Відповідаючи на запитання про те, чи задоволена вона зусиллями української влади стосовно її звільнення, Кочнєва відповіла: «Головне, що люди не сиділи сиднем і щось намагалися робити».

Вона також відзначила: бойовики, котрі захопили її, постійно змінювали свої вимоги, починаючи від викупу і закінчуючи наданням гуманітарної допомоги, що ускладнювало роботу українських дипломатів.

До цього у інтерв’ю газеті «Сегодня» Кочнєва розповіла: «У полоні до мене ставилися як до речі. Всю зиму я провела в кімнаті без вікна, куди залітав сніг, і стіни вкривалися інеєм. А у мене були проблеми з нирками, та й такий стрес пережити... Хочу пройти медобстеження. На вигляд я стала старшою років на десять. На таке могла б піти хоч одна жінка, щоб заробити грошей? Це моя відповідь тим, хто вважає, що ніякого полону не було».

«Я пояснювала їм: «Хлопці, ви намагаєтесь надути з мене мильну бульбашку. Ті, кому ви намагаєтеся мене продати, розуміють, що я не вартую таких грошей!». Говорила, що вони не отримають грошей від держави, де багато дітей хворих на лейкоз, яких потрібно лікувати за кордоном, де люди досі вмирають після наслідків Чорнобиля», – відзначила вона.

Крім цього, Кочнєва повідомила, що втекти їй вдалося тоді, коли її охоронці заснули. «Моя кімната закривалася на звичайну клямку, – пояснила журналіст. – Ось і втекла. Напевно, вони вирішили, що достатньо мене залякали тим, що на кожному кроці у них блокпости і взагалі на вулиці застрелять, не розбираючись, хто я».

Громадянка України Анхар Кочнєва, яка жила і працювала в Сирії, перестала виходити на зв’язок з колегами та близькими у жовтні 2012 року. Про викрадення Анхар Кочнєвої повідомила 12 жовтня подруга журналістки Дарія Мітіна. На початку листопада Кочнєва попросила українських і російських дипломатів виконати вимоги викрадачів. Останні погрожували вбити Кочнєву 13 грудня. За інформацією Дарії Мітіної, вони нібито вимагали викуп у розмірі $50 млн, хоча в повідомленнях самих повстанців ця інформація не фігурувала.

Міжнародні організації Article 19, Комітет захисту журналістів (CPJ), Міжнародний інститут преси (IPI) та «Репортери без кордонів» оприлюднили 12 грудня спільну заяву на підтримку журналістки, звертаючись до французької, британської, американської влади та Європейського союзу із закликом сприяти звільненню Кочнєвої. У відповідності до міжнародного права, відзначається у заяві, журналісти розглядаються як цивільні особи, і не втрачають цього статусу навіть потрапляючи до зони бойового конфлікту з професійною метою. Якщо журналістів заарештовують, їм потрібно або пред’явити звинувачення і утримувати у адекватних умовах, або звільнити, підкреслювали медіа- та правозахисні організації.

15 грудня із закликом звільнити Анхар Кочнєву виступив Державний департамент США. 17 грудня повідомлялося, що в інтернеті з’явилися погрози сирійських бойовиків стратити Кочнєву.

10 березня Анхар Кочнєва втекла з полону. Згодом стало відомо, що Кочнєва залишається в Сирії і не має наміру виїжджати ні в Україну, ні в Росію.

12 березня сирійська влада передала Кочнєву тимчасовому повіреному посольства України у Сирії Євгену Жупеєву.

Кочнєва пообіцяла оприлюднити щоденник, який винесла з полону, вказавши, що у ньому буде «майже все, що відбувалося».

Анхар Кочнєва співпрацювала з низкою російських та українських видань і телеканалів, в тому числі з Russia Today, і надсилаючи матеріали про Сирію.

Більш детально із обставинами викрадення Анхар Кочнєвої можна ознайомитися у публікації «Викрадення Анхар Кочнєвої із багатьма невідомими».