В листі, оприлюдненому у зв’язку з візитом Тейна Сейна (Thein Sein) до Франції, Крістоф Делуар (Christophe Deloire) запропонував створити слідчу комісію з боротьби із безкарністю за злочини, вчинені військовим режимом проти журналістів, блогерів та інтернет-активістів з 1962 року.

Ув’язнений в 1990 році кореспондент японської газети Asahi Shimbun Не Він (Ne Win) помер в тюремній лікарні в 1991-му від цирозу печінки. М’янманські військові звинувачували його у прихильності до опозиції, однак офіційно звинувачення проти репортера не висувалися, і судовий процес не відбувався, пише Делуар.

Генеральний секретар RSF нагадує й про інші факти антигуманного ставлення до журналістів. Так, в 1991 році у в’язниці помер карикатурист Ба Тау (Ba Taw), влада заявила, що причиною смерті став серцевий напад. У серпні 1998 року за гратами помер редактор щоденної газети Botahtaung Сау Він (Saw Win), його смерть також пояснювалася серцевим нападом.

У 1999-му в слідчому ізоляторі розвідувального управління помер фотокор урядової газети Kyemon Тар Він (Thar Win). Незадовго до його арешту видання опублікувало фотографію одного з впливових діячів м’янмарського режиму генерала Кіна Ньюнта (Khin Nyunt) – поруч з матеріалом із заголовком «Найбільший шахрай у світі». Представники влади стверджували, що причиною смерті Тар Віна став цироз печінки.

В 2003 році фотокореспондента Тіна Маунга О (Tin Maung Oo) жорстоко побили найманці режиму, коли він знімав напад на лідера опозиції Аун Сан Су Чжі (Aung San Suu Ky). Журналіст помер на місці. У 2007 році репортера Agence France-Presse Кендзі Нагаї (Kenji Nagai) застрелив м’янмарський військовий, коли Нагаї знімав демонстрацію на вулицях Рангуна. На відзнятому журналістами з М’янми відео, котре згодом показали японські ЗМІ, видно, як солдат забирає камеру Sony з тіла мертвого Кендзі Нагаї. Родина вбитого журналіста, пише Крістоф Делуар, все ще чекає правосуддя.

М’янма відкрила нову сторінку своєї історії – однак процес демократизації не буде завершено без офіційних зусиль, спрямованих на здійснення правосуддя у справах злочинів військового режиму, підкреслює генеральний секретар «Репортерів без кордонів». Медіаорганізація закликає розслідувати обставини загибелі журналістів, а також арештів, тортур, насильства і сотень вироків, котрі виносили суди за наказом військових.

«Розслідувавши ці вбивства і притягнувши винуватців до відповідальності, ви зробите історичний крок на шляху до національного примирення і забезпечення всіх прав людини у М’янмі», – наголосив Делуар у зверненні до Тейна Сейна.

Жорсткий контроль над діяльністю ЗМІ існував у М’янмі протягом тривалого періоду, проте з відходом у 2011 році від влади військових чимало обмежень почали пом’якшуватися.

Наприкінці липня 2012 року було оголошено про лібералізацію стосунків влади М’янми зі ЗМІ – представники Міністерства інформації країни заявили, що журналістам, котрі  пишуть на політичні і релігійні теми, більше не потрібно буде подавати свої матеріали державним цензорам перед публікацією.

До цього, у березні 2012-го, міністр інформації М’янми Чжо Сан оголосив про звільнення від цензури 173 газет і тижневиків, а також 124 щомісячних журналів – однак тоді реформа стосувалася видань, котрі висвітлювали питання культури, спорту, кіно, моди, літератури, науки і техніки.

Продовжуючи лібералізаційний курс, наприкінці грудня 2012 року влада М’янми дозволила видавати приватні газети, що було неможливо зробити протягом десятиліть.