Після революції 2011 року і повалення президента Хосні Мубарака в Єгипті були великі сподівання, що медіа стануть вільними. Та понад два роки потому глибоко поляризована єгипетська преса зазнала погромів від репресивних методів президента Мухаммеда Мурсі і масштабної цензури нового уряду, який прийшов на зміну скинутому армією ісламістському президенту. Про це спеціальна доповідь Комітету захисту журналістів (CPJ).

Провали Мурсі. Гірше, ніж за Мубарака?

У червні 2012 року, за три дні до того, як Мухаммеда Мурсі було оголошено переможцем на президентських виборах, сатирик і телеведучий єгипетського телеканалу Al-Bernameg Бассем Юссеф (Bassem Youssef) захищав ставленика «Братів-мусульман» у програмі Джона Стюарта The Daily Show. Він звернувся до американської аудиторії із проханням дати демократії в Єгипті шанс. Поки Мурсі та «Брати-мусульмани» підзвітні народу і дотримуються прав людини, доводив він, немає жодної причини вважати, що вони неспроможні здійснити історичний перехід Єгипту до демократичного правління.

Наступного року очолюваний Мурсі уряд, який захищав Юссеф, порушив проти нього кримінальну справу за звинуваченнями «в образі президента», «вобразі ісламу» і «в поширенні неправдивої інформації». У своїй вечірній телепрограмі він спрямовував гострий гумор проти уряду за його провали в економіці, у сфері державних органів і безпеки, за спроби в ім'я релігії затискувати вільну думку. Кримінальна справа не притупила його сарказму. «Я не пом'якшукритику, - говорив Юссеф КЗЖ у червні 2013 року, за кілька днів до того, як Мурсі було відсторонено від влади. - Свобода слова це - не подарунок. Це – право людини від народження».

Історія Юссефа багато в чому втілює нетерпимість Мурсі до розмаїття поглядів. Це - одна з найбільших помилок, що призвели до його падіння. Аналіз КЗЖ виявив, що Мурсі та його прихильники дотримувалися політизованих правил, нехтували іншими думками, щоби проштовхнути нову, репресивну конституцію. Під барабанний бій вони проводили кримінальні розслідування, масово залякуючи критиків влади риторикою та фізично.

КЗЖ документував десятки відвертих нападів на медіа, більшість яких коїли «Брати-мусульмани» та їхні прихильники. Усі вони лишилися безкарними. До їхнього числа належить смертельний напад на репортера Аль-Хосейні Абу Деїфа (Al-Hosseiny Abou Deif), обставини якого високі урядовці намагалася приховати.

Одне з перших рішень Мурсі зберегти посаду міністра з інформації епохи Мубарака і призначити на неї одного зі своїх найближчих союзників Салаха Абдулу Максуда (Salah Abdul Maqsoud) одразу викликало тривогу журналістів. Цю посаду, що використовувалася для управління потоком інформації насамперед через редакційний контроль над державними медіа, було тимчасово скасовано під час переходу влади до військових. Чимало хто сподівався, що Мурсі взагалі скасує її і замість неї створить незалежний регулятор ЗМІ.

Однак Мурсі не тільки не зробив цього. Він дозволив міністру інформації та верхній палаті парламенту – Раді шури – розширити контроль над державними медіа, призначаючи керівниками органів преси політичних союзників. Невдовзі журналісти державних медіа повідомляли, що критичні колонки та критичне висвітлення подій щезли. Серед тих, хто втратив свою платформу, був відомий оглядач тижневика Al-Akhbar, відвертий критик «Братів-мусульман» Ібрагім Абдель Магід (Ibrahim Abdel Meguid).

До кінця 2012 року Мурсі та його союзники майже без участі й підтримки опозиції і груп правозахисників розробили та ухвалили в Установчих зборах проект суперечливої нової конституції.

На неї покладалася чітка мета – визначити нові обмеження, які «забезпечували б медіа дотримання раціональних професійних, адміністративних та економічних стандартів». КЗЖ та інші організації критикували статут впровадження нових обмежень на свободу слова, зокрема, включення до переліку кримінальних звинувачення «в образі пророків». Крім того - за надання дозволу владі закривати органи преси, якщо судове розслідування встановить, що працівники медіа «не дотримувалися недоторканності приватності громадян та вимог національної безпеки».

Уряд Мурсі залишив недоторканною репресивну правничу основу, що існувала за Хосні Мубарака. Згідно з дослідженням Арабської мережі про права людини (the Arabic Network for Human Rights Information), чинними лишилися близько 70 статей восьми різних законів, які обмежували свободу преси та свободу слова. Широкі аспекти суспільного дискурсу обмежувалися правничими заборонами, зокрема, богохульства, антидержавної пропаганди, образи посадових осіб, підбурювання до непокори в армії, порушення національного миру, а також публікації матеріалів, ворожих суспільному смаку.

Невдовзі після вступу Мурсі на посаду прихильники «Братів-мусульман» спрямували потік кримінальних позовів проти критично налаштованих медіа за розпливчастими звинуваченнями «у розповсюдженні хибної інформації», «порушенні миру», «в образі президента» та «в образі релігії». За перші дев'ять місяців його перебування при владі Єгипетська організація з прав людини (Egyptian Organization for Human Rights) нарахувала щонайменше 600 кримінальних справ про дифамацію. Це значно перевищило темпи подання подібних позовів за правління Хосні Мубарака.

«Раніше мене звинувачували в образі Мубарака», - говорив у березні КЗЖ редактор, колумніст і телекоментатор Ібрагім Ейсса (Ibrahim Eissa). За тодішнього уряду він тривалий час був мішенню за критичне висвітлення подій. Однак під час правління Мурсі зіткнувся з більшим арсеналом звинувачень, зокрема, в образі релігії. «Тепер я немов ходжу мінним полем», - сказав Ейсса.

Колишня ведуча ток-шоу Діна Абдель Фаттах (Dina Abdel Fattah) вважала переконливе інтерв'ю з членами екстремістської підпільної молодіжної групи сенсацією. На її думку, воно мало поглибити розуміння громадськістю того, що націю охопили заворушення, і сподівалася на подяку за важку репортерську роботу. «Однак замість цього, - розповіла ведуча, - проти мене було висунуто понад 300 судових позовів. Зрештою, мені довелося залишити роботу».

Це сталося у січні, коли Абдель Фаттах, яка працювала на телеканалі Al-Tahrir, брала інтерв'ю у членів «Чорного блоку» (The Black Bloc), що раніше вів насильницькими методами кампанію протесту проти Мурсі. Група виправдовувала свою тактику, стверджуючи, що це – її відповідь на насильство, до якого вдалися поліція і «Брати-мусульмани» у Порт-Саїді та під час зіткнень із демонстрантами біля президентського палацу.

Невдовзі провідники «Братів-мусульман» скликали сесію Ради шури, звинувативши Абдель Фаттах у тому, що вона створює загрозу національній безпеці. Після потоку кримінальних скарг генеральна прокуратура викликала її на допит за звинуваченням у підбурюванні до насильства та у заохоченні до тероризму. Її відпустили під тиском правозахисних організацій. Однак Абдель змушена була звільнитися з телеканалу, зрозумівши, що втратила підтримку свого роботодавця.

Менеджер Al-Tahrir Валід Хосні (Waleed Hosni) повідомив КЗЖ, що Абдель Фаттах ніколи відверто не шукала підтримки. Однак визнав, що телеканалу було дискомфортно через те, що він назвав її «упередженістю».

Щоб залякати журналістів, Мурсі та його союзники час від часу користалися риторикою звинувачень. На конференції з прав жінок він заявив, що його критики використовували «медіа для розпалювання насильства», і попередив, що «причетним до цього не уникнути покарання». «Той, хто бере участь у підбурюванні, - наголосив він, - співучасник злочину». Лідер «Братів-мусульман» у Раді шури Ессам ель-Еріан (Essam el-Erian) заявив кореспондентові Al-Watan, що має «сюрприз для газети». Йшлося про те, щоби «встановити межі кожному, хто працює у медіа».

Як і в інших країнах, ворожих до преси, від Індії до Китаю, Мурсі та його союзники переслідували online-видання і проводили кампанії залякування критиків. Карикатурист Амро Салім (Amro Salim), який постійно критикував Мурсі у щоденній газеті Al-Shorouk, повідомив КЗЖ, що кожного дня йому погрожують у Facebook убивством. «У цьому немає нічого нового, - казав він. – Я звик отримувати погрози смертю увесь час. Однак замість того, щоб називати мене непатріотичним, мене стали називати kafir - невірний. А це мене тривожить більше».

Прихильники Мурсі вдавалися також до фізичних погроз. Тисячі симпатиків «Братів-мусульман» тричі тримали в облозі MediaProductionCity- комплекс численних приватних новинних медіа поблизу Каїра, щоб залякувати журналістів і телевізійних гостей, які намагалися туди увійти. Мурсі демонстрував силу таким чином, щоб викликати найменше критики.

Першу облогу було влаштовано у серпні 2012 року. Тоді прихильники президента влаштували демонстрацію проти телеканалу Al-FaraeenTV, який висловлював симпатію до військових, коли Мурсі звільнив верховне командування армії та розвідки. Натовп побив трьох журналістів телеканалу і вчинив напад на автівку радіо- і телеведучого Юссефа аль-Хосіні (Youssef al-Hosiny) приватної супутникової телекомпанії ONTV.

Подібно до цього у грудні 2012 року прихильники Мурсі звинуватили ЗМІ у поширенні дезінформації щодо проекту конституції. Вони не допускали медіаперсонал і телеведучих на місце роботи.

У березні 2013-го прихильники Мурсі оточили п'ять супутникових приватних каналів: Al-Hayat, ONTV, Al-Nahar, Al-Qahira wal Nas і CBC, звинувативши їх у підбурюванні до насильства. Лунали загрозливі гасла, що журналістів уб’ють за образу Мурсі. Принаймні, двоє репортерів зазнали нападів, інших не допустили у компаунд.

Загалом CPJ зареєстрував із серпня 2012 року до падіння Мурсі 3 липня 2013-го не менше 78 атак проти журналістів. Симпатики «Братів-мусульман» намагалися перешкоджати висвітленню акцій протесту опозиції. За свідченнями досліджень медіаорганізації, вони влаштували 72 напади.

За цей же період КЗЖ задокументував декілька атак проти журналістів, вчинених опозиційними групами. Найсерйознішою була та з них, коли бойовик-антиурядовець стріляв у фоторепортера Al-Wady Ібрагіма аль-Масрі (Ibrahim Al-Masry), котрий висвітлював демонстрацію «Братів-мусульман» проти судової системи. Журналіст провів п'ять днів у реанімації.

Серед провідників «Братів-мусульман» переважав погляд, що медіа налаштовані проти уряду Мурсі. «ЗМІ втратили кредит довіри щодо нейтрального висвітлення подій, журналістської етики та професійних стандартів, - говорив у травні в інтерв’ю КЗЖ головний юрист «Братів-мусульман» Абдель-Монейм Абдель-Максуд (Abdel-Moneim Abdel-Maksoud). – В Єгипті, на відміну від епохи Мубарака, за президента Мурсі відкрита і вільна преса, яка дає змогу журналістам конструктивної критики».

5 липня Абдель-Максуда арештували, звинувативши «в образі правосуддя», коли він після повалення Мурсі намагався захистити провідників «Братів-мусульман».

Єгипетський медіакраєвид значно розширився. Однак найбільш різко у період після повалення 2011 року Мубарака, коли журналісти та бізнесмени скористалися можливістю зайнятися діяльністю, що досі перебувала під жорстким контролем. Станом на березень 2012 року, згідно з доповіддю ЮНЕСКО, у країні було зареєстровано 567 газет порівняно зі 142-ма у дореволюційний період. Водночас у доповіді відзначалося «важливе» розширення телевізійної сфери. З’явилися 15 нових каналів. Серед них провідний приватний CBC, афілійований із «Братами-мусульманами» Misr25 та пов'язаний із ліберальною партією Al-Wafd телеканал Al-Masry.

Аналіз КЗЖ показує: під час правління Мурсі велика частка єгипетської преси була різко політизованою. Грубо її можна розділити на проурядову та опозиційну. Більшість нових приватних газет, телеканалів і сайтів була створена за кошти підприємців. Вони хотіли примиритися із постреволюційними силами, підтримуючи незалежних журналістів, активістів і політиків. Більшість медіа були опозиційними до президента Мурсі, вважаючи його відповідальним за погіршення економічного й політичного становища, і відігравали активну роль у суспільстві.

Прихильники «Братів-мусульман» звинувачували цих бізнесменів як представників колишнього корупційного режиму. Вони нібито контролювали медіаполітику Мурсі, щоб не дати йому змоги здійснити вимоги революції. Деякі керівники ЗМІ справді підтримували лінію Мубарака. Однак, як дослідив КЗЖ, у той час багатьма телестанціями практично керували ветерани журналістики, котрі виступали з власними коментарями.

Межа між журналістикою та політикою значною мірою розмилася. Під час перебування при владі Мурсі ряд журналістів відверто посіли активну позицію. За їхніми словами, так вони реагували на вороже ставлення влади до медіа і висловлювали розуміння того, що «Брати-мусульмани» надавали надто великого значення контролю громадянського простору. Ведуча ток-шоу Рім Маджед (Reem Maged) повідомляла КЗЖ, що у вільний час брала участь у політичних протестах, хоча всіляко намагалася відмежовувати свої журналістські обов'язки та особисті погляди. «Відокремити одне від одного дуже важко», - визнавала вона.

Натомість провідників «Братів-мусульман», які різко критикували те, що вони вважали упередженим проти них висвітленням подій, схоже, не обходив нейтралітет преси, коли йшлося про ЗМІ, що дотримувалися їхньої лінії. Ісламістські газети й телеканали агресивно захищали президента і нападали на його критиків, зображуючи їх корисливими та контрреволюційними. Вони також використовували різко звинувачувальну риторику для дискредитації журналістів. Дійшло до інсинуацій чинити напади на деяких із них.

Наприкінці червня, того тижня, як спалахнув масовий рух протесту, уряд Мурсі, не звертаючи уваги на масштаби суспільного невдоволення і втрату підтримки військових, видав беззубі укази, що виявилися порожніми погрозами. Представники уряду заявили, що закриють критичні супутникові канали та розпочнуть кримінальне розслідування журналістів за образу президента. Були видані ордери на арешти та накладено заборони на поїздки співробітників ЗМІ.

Упродовж тижня подібні заходи обернуться проти Мурсі та медіа, які його підтримували.

Автор доповіді - Шеріф Мансур (Sherif Mansour), координатор програми КЗЖ з Близького Сходу та Північної Африки. Доповідь підготовлено за сприяння каїрського консультанта КЗЖ Шайми Абу Елкхір (Shaimaa Abu Elkhir).

Джерело: Комітет захисту журналістів (CPJ)

Переклад: Аркадій Сидорук