Інститут Медіа Права за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» у 2012 році створив Фонд захисту права на доступ до інформації. На сьогодні  фонд підтримав юридичний супровід 20 справ, предметом оскарження в яких є ненадання органами державної влади інформації на запити громадських активістів та журналістів, з цих справ 3 зараз розглядаються в Європейському суді з прав людини.

Як відзначив Тарас Шевченко, після ухвалення Закону «Про доступ до публічної інформації» відбулися позитивні зрушення: стало менше відписок на запити, скоротились терміни надання відповідей. Однак все ще існують інстанції, в яких фактично неможливо виграти судову справу, це, зокрема, Верховна Рада і Конституційний суд.

Один з останніх позовів – позов Віктора Тарана, директора Центру політичних студій та аналітики, проти Апарату Верховної Ради України. 26 квітня 2013 року Віктор Таран звернувся до Апарату парламенту із запитом щодо надання декларацій шести народних депутатів України – голів депутатських фракцій та голови Верховної ради України, однак запит не було задоволено. Апарат парламенту мотивував відмову тим, що інформація про народних депутатів є конфіденційною. Після цього Віктор Таран подав позов до суду.  Як відзначила юрист Інституту Медіа Права Ольга Сушко, відмова суперечить нормам українських законів «Про доступ до публічної інформації» і «Про засади запобігання і протидії корупції». Декларації доходів повинні не тільки надаватися на запити, а й оприлюднюватися в офіційних виданнях, пояснила вона.

«У тих випадках, коли органи влади вважають, що інформація може чимось зашкодити їхній репутації чи вказувати на неправомірну діяльність, або просто не сподобатись керівництву, вони вважають, що краще її не надавати. Це пряме ігнорування прямої норми закону», – заявив Тарас Шевченко. На його думку, тиск з боку журналістів і громадськості сприятиме оприлюдненню декларацій про доходи: найкраще це було б робити на сайті ВР. У разі ненадання інформації громадянам слід звертатись до суду. Розгляд таких справ має стратегічне значення, відзначають експерти Інституту Медіа Права, оскільки це сприятиме формуванню судової практики в галузі доступу до інформації.

Інший тип запитів, який часто залишається без відповіді, це запити про інформацію щодо витрачання бюджетних коштів. Про таку справу, яка зараз знаходиться на судовому розгляді, розповів журналіст Сергій Андрушко. Рік тому він подав запит до Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, щоб дізнатись інформацію про візит міністра освіти Дмитра Табачника на церемонію відкриття Олімпіади в Лондоні влітку 2012 року. Журналіст просив надати інформацію про склад делегації, загальний кошторис подорожі, термін перебування і умови перельоту. 

Однак протягом декількох місяців запит не задовольняли, пояснюючи це різними причинами: про необхідність додаткових 20 днів на розгляд, про початок фінансової ревізії у відділі, яка унеможливлює надання такої інформації, тощо. Зрештою, Андрушко подав позов до суду, і суд першої інстанції частково задовольнив вимоги: зобов’язав міністерство надати інформацію про переліт, проте не про особовий склад делегації. Міністерство подало апеляційну скаргу на це рішення, і справа перебуває на розгляді. «Інформація стосовно витрачання бюджетних коштів, а також інформація про імена делегації є відкритою за законом , – зауважує Тарас Шевченко. – Ми не передбачали, що можна настільки брутально та цинічно не виконувати закон, прикриваючись тим, що це приватні чи конфіденційні дані».

«Однак з приводу Апарату Верховної Ради маю позитивну історію, – відзначив Сергій Андрушко. – Цього тижня мені надали протокол зі стенограмою засідання бюджетного комітету Верховної Ради, на яке нещодавно не допустили журналістів. Я домігся цієї інформації після декількох спроб. На засіданні ділили близького одного мільярда гривень, там багато цікавих фактів, я напишу про це».