Більшість інтернет-видань, як правило, надають можливість відвідувачам коментувати свої матеріали, деякі мають також форуми, блоги, гостьові книги тощо. Такі ділянки інтернет-простору сьогодні називають «зоною вільного доступу», оскільки тут кожна людина може залишити повідомлення. Ці функції нових медіа створюють нові виклики для юридичної думки – хто несе відповідальність за інформацію, розміщену в повідомленнях?

Останнім часом це питання стоїть гостро: адже в українській практиці вже є прецеденти, що стосуються відповідальності за інформацію в коментарях чи форумах. Зокрема, у грудні 2011 року мала місце перевірка видання Lb.ua через коментарі, що містять «нецензурні висловлювання». Інший випадок трапився в Одеській області, де суд ухвалив рішення про відшкодування моральної шкоди, яка була завдана «образами» на форумі (форум створили мешканці села Фонтанка і обговорювали там незаконну забудову міста).

Ще одна справа, яка змушує фахівців говорити про потребу змін у регулюванні інтернету – це судове рішення щодо видавничої організації «Юстініан» та «Української правди». Подробиці прецеденту і його ризики для свободи слова обговорили на круглому столі «Проблеми цензури та тиску на інтернет-ЗМІ», що відбувся 5 грудня. У ньому взяли участь медіаюристи, адвокати, зокрема представники зазначених ЗМІ в суді, високопосадовці.

Обставини справи

На організацію «Юстініан» та «Українську правду» подали в суд за поширення інформації, яка начебто ганьбить честь, гідність та ділову репутацію позивача. У 2009 році на сайті «Юстініан» на форумі (тут відвідувачі можуть звертатися по допомогу у вирішенні юридичних питань) користувач розмістив статтю: у ній низку осіб звинувачено у злочинній та рейдерській діяльності. Зокрема, описуються незаконні операції, що позбавляють нерухомої власності фізичних осіб. Ця ж стаття була розміщена в блогах «Української правди» користувачем із таким же іменем.

Втім, ці два ресурси не єдині – цілий «цикл» матеріалів із аналогічними звинуваченнями був опублікований на ресурсі «Хайвей». Претензії в позивача (якого звинувачують у цих матеріалах у злочинній діяльності) були до декількох сайтів, проте в результаті судового розгляду відповідачами стали «Юстініан» та «Українська правда» і фізичні особи, які власне розміщували інформацію (однак цих осіб суд досі не знайшов). У початкових позовних вимогах ішлося також про суму морального відшкодування у півмільйона гривень, яку позивач вимагав стягнути з ВО «Юстініан». Потім вимоги змінилися – позивачі попросили залишити без розгляду вимогу про стягнення.

Розгляд справи завершився рішенням Печерського районного суду від 16 листопада 2012 року, яке зобов’язує власників інтернет-сайтів відповідати за недостовірну інформацію: розмістити на першій сторінці спростування, окрім цього в рішенні сказано про суму відшкодування, яку мають сплатити фізичні особи – автори дописів. Зараз представники інтересів «Юстініану» та «Української правди» оскаржили рішення суду в апеляційному порядку.

В чому небезпека цього прецеденту для інтернет-простору, пояснював Олександр Дяченко, юрист Української асоціації видавців періодичної преси: «Якщо і далі продовжувати таку судову практику, то практично будь-який інтернет-сайт стає потенційною і дуже легкою жертвою для створення штучних судових процесів». При цьому, як підкреслює пан Дяченко, тут є небезпека не лише для інтернет-ЗМІ, а загалом для всіх сайтів: адже якщо керуватися логікою суду, то позов можна подати проти будь-якого сайту, де є можливість залишити відгук у коментарях.

Хто є власником сайту і чи поширює він інформацію?

При цьому в рішенні щодо «Української правди» та «Юстініану» важливу роль зіграла постанова пленуму Верховного суду від 27.02.2009 про судову практику у справах захисту гідності та честі особи. У ній є пункт 12, що стосується саме інтернет-регулювання, зокрема там зазначено таке: «Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач  повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК).

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта – вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації».

Постанова викликає багато питань та містить юридичні неточності, вважає юрист Діана Проценко, особливо це стосується фрази «власник сайту»: «Навколо сайтів є велика кількість осіб, які так чи інакше пов’язані з ним. Тому кого вважати власником, можливо, тоді реєстранта домену?». Також у даному випадку судом не було встановлено, що сайт http://justinian.com.ua належить саме ТОВ ВО «Юстініан».

Окрім цього, викликає запитання формулювання «поширення інформації». «Відповідальність несе особа, яка поширила, а факт поширення підлягає окремому аналізу, в даному випадку потрібно було з’ясувати, чи були дії поширення з боку “Юстініан”», – зазначає Діана Проценко.

Посилання на цю суперечливу постанову є неправильним у регулюванні справи, вважає адвокат Микола Сірий: «Намагання вирішити складні ситуації у простий спосіб – формально послатися на постанову пленуму – на виході отримуємо неправильне рішення. Звертаю увагу, що постанова не була спрямована на регулювання інтернет-простору, а лише стосувалась захисту честі і гідності. Однак там мимохідь зачепили базові речі, які стосуються свободи слова».

За словами пана Сірого, необхідно розуміти, що інтернет і зони вільного доступу мають інші способи спілкування, ніж ті, які передбачені регуляторами про засоби масової інформації. Оскільки в даному разі не сам ЗМІ публікує та перевіряє повідомлення. В аргументації судового рішення сказано, що власник сайту створив «технологічну можливість» для висловлювання. «Але це неправильно, бо технологічну можливість надає сам інтернет-простір. А власник чи адмінстратор сайту – це той суб’єкт, який приєднується до технологічного простору, створеного інтернетом», – вважає Микола Сірий. Цю справу потрібно робити показовою, переконаний адвокат, бо вона дає розуміння: ніякої автоматичної відповідальності сайту не може бути апріорі, адже повинен відповідати той, хто вчинив дію неправомірного характеру.

Ризики для цензури та самоцензури

Як вважає народний депутат, кандидат юридичних наук, Володимир Стретович, окрім апеляційної заяви, необхідно також звертатися до Верховного суду з метою уточнення редакції постанови. Крім цього, потребує змін Цивільний кодекс, оскільки в ньому немає згадок про інтернет та веб-ресурси, хоча в Україні вже йде судова практика із застосуванням цих понять, а відповіді матеріального права в цивільному кодексі немає. Пан Стретович припускає, що взагалі потрібно підготувати цілий розділ про порядок захисту честі й гідності за участю інтернет-ресусрів і прописати там права і обов’язки сторін: дописувачів, власників і т.д.

Важливо не залишити судове рішення без уваги, бо, на думку Стретовича, такі справи ризикують стати початком «запровадження цензури в державному масштабі». «Зараз тільки пройдуть протоптану доріжку і все рухне, хоча в нас і немає звичаєвого права, але все одно потім адвокати знайдуть це рішення і подивляться, як це робити», – сказав Володимир Стретович.

Крім того, на думку пана Стретовича, доцільною буде заява до вищої кваліфікаційної комісії на предмет дій суддів, які порушували порядок цивільного процесу та ігнорували вимоги сторін. Зокрема, грубим порушенням, як сказала юрист, представник у суді Антоніна Веніамінова, є те, що фактично на сайті «Юстініан» немає дописів 2012 року, щодо яких висунуті вимоги спростування. Є дописи 2009 року, але строк позивної давності щодо спростування вже минув (суд це не взяв до уваги).

Інше порушення, на думку адвокатів, – спростування вимагають розмістити саме на головній сторінці сайту, хоча допис було залишено на форумі. Крім того, суд сам надав текст спростування, великий за обсягом.

Як каже Діана Проценко, судді не застосовували практики Європейського суду у схожих справах, хоча для них проводилися багато тренінгів і програм щодо застосування рішень. «Але далі цитування таких рішень справа не дійшла», – зауважила пані Проценко.

Микола Сірий вказав, що таке судове рішення може спричиняти самоцензуру. Оскільки ЗМІ можуть закривати коментарі та форуми (на час розгляду справи «Юстініан» також закрив форум). «Самоцензура в кожного сайту має бути, але не шляхом судової практики. Не можна перетворювати інструменти самоцензури в додаток до цензури. За таких умов і прямо цензурувати вже не потрібно буде», – зазначив пан Сірий.

Ще важливий нюанс справи – позивач не спробував вирішити спір у досудовому порядку. «Ні в письмовому, ні в усному вигляді позивач до нас не звертався і не казав, що вважає інформацію недостовірною, а відразу звернувся до суду», – зауважила Світлана Максимова, шеф-редактор ВО «Юстініан».

Як зазначила президент Української асоціації медіаюристів Тетяна Котюжинська, обов’язковість досудових спроб регулювання справи могла би значно покращити ситуацію. Зокрема, пані Котюжинська навела приклад Молдови, де нині є обов’язковим досудове регулювання спору зі ЗМІ. На конференції мережі журналістських організацій саморегулювання, що нещодавно відбулась у Києві, представники з Молдови підтвердили, що це значно зменшило кількість судових позовів.

Підсумовуючи обговорення круглого столу, юрист Олександр Дяченко зазначив, що УАВПП має намір подавати заяви у Верховний суд і Вищу кваліфікаційну комісію щодо постанови пленуму та цього судового рішення, а в січні ініціювати ще один круглий стіл, щоб розглянути цю проблему з ширшим залученням громадськості.