акцій цей план передбачає підвищення статусу офісу спеціального доповідача ООН зі свободи слова (U.N. special rapporteur for free expression), надання допомоги державам у розробці національного законодавства стосовно притягнення до судової відповідальності убивць журналістів, а також створення міжвідомчого механізму ООН для оцінки стану безпеки журналістів.

Перше засідання зі здійснення цих акцій відбулося в Парижі у вересні 2011 року, друге триває цього місяця у Відні. Воно завершується в Міжнародний день боротьби з безкарністю за злочини проти журналістів у третю річницю жорстокого нападу із засідки на Філіппінах, що забрав життя понад 30 працівників медіа.

Участь держав – членів ООН матиме важливе значення для успіху зусиль, однак їхня співпраця не є доконаним фактом. Ось одна з причин цього. Згідно з розслідуванням КЗЖ, урядовців та воєнізовані групи підозрюють у причетності до більш як третини убивств репортерів, вчинених з 1992 року. Це вищий показник, ніж пов’язаний із терористичними угрупованнями та кримінальними бандами. Фактично цієї проблеми досі уникали у зазвичай широких обговореннях та робочих документах ООН.

З 1992 року КЗЖ визначив конкретні угруповання як найімовірніших винуватців загибелі журналістів по всьому світі. Медіаорганізація вважає, що цивільні урядові чиновники, ймовірно, несуть відповідальність за 23 відсотки убивств, військові – за 5 відсотків, а воєнізовані угруповання – за 7 відсотків злочинів. КЗЖ дійшов висновку, що за той же період опозиційні угруповання, зокрема терористичні організації, винні у 30 відсотках усіх убивств репортерів, а кримінальні банди – у 13 відсотках розправ.

У 19 відсотках випадків злочинців, імовірно, не було виявлено. Серед інших імовірних винуватців, як визначила медіаорганізація, – підбурювані до насильства натовпи та окремі громадяни, які чинять помсту за висвітлення небажаних для них новин.

З організованою злочинністю переплітається чимало політичних угруповань. У багатьох нерозкритих справах необхідно проводити нові розслідування.

Виклики, з якими стикається у своїх зусиллях ООН, очевидні.

Коли делегати ЮНЕСКО мали здійснити рутинний огляд Плану дій ООН, декілька держав висунули заперечення, що погрожувало зірвати цей процес. Опозицію очолили Індія, Бразилія і Пакистан – країни з порівняно великим числом нерозкритих убивств журналістів. Моя колега Елізабет Вітчел (Elisabeth Witchel) повідомила: «Зрештою, виконавча рада ухвалила компромісну резолюцію, яка дозволить рухатися вперед. Однак навесні 2013 року на засіданні виконавча рада ЮНЕСКО має представити інший робочий план».

Стикнувшись із внутрішньою та міжнародною критикою, зокрема КЗЖ та інших організацій, Бразилія, схоже, змінила свою позицію. Впродовж двох місяців вона переглянула свій підхід і в вересні стала одним зі співавторів резолюції з безпеки журналістів, ухваленої Радою з прав людини ООН.

Боротьба за приборкання безкарності нападів на пресу такою ж мірою складна, як і важлива. Ось іще один факт, який домінує в дискусії. Відколи у вересні 2011 року в Парижі відбулося перше засідання з обговорення Плану дій ООН, було вбито ще 67 журналістів. Кожні шість днів гинув один репортер.

Зрештою, це не просто цифри. За ними долі журналістів – таких, як сомалійський онлайн-редактор Мохамед Туряре (Mohamed Turyare), пакистанський телерепортер Абдул Хак Балоч (Abdul Haq Baloch), сирійський оператор Абдель Карім аль-Окда (Abdel Karim al-Oqda).

Автор: Френк Сміт (Frank Smyth), старший радник з безпеки журналістів

Джерело: Комітет захисту журналістів (CPJ)

Підготував і переклав Аркадій Сидорук