Після революції 2011 року і повалення президента Хосні Мубарака в Єгипті були великі сподівання, що медіа стануть вільними. Та понад два роки потому глибоко поляризована єгипетська преса зазнала погромів від репресивних методів президента Мухаммеда Мурсі та масштабної цензури нового уряду, який прийшов на зміну скинутому армією ісламістському президенту. Про це у другій частині спеціальної доповіді Комітету захисту журналістів (CPJ).

Першу частину читайте тут.

Військова цензура. Що на зміну «ісламістському фашизму»?

Безліч поліцейських автівок з’їхалися до MediaProductionCity одразу після того як генерал Абдул-Фаттах аль-Сісі (Abdul-Fattah al-Sisi) оголосив 3 липня, що Мухаммеда Мурсі повалено. У цьому компаунді поблизу Каїра розміщені майже всі єгипетські телевізійні станції. Однак того вечора на прицілі поліції були п'ять із них: Misr25 «Братів-мусульман» і чотири проісламістські, що підтримували Мурсі. Одну за одною їх вимкнули з ефіру.

Водночас поліція зігнала докупи близько 200 співробітників, одягла на них наручники, конфіскувала технічне обладнання та мобільні телефони. Їх доправили до відділу безпеки і влаштували допит щодо зв’язків із «Братами-мусульманами». За декілька годин багатьох адміністративних і технічних працівників звільнили. А 22 журналістів протримали більше доби, звинувативши у змові повалення нового режиму.

«Я не встиг вимовити жодного слова проти державного перевороту. Не розумію, у чому мене звинувачували», - сказав ведучий Misr25 Мухаммед Гамаль (Mohamed Gamal). Він вів передачу наживо, коли поліція увірвалася до студії і вимкнула її з ефіру.

Спочатку за декілька хвилин після встановлення контролю, а потім упродовж днів і тижнів єгипетські військові впроваджували масштабну цензуру проти новинних медіа, прихильних до Мурсі, та перешкоджали висвітлювати акції «Братів-мусульман» на підтримку поваленого президента. На початку серпня під вартою лишалися принаймні троє журналістів.

Якщо досі репресії були націлені проти одного сегменту новинних медіа, то нині є зловісні ознаки щoдо всього політичного спектру преси. Військові та перехідний уряд стверджують, що вони хочуть створити журналістський етичний кодекс, і обумовили скасування чинної цензури його ухваленням. Вироблення та прийняття такого кодексу і ступінь участі уряду в його здійсненні формулювалися розпливчасто. Однак офіційні заяви свідчать: влада має намір діяти методами сильної руки.

Повалення Мурсі різко висвітлило контраст глибоко поляризованої єгипетської преси. Вододіл між двома таборами – його прихильників і опонентів, що визначав єгипетський медіакраєвид, поглиблювався упродовж багатьох місяців до його повалення. Після усунення Мурсі від влади новинні медіа змагалися між собою в оволодінні манерою подачі матеріалів і навіть термінологією. Що то було: державний переворот чи народне повстання? Більшість журналістів, які були в опозиції до Мурсі, не спромоглися у перші дні після зміни влади рішуче висловитися публічно проти запровадження військової цензури. Щоправда, декотрі з них стали більш критичними.

У той час як влада закривала Misr25 і чотири ісламістські телестанції, було проведено обшук в офісах телеканалу Al-Jazeera Mubashir. З ефіру вирізали коментар про протести на підтримку Мурсі. Напередодні спецпідрозділи армії окупували ньюзруми державного телебачення й видворили звідти міністра інформації Салаха Абдулу Максуда (Salah Abdul Maqsoud).

У наступні тижні масштаби цензури проти прихильних до Мурсі медіа розширилися. Урядова друкарня Al-Ahram відмовилася випускати щоденну газету «Братів-мусульман» FreedomandJustice. Єгипетський оператор Nilesat глушив супутникові телестанції: пов’язані з Хамасом Al-Quds та Al-Aqsa і йорданську Al-Yarmouk, коли ті намагалися транслювати демонстрації на підтримку Мурсі.

Al-JazeeraMubashir і турецьке інформаційне агентство Anadolu, які вважають одними з небагатьох прихильних до Мурсі й «Братів-мусульман» медіа, що лишилися, зіткнулися з обструкцією. У деяких випадках їхнім знімальним групам відмовляли у доступі до офіційних прес-конференцій та присутності на інших заходах. Фоторепортера Al-Jazeera Мохаммада Бадера (Mohammad Bader) на початку серпня утримували за звинуваченням у зберіганні зброї.

Двоє інших журналістів лишалися у той час під вартою. Коментатор Misr25 Мухаммед аль-Омдах (Mohamed al-Omdah) та ведучий Al-Nas Халед Абдулла (Khaled Abdullah) - за звинуваченням у підбурюванні до насильства. Обоє вони постійно озвучували жорсткі погляди. За два тижні до повалення Мурсі аль-Омдах погрожував оголосити джихад, якщо під час акцій протесту 30 червня демонстранти штурмуватимуть президентський палац. Абдулла часто називав критиків Мурсі «невірними», які служать дияволу, і брав інтерв’ю у провідника салафітів, що виправдовував убивство шиїтів.

Хоча у наказі про закриття п'яти прихильних до Мурсі телестанцій це розмито характеризувалося як «винятковий захід», військовий речник та прихильні медіа в один голос посилалися на підбурювання до насильства як на виправдання впровадження цензури. На ісламістських телестанціях озвучувалися крайні погляди. У грудні 2012 року провідник салафітів в ефірі Al-Hafez пообіцяв, що його прихильники битимуть гостей ток-шоу і критиків Мурсі - таких як Ібрагім Ейсса. У лютому інший шейх салафітів Саїд (Said) заявив, що лідерів опозиційного Національного фронту порятунку (National Salvation Front) треба знищувати.

Підбурювання до насильства у контексті національної безпеки визначено у міжнародно визнаних Йоганнесбурзських принципах як таке, що «має на меті заклик до нього», «може призвести до його проявів» за наявності «прямого чи негайного зв'язку між його вираженням та ймовірністю виникнення чи виникненням насильства». Національне законодавство має забезпечити належні гарантії проти зловживань, зокрема, швидкий, повний та ефективний судовий розгляд згідно із принципами, ухваленими 1995 року фахівцями у галузі міжнародного права, національної безпеки та свободи слова.

Принаймні три єгипетські телестанції апелювали до адміністративного суду. Однак у відповідь на їхні позови не було застосовано жодних дій. Директор Організації з реформи арабського кримінального права (Arab Penal Reform Organization) Мухаммед Заріа (Mohamed Zarea) оптимістично налаштований стосовно незалежного судового рішення, але вважає, що його ухвалення вимагатиме певного часу.

Чимало журналістів і лібералів не виступають проти цензури та військових утисків, а в деяких випадках, схоже, підтримують дії військових. Декотрі з них висловили думку, що цензура буде короткочасною. «Я вважаю дії проти релігійних телеканалів невиправданими. Але вірю запевнянням армії, що це тимчасові заходи», - сказав Магді ель-Галад (Magdy el-Galad), головний редактор Al-Watan і провідний публічний прихильник усунення від влади Мурсі. Ця газета послідовно критикувала президента і зазнала численних фізичних атак та юридичних прискіпувань із боку його прихильників.

Однак директор Арабської інформаційної мережі з прав людини Гамаль Ейд (Gamal Eid) заявив, що цензуру військових слід відразу відкинути як «групове покарання», що відображає епоху Мубарака. Огульна цензура певних поглядів, за його словами, карає глядачів і заперечує право громадян на отримання інформації. «Перш ніж очікувати того, що має статися, - заявив Гамаль Ейд, - забороненим телевізійним станціям потрібно якомога швидше відновити роботу».

Політичний сатирик Бассем Юссеф (Bassem Youssef), котрий у своєму телешоу Al-Bernameg часто ліз «на рожен» щодо дій Мурсі, висловив КЗЖ стурбованість тим, що патріотичний настрій може виродитися в єгипетській варіант маккартизму. Тоді політизовані звинувачення висуватимуть без урахування доказів чи законних підстав. Ліберальна преса, яка у цілому підтримує військових, досі не зазнала обмежень, зазначив він. Однак становище може змінитися. «Маємо почекати, поки з’являться ті, хто критикуватиме армію. Тоді побачимо, чи справить це негативний вплив на пресу», - додав Бассем Юссеф.

Прихильники Мурсі стверджують, що тимчасова цензура неминуче стане постійною. Колишній радник із публічних зв’язків Мурсі Ваель Хаддара (Wael Haddara) заявив, що очікує, коли незалежні голоси «змусять замовкнути, одягнувши намордника чи компрометуючи їх методом так званого запобіжного клапану». Ним користувався Хосні Мубарак, надаючи можливість задля показухи вільно висловлюватися.

Досі військові не намагалися запровадити обмеження на соціальні мережі. Цензурування інтернету викликало б міжнародну критику. Спрацьовує також внутрішньополітичний розрахунок. Хоча «Брати-мусульмани» користуються соціальними медіа, однак традиційно більшою мірою покладалися на телебачення та прямі заклики до дій священнослужителів. Противники Мурсі, з іншого боку, набагато активніші у соціальних медіа.

Незважаючи на закриття прихильних до Мурсі медіа, країну охопило насильство. Через декілька тижнів після падіння Мурсі сотні людей було вбито, тисячі поранено під час зіткнень по всьому Єгипту. 8 липня загинули понад 60 демонстрантів - прихильників скинутого президента, які оточили штаб-квартиру Республіканської гвардії, військові відкрили по них вогонь.

«Брати-мусульмани» у більшості випадків не в змозі порушити питання чи висловити свою реакцію у пресі. Більшість єгипетських телеканалів повідомили про подію тільки з погляду військових. За цією версією, прихильників «Братів-мусульман», які розташувалися біля штаб-квартири Республіканської гвардії, вбили, коли вони намагалися прорватися у будівлю. Однак міжнародні медіа та правозахисні організації – такі як Human Rights Watch та Amnesty International, після вивчення відеодоказів і опитування свідків дійшли висновку, що скоординовану атаку на протестувальників почали військові.

Правозахисні групи закликали провести розслідування щодо надмірного застосуванні сили проти демонстрантів. Серед загиблих того дня від вогню військових був і фоторепортер газети, пов'язаної з «Братами-мусульманами». 27 липня жорстокий погром поліцією прихильників Мурсі призвів до загибелі принаймні ще 80 осіб. [«Днем найжахливішого масового убивства в сучасній історії Єгипта», за висловлюванням The New York Times, стало 14 липня. За даними Міністерства охорони здоров’я країни, було вбито 638 людей і близько 4 тисяч поранено. Того ж дня загинуло 4 журналісти – MS.].

За декілька місяців до військового перевороту, особливо після ухвалення 2012 року репресивної конституції, підтриманої «Братами-мусульманами», приватні медіа розділилися на два табори, які посилювали свої позиції, - прихильників та опонентів Мурсі, - відзначив у блозі на сайті КЗЖ професор Джорджтаунського університету Адель Іскандер (Adel Iskandar). Транснаціональні приватні станції - такі як Al-Jazeera Mubashir та Al-Arabiya - також визначилися. «Перша висловлювала підтримку Мурсі та «Братам-мусульманам», друга стала на бік супротивників тодішнього президента, - писав професор. - У цьому поляризованому оточенні журналістський професіоналізм було викинуто за борт. Кожен табір із барабанним боєм підтримував свою сторону і демонізував іншу».

Гострі розбіжності у ЗМІ відображалися у конкуруючих концепціях щодо підтримки переходу до нової влади, яка спиралася на військових, та впливу на пресу. Головний редактор незалежної щоденної газети Аль-Shorouk Імад аль-Дін Хусейн (Emad Eddin Hussein) коментував КЗЖ, що політичний вододіл завдав пресі великих збитків. «За таких умов існування вільної преси та професійної журналістики майже неможливе, - стверджував він. - Обидві релігійні та націоналістичні сили подають події поляризовано, нехтують іншою стороною, посилюють розкол і нарощують потенціал для збройних зіткнень».

Головний редактор і одна із засновників незалежного новинного сайту Mada Masr Лайна Аттала (Lina Attalah) розгледіла нову тенденцію у висвітленні подій після зміни влади. Чимало новинних медіа щільно дотримувалися лінії тимчасового уряду. За її словами, незрозуміло, чи це наслідок тиску редакційного керівництва, чи військових, або ж самоцензури, яка набула загального поширення. «У будь-якому разі це проблема», - сказала Лайна Аттала.

Принаймні на початковому етапі чимало прихильників повалення Мурсі вважали, що репресії проти ісламістських медіа будуть скасовані, тільки-но «Брати-мусульмани» налагодять діалог із перехідним урядом. Тимчасово виконуючий обов’язки президента Адлі Мансур (Adly Mansour) обіцяв провести парламентські та президентські вибори упродовж шести місяців і запросив «Братів-мусульман» приєднатися до національного примирення.

Однак водночас влада заарештувала Мурсі й десятки осіб із його найближчого оточення, утримуючи їх тижнями у невідомих місцях ув’язнення. Наприкінці липня поваленого президента звинуватили у шпигунстві, а його помічників - у підбурюванні до насильства. Речник партії Свободи братерства і справедливості «Братів-мусульман» Мурад Мухаммед Алі (Murad Mohamed Ali) заявив КЗЖ, що за підтримуваного військовими уряду у свободи преси немає майбутнього. «Військові можуть надати нам свободу так само, як і відняти її у нас, - сказав він. - Військовий переворот - це хвороба суспільства, а придушення преси – один із її симптомів. Щоби вилікуватися, ми повинні спочатку дати військовому перевороту зворотній хід».

Бекґраунд щодо свободи Вищої Ради збройних сил, яка правила Єгиптом між падінням восени 2011 року Хосні Мубарака та виборами 2012-го, що привели до влади Мухаммеда Мурсі, дає чимало підстав для занепокоєння. Дослідження КЗЖ показує: за цей час влада здійснювала обшуки мовників, упроваджувала цензуру друкованих ЗМІ, арештовувала блогерів, влаштовувала політизовані судові процеси та допити, щоб залякати журналістів.

Як, коли і чи буде взагалі дозволено прихильним до Мурсі телестанціям відновити роботу - важливий сигнал намірів влади. Військові заявили декільком політичним лідерам, що це пов'язане з ухваленням кодексу етики медіа, який запобігатиме підбурюванню до насильства. Оголошуючи про повалення Мурсі, генерал аль-Сісі запропонував у рамках перехідної дорожньої карти ухвалити «медіахартію честі, яка забезпечить свободу ЗМІ, дотримання професійних правил, довіру, нейтральність і сприятиме вищим інтересам Батьківщини». Схоже, що ця пропозиція – відлуння пропозиції прихильників «Братів-мусульман» тих часів, коли Мурсі ще був при владі, - регулювати приватні медіаканали і розпочати діалог щодо етики ЗМІ. Дискусія завершила коло і віддзеркалює одну з ключових проблем свободи преси в Єгипті. Журналістську етику та урядові репресії розглядають через політичний об’єктив.

Урядовці широко обговорювали реструктуризацію Вищої Ради з журналістики, яка займалася б усіма друкованими виданнями, порушувала питання, щоби за обговоренням кодексу етики наглядала журналістська громада. Тимчасово виконуючий обов’язки прем'єр-міністра Хазем Аль-Беблауї (Hazem Аl-Beblawi) оголосив наприкінці липня, що тимчасово виконуючий обов’язки президента безпосередньо призначить 15 членів Ради. (Раніше Верхня палата парламенту - Рада шури - призначала своїх членів.) Аль-Беблауї не уточнив, чи Рада вестиме дискусію про етичний кодекс, однак заявив, що орган займатиметься усіма питаннями щодо медіа.

Будь-якому органу, призначеному урядом, бракуватиме незалежності, якої прагнуть чимало репортерів. Делегація журналістського синдикату, яка зустрічалася 10 липня з тимчасово виконуючим обов’язки президента Адлі Мансуром, закликала, щоби професійний кодекс етики та регуляторний механізм розробляли представники громадянського суспільства за межами державного контролю. «Як тільки кодексом етики починають займатися можновладці, він автоматично стає знаряддям цензури», - заявила КЗЖ Лайна Аттала.

Тимчасовий уряд обіцяє зміни на краще. Наприкінці липня урядовці оголосили, що скасують тюремне покарання за звинуваченням в образі президента. Однак цей проблиск позитивних новин був затьмарений рішенням Мансура зберегти посаду міністра інформації. Від епохи Мубарака, через період перебування при владі Мурсі, її розцінювали як одне з головних знарядь управління потоком інформації, зокрема, методом жорсткого контролю редакційної політики державних медіа. Найближчим часом Мансур, вочевидь, не скасує цю посаду. Але його речник Ахмед аль-Мосалламані (Ahmed al-Mosallamany) заявив, що тимчасовий уряд консультуватиметься з медіаекспертами про можливість заміни міністерства більш незалежним органом. Він пообіцяв також здійснити конституційні зміни для поліпшення свободи преси.

«Ми не збираємося заміняти ісламістський фашизмцивільним», - сказав Ахмед аль-Мосалламані.

Автор доповіді - Шеріф Мансур (Sherif Mansour), координатор програми КЗЖ з Близького Сходу та Північної Африки. Доповідь підготовлено за сприяння каїрського консультанта КЗЖ Шайми Абу Елкхір (ShaimaaAbuElkhir).

Джерело: Комітет захисту журналістів (CPJ)

Скорочений переклад з англійської Аркадія Сидорука