У дискусії в Раді Безпеки ООН, присвяченій захисту журналістів, виконавчий редактор Associated Press, заступник голови Комітету захисту журналістів (CPJ) Кетлін Керролл (Kathleen Carroll) згадала про 31 репортера агентства, які загинули, повідомляючи новини. Їхні імена прикрашають Стіну пошани, повз яку проходять відвідувачі штаб-квартири AP у Нью-Йорку. Більшість із них було вбито під час висвітлення воєн – від битви біля [річки] Літтл Біґ Горн (Little Big Horn) [битва, що відбулася 1876 року, під час якої об’єднані сили індіанських племен завдали поразки кавалерійському полку армії США. – MS] до В’єтнаму та Іраку.

Однак в усьому світі, зазначила Керролл, сьогодні «більшість журналістів гине не тому, що вони потрапляють під перехресний вогонь. Їх убивають за їхню роботу. Ці вбивства рідко коли розкривають, а вбивць рідко коли карають».

Троє інших журналістів – кореспондент Agence France Presse у Сомалі Мустафа Хаджі Абдінур (Mustafa Haji Abdinur), головний закордонний кореспондент NBC Річард Енгел (Richard Engel) та Ґейт Абдул-Ахад (Ghaith Abdul-Ahad) також поінформували минулої середи Раду Безпеки ООН про виклики, з якими вони стикаються. Першого через небезпеку журналістської роботи в його країні називають ходячим мерцем, третій передавав репортажі Guardian з Іраку, Афганістану та Лівії.

До проблеми зверталися представники різних країн, які брали слово під час дискусії.

Організація Об’єднаних Націй – складний форум, де часом збиваєшся з пантелику. Упродовж багатьох років тут працювали численні групи, щоб домогтися включення питань про свободу преси та безпеку журналістів до порядку денного Ради Безпеки. Брюссельська Міжнародна федерація журналістів (International Federation of Journalists) та Міжнародний інститут безпеки новин (International News Safety Institute) відіграли важливу роль в ухваленні до 2006 року резолюції Ради Безпеки ООН 1738. Вона підтвердила цивільний статус журналістів, які висвітлюють військові конфлікт.

Група «День без новин» (A Day Without News), створена торік віце-президентом Getty Images Айданом Салліваном (Aidan Sullivan), тісно співпрацювала з британськими та американськими дипломатами, аби підвищити рівень обізнаності з ризиками, на які наражаються журналісти.

Комітет захисту журналістів упродовж багатьох років інформував керівництво ООН із питань свободи преси. Ми двічі зустрілися з генеральним секретарем ООН Пан Гі Муном (Ban Ki-moon). Востаннє – в червні 2011 року разом із колегами з «Репортерів без кордонів», щоб висловити стурбованість безкарністю за вбивства журналістів.

Наприкінці довгого дня обговорення у Раді Безпеки ООН стало очевидно, що важливо досягти консенсусу. Зважаючи на рекордне число вбитих та ув’язнених журналістів у світі – це найнебезпечніший час. Але що можна вдіяти?

2012 року, після широких консультацій, ООН започаткувала міжвідомчий план у боротьбі з безкарністю та підвищенням безпеки журналістів. Спочатку міжнародна організація зосереджувала увагу на Іраку, Пакистані, Південному Судані та Непалі.

Обговорення в Раді Безпеки ООН було втішним, зокрема, тим, що чимало країн підтримали план і визнали наявність проблеми, на вирішення якої він спрямований, – вбивства місцевих журналістів, котрі висвітлюють злочинність, корупцію і права людини.

Звісно, не обійшлося й без суто кон’юнктурних висловлювань. Росія, де за останні десять років загинуло 16 репортерів, заявила, що насильство стосовно журналістів неприйнятне.

Реалізацію Плану дій ООН у боротьбі з безкарністю необхідно прискорити, зокрема, в Пакистані. Комітет захисту журналістів опублікував глибоку доповідь «Коріння безкарності», в якій задокументував убивства 23 пакистанських репортерів без жодного судового покарання за останнє десятиліття. Спеціальний доповідач ООН із питань свободи слова Франк Ла Рю (Frank La Rue) висловив готовність поїхати до Пакистану, щоб оцінити ситуацію на місці.

Заступник Генерального секретаря ООН Ян Еліассон (Jan Eliasson) закликав Раду Безпеки регулярно розглядати «дії, спрямовані проти журналістів та інші загрози свободі слова» в контексті мандата ООН із миру й безпеки. Він зауважив також взаємозв’язок між доступом до незалежних медіа й інформації та викоріненням бідності.

Наступним логічним кроком має стати включення критеріїв свободи преси та поліпшення ситуації в боротьбі з безкарністю до програми «Цілі розвитку тисячоліття». Як висловилася Верховний комісар з прав людини ООН Наві Піллей (Navi Pillay), нам слід «оцінювати те, що ми цінуємо». Рівень свободи преси має бути показником активності громадськості та підзвітності влади в усьому світі.

Корисні рекомендації дає, зокрема, крихітна західноафриканська країна Того. Вона закликала Раду Безпеки ООН регулярніше включати проблему захисту журналістів до робочого плану, а миротворчі сили ООН – бути більш чутливими у ставленні до репортерів на місці подій. Цю пропозицію повторили Сполучені Штати.

Цікаві ідеї, та їх затьмарює масштабна проблема – вбивства. За даними КЗЖ, з 1992 року вбито 996 журналістів. «А нам хотілося б побачити чудовий фінал», – сказав ініціатор створення групи «День без новин» Салліван.

Франція, яка 2006 року була співавтором резолюції РБ 1738, у грудні ц.р. за ротаційним принципом головуватиме у Ради Безпеки ООН. Після кількарічної взаємодії та діалогу з групами громадянського суспільства проблеми свободи преси та безпеки журналістів посіли набагато важливіше місце в порядку денному ООН. Мова держав – учасниць міжнародного співтовариства еволюціонувала. Вони більшою мірою зосереджують увагу на найактуальнішій глобальній проблемі – вбивствах місцевих журналістів.

Це позитивний розвиток подій. Але, як зазначали один за одним промовці, становище журналістів погіршується, а не покращується. Перед керівництвом ООН, Радою Безпеки, як і перед державами – членами міжнародної організації стоїть завдання посилювати захист журналістів, повністю здійснити План дій ООН у боротьбі з безкарністю, зміцнювати міжнародно-правовий захист медіа, а також суттєво знизити рівень насильства й цензури у світі.

Ставлення до цих проблем змінюється. Однак реальна робота тільки розпочалася.

Автор: Джоел Саймон (Joel Simon) – виконавчий директор Комітету захисту журналістів. Автор численних публікацій у Slate, Columbia Journalism Review, The New York Review of Books, World Policy Journal, Asahi Shimbun, The Times of India. Неодноразово очолював міжнародні місії зі сприяння свободі преси.

Джерело: Комітет захисту журналістів (CPJ)

Переклад: Аркадій Сидорук