Нещодавно я готувався написати колонку до річниці вбивства Пола Хлєбнікова. Редактор російського видання Forbes загинув від рук кілера дев’ять років тому в Москві у 41-річному віці. Він розслідував зв’язки між російськими бізнесом та організованою злочинністю, а також етнічну та політичну напруженість у Чечні. Незважаючи на численні офіційні обіцянки розкрити злочин, вчинений 9 липня 2004 року, ані убивці, ані замовники убивства Хлєбнікова й досі не опинилися на лаві підсудних.

Замість згадати про справу Хлєбнікова мені доручили написати про ще один смертельний напад у Росії. Журналіста Ахмеднабі Ахмеднабієва застрелили 9 липня 2013 року біля власного будинку в Дагестані – неспокійній республіці на Північному Кавказі. Кардіолог за освітою, він зробив другу кар’єру в журналістиці, співпрацюючи з незалежними виданнями «Новое дело» та «Кавказский узел».

Ахмеднабієв – 18-й журналіст, убитий у Росії за останні десять років і 36-й із 1992-го, відколи КЗЖ почав вести мартиролог загиблих репортерів.

Цього тижня річниця іншого гучного убивства – Наталії Естемірової, видатної правозахисниці, яка співпрацювала з московською незалежною «Новой газетой» та з «Кавказским узлом». Її викрали біля власного будинку у Грозному й застрелили в сусідній Інгушетії 15 липня 2009 року. Їй було 50 років. Влада стверджувала, що за нападом стоять ісламістські повстанці. Це твердження колеги Естемірової оголосили фарсом. Адже вона наполегливо повідомляла про порушення прав людини, що їх чинили федеральні та регіональні органи влади в Чечні.

Пам’ятаючи про річниці вбивств російських журналістів, ми згадуємо, що 3 липня 2003 року помер нібито від таємничого алергічного захворювання репортер «Новой газеты» 53-річний Юрій Щекочихін. Однак колеги вважають, що його отруїли. На момент смерті він розслідував справи про корупцію й хабарництво на високому рівні за участю представників Федеральної служби безпеки (ФСБ) та управління Генпрокуратури.

У жодній справі про ці чотири вбивства не було судового переслідування. Насправді рівень безкарності за вбивства журналістів у Росії становить майже 90%. Як чимало журналістів у всьому світі, котрих знищили за професійну діяльність, троє з цих чотирьох повідомляли про погрози, однак продовжували свою роботу. Те ж саме можна сказати і про владу: жодна погроза не призвела до переслідування тих, хто їх чинив.

Цього року Ахмеднабієв ставив до відома регіональну владу, що отримує телефонні погрози про вбивство, і просив захисту після того, як невпізнані кілери стріляли в січні в його автівку. Та прохання відхилили. Представники влади відмовилися розслідувати інцидент як замах на його життя. Тепер, після вбивства, регіональна прокуратура пообіцяла провести розслідування.

Влада зобов’язалася розкрити вбивство Ахмеднабієва. Таке ми вже не раз чули у справах про загиблих російських журналістів.

Тож повіримо, лише коли пересвідчимося.

Автор: Музаффар Сулейманов (Muzaffar Suleymanov), науковий співробітник європейської та центральноазійської програми Комітету захисту журналістів (CPJ). Має ступінь магістра міжнародних досліджень Університету миру ООН (The U.N. University for Peace) у м. Сан-Хосе (Коста-Ріка).

Джерело: Комітет захисту журналістів (CPJ)

Переклад: Аркадій Сидорук